Історія становлення концепції збалансованого розвитку.
В кінці минулого тисячоліття людство обрало нову парадигму розвитку – збалансований розвиток. Очевидність нераціональності концепції розвитку в напрямі необмеженого економічного зростання, так само, як і неминучість його катастрофічного кінця, не викликає сумніву. Майбутній розвиток людства передбачає збалансовані соціальну і економічну складові з урахуванням можливостей біосфери. Реалізація збалансованого розвитку в рамках концепції є складним фундаментальним завданням, від вирішення якого залежатиме майбутнє усього людства.
Історія становлення концепції збалансованого розвитку.
План.
Міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля
2. Конференція ООН з навколишнього природного середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.)
Література:
1. Науково-популярний екологічний журнал «Екологічний вісник», № 1-2 (січень-лютий 2012 р.)
Ідеї створення ідеальної моделі суспільства пропонували ще античні філософи. Так, одна з основних тем вчення Платона (428-347 рр. до н.є.) – створення «ідеальної» або «справедливої» держави. Не менш відомими є висловлювання учня Платона Аристотеля – автора трактату «Політика»(335-322 до н.є.), який містить початок соціальної та політичної філософії, політології та теорії управління. Роботи Томаса Мора, авора книги «Утопія»(1516 р), Томазо Кампанелли, творця «Міста Сонця» (1602) були також присвячені опису ідеальної держави, побудованої на принципах справедливості і сприяння стабільному розвитку суспільства.
Збільшення можливостей людини зумовило народження ідеї про необмежене економічне зростання. Першим, хто висловив сумнів щодо ідеї безмежного людського розвитку, був англійський учений, священик Томас Роберт Мальтус, автор праці «Есе про принципи народонаселення» (1798 р.), в якій він поклав початок теорії про обмеженість природних ресурсів. Однак ідеї Мальтуса випередили свій час, і тоді їм не приділили потрібної уваги.
Кінець Х1Х – початок ХХ століть характеризується появою терміна і теорії «ноосфери». Термін запропонував французький вчений Едуард Леруа, а теорію розвинув видатний радянський вчений В.І. Вернадський. Теорія ноосфери описує тісну взаємодію людини і природи, жодних змін в людському розвитку, що носить яскравий антропоцентричний характер, не відбулося. Навпаки, антропогенне навантаження на природні екосистеми продовжувало збільшуватися. Стрімке зростання народонаселення, народжуваності, розвиток атомної промисловості, «зелена революція», гонитва за надприбутком – ось, мабуть, лише деякі моменти людського розвитку, які призвели у ХХ столітті до катастрофічної експлуатації природних ресурсів. Надмірний вплив на навколишнє середовище ставав дедалі очевиднішим, як і необхідність розв’язання проблем, що виникли.
Першою віхою в історії становлення концепції збалансованого розвитку можна вважати Конференцію ООН з проблем навколишнього середовища, що відбулася в Стокгольмі у червні 1972 року. Саме на Стокгольмській конференції було вперше винесено до міжнародного порядку денного питання про взаємозв’язок між економічним розвитком і погіршенням стану навколишнього середовища, яка містила 26 принципів і план дій з 109 пунктів. У принципах вперше було введено перелік законів з природоохоронної діяльності на державному та міжурядовому рівнях. Конференція в Стокгольмі поклала початок розвитку природоохоронної політики на державному рівні, а також природоохоронного руху в світовому масштабі.
У грудні 1972 року була створена Програма ООН з навколишнього середовища і представлена також і в Україні.
Десятьма роками пізніше, у жовтні 1982 року, на засіданні Генеральної асамблеї ООН у Вашингтоні було прийнято Всесвітню Хартію природи, в якій проголошується ряд принципів збереження природи, відповідно до яких будь-яка діяльність людини, що впливає на природу, має бути керованою, оціненою У першому з принципів Хартії сказано:»Природу необхідно поважати і не порушувати її основні процеси».
У 1983 році Генеральна Асамблея ООН створила Міжнародну комісію з навколишнього середовища і розвитку. Головою комісії став прем’єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундтланд. До завдань комісії входило розроблення основних принципів, показників збалансованого розвитку, а також глобальної еколого-економічної програми дій..
У 1987 році за результатами роботи Комісії була опублікована доповідь «Наше спільне майбутнє», в якій і була представлена нова концепція збалансованого розвитку, в якій і була представлена нова концепція збалансованого розвитку, як альтернатива розвитку, що базується на необмеженому економічному зростанні. У цій доповіді було вперше точно визначено поняття збалансованого розвитку, що трактується як розвиток, за якого нинішні покоління задовольняють свої потреби, при цьому не ставлячи під загрозу можливість задовольняти потреби майбутніх поколінь.
Однак офіційне визнання ідеї, сформульовано у доповіді «Наше спільне майбутнє», відбулося лише у 1992 році, на Міжнародній Конференції ООН з Навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро. За підсумками роботи Комісії, Гру Харлем Брундтланд був прийнятий новий принцип світового розвитку, який одержав назву збалансований (сталий) розвиток.
Конференція в Ріо-де-Жанейро стала епохальною в історії людства, в ній взяли участь понад 17 тис. представників з 179 держав. Така безпрецедентна за масштабами та змістом подія була зумовлена стрімким погіршенням глобальної екологічної ситуації. За підсумками конференції прийнято Декларацію, яка підтверджувала Декларацію Конференції ООН з проблем навколишнього середовища, прийняту в Стокгольмі 16 червня 1972 року, та містила 27 принципів збалансованого розвитку.
Другим документом, прийнятим на Конференції в Ріо-де-Жанейро, став «Порядок денний на ХХ1 століття», в якому кожній країні було рекомендовано розробити національну стратегію збалансованого розвитку з урахуванням необхідних природоохоронних заходів.
Подальшими міжнародними подіями, присвяченими проблемам збалансованого розвитку, стали Зустріч на вищому рівні «Планета Землі» +5 (1977 р, Нью-Йорк), присвячена огляду та оцінці реалізації Порядку денного на ХХ1 століття і Всесвітній саміт ООН зі сталого розвитку в Йоганезбурзі (2002 р.), на якому було представлено огляд десятирічного досвіду просування до збалансованого розвитку. За підсумками Йоганезбузького саміту було прийнято два документи: Йоганезбурзька декларація із збалансованого розвитку та План виконання рішень Порядку денного на ХХ1 століття. Особливий пріоритет був наданий соціальним проблемам збалансованого розвитку : подолання бідності, розвитку охорони здоров’я, особливо санітарії, забезпеченню чистою питною водою та і. Значну увагу було приділено проблемі втрати біорізноманіття. На Йоганнезбурзькому саміті також обговорювали нові проблеми, про які не йшлося на Конференції в Ріо-де-Жанейро, серед яких – торгівля, глобалізація та фінансування збалансованого розвитку.
2. Конференція ООН з навколишнього природного середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.)
Концепція збалансованого розвитку була платформою для скликання Другої Конференції ООН з питань природного середовища та розвитку у 1992 році у Ріо-де-Жанейро. Ця конференція має й іншу назву – «Саміт Землі». В її роботі взяли участь близько 45 тис. осіб, у тому числі 135 керівників держав і понад 10 тис. представників громадських організацій та об’єднань, які проводили одночасно свої конференції й одержали право брати участь у роботі головної міжнародної конференції. В результаті було прийнято ряд важливих підсумкових документів, серед них:
· Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку;
· Порядок денний на ХХ1 століття;
· Рамкова конвенція ООН щодо змін клімату;
· Конвенція щодо збереження біорізноманіття.
Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку складається з 27 принципів, які спрямовані на визначення нового, справедливого, глобального партнерства завдяки створенню інших рівнів співробітництва між державами, ключовими секторами суспільства та громадянами. Ця декларація і сьогодні залишається ключовим документом у галузі природоохоронної діяльності та впровадження збалансованого розвитку. Принципи найповніше описують людський розвиток у рамках концепції збалансованого розвитку, враховуючи екологічні, економічні, соціальні та політичні складові. Декларація констатувала «комплексний та взаємозалежний характер Землі, нашого спільного дому».
Програмний характер має Порядок денний на ХХ1 століття, який містить 40 розділів з характеристикою програм діяльності країн світу, спрямованих на забезпечення збалансованого розвитку на регіональному та локальному рівнях. Серед основних напрямків діяльності, розглянутих у розділах, можна виділити: поширення збалансованого розвитку на території міст, боротьба з бідністю, зміна моделі споживання, узгодження динаміки демографічного та збалансованого розвитку, включення проблем навколишнього середовища до процесу прийняття рішень,а також комплекс заходів щодо захисту атмосфери, боротьби проти знищення лісів, управління біотехнологічними процесами тощо. В багатьох розділах йшлося про посилення ролі «найважливіших суспільних груп», до яких належать жінки, діти та молодь, корінні народи, НУО, органи місцевого самоуправління, трудящі і профспілки, ділові кола та промисловці, науково-технічні кола, а також фермери. Вісім останніх розділів були присвячені питанням впровадження напрацьованих напрямів діяльності разом з фінансовими механізмами та інституційними структурами.
Прийнятий Порядок денний на ХХ1 століття започаткував глобальне партнерство країн світу для досягнення збалансованого розвитку суспільства. Був визначений комплексний підхід до проблем довкілля та розвитку. Порядок денний вперше встановлював структуру систематичної спільної роботи, конкретні дії щодо здійснення цього переходу були визначені як для глобального, так і для місцевого, локального рівнів. Рамкову конвенцію ООН щодо зміни клімату підписали понад 180 країн світу, враховуючи УКРАЇНУ. Документ набув чинності 21 березня 1994 року. У ньому визначено засади, цілі, інститути та процедури щодо дій, спрямованих проти змін клімату. Основну увагу приділено проблемі парникових газів.
Оскільки Конвенція не передбачала конкретних вимог і показників, то в грудні 1997 року в м. Кіото (Японія) було підписано Кіотський протокол як додатковий документ до Рамкової конвенції. Він уже містив конкретні вимоги до промислово розвинутих країн і таких, що розвиваються, щодо стабілізації та скорочення викидів парникових газів у а атмосферу протягом 1998-2012 років. На початок 2009 року положення Кіотського протоколу ратифікували 183 країни, він набув чинності у 2005 році.
Конвенція щодо збереження біорізноманіття набула чинності в 1993 році. Її мета – зберегти різноманіття на Землі за допомогою охорони видів, ареалів їхнього існування та використання лісів була спробою напрацювати міжнародні механізми запобігання масштабному вирубуванню лісів та їхнього відновлення. Водночас, декларація підтвердила суверенні права держав щодо експлуатації лісових ресурсів на власній території.
Таким чином, Конференція ООН з навколишнього середовища й розвитку, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро в червні 1992 року, показала, що проблеми до більше розглядати окремо. Вона констатувала, що людство переживає вирішальний момент в історії: суперечності між характером цивілізації, що склався, та природою досягли межі, і подальше загострення їх веде до глобальної катастрофи.
Питання для самоконтролю
1. У чому полягає практичне значення Конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку.
2. Чому виникла необхідність в укладанні Кіотської угоди?
3. Яка мета Конвенції щодо збереження біорізноманіття.
4. Дайте визначення поняття «сталий розвиток»?
5. Що вважається першою віхою в історії становлення концепції збалансованого розвитку ?
6. Практичне значення доповіді «Наше спільне майбутнє». Коли і де вона пролунала вперше?
7. Яку структуру має Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку ?