Традиційні методи навчання
ІІ. РОЗГОРНУТА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ.
Як ми переконалися під час аналізу становлення та розвитку методів навчання, вони мають історичний характер. Ці методи, які використовувалися протягом багатьох століть, визначаються як традиційні. Вони не втратили свою методичну цінність і сьогодні, тому успішно застосовуються на всіх рівнях освіти, у тому числі й у військовій. Щодо військової дидактики, то до них належать словесні, наочні, практичні, самостійні, контрольні методи.
В останні десятиріччя під впливом розвитку загальної дидактичної науки і педагогічної психології створено сучасні нестандартні методи навчання, які називаються у дидактиці активними методами навчання. Вони використовуються з метою активізації пізнавальної діяльності об'єктів навчання за допомогою спеціальних засобів. У практиці військових педагогів знаходять застосування такі активні методи навчання: аналіз конкретної ситуації, інтелектуальна розминка, сократичний метод, ”мозковий штурм” (”атака”), навчально-тематична дискусія, військово-професійна гра, професійна консультація, організаційно-діяльна гра та ін.
Усне викладення навчального матеріалу. Навчання воїнів відбувається за допомогою різних засобів. Особливе місце серед них посідає слово. Ці методи, які здійснюються за допомогою слова, називаються вербальними (від лат. verbalis - усний, словесний).
Процес викладання-учіння не може проходити без вербального спілкування, тобто він повинен спиратися на слово. А інші методи, наприклад, показ, можуть тільки допомогти якісно організувати цей процес. Слово - це вираження нашого мислення, воно полегшує обмін досвідом, взаєморозуміння і співробітництво, супроводжує спостереження і експеримент, має місце у всіх формах розумової діяльності людини.
Часто можна зустріти думку про те, що достатньо нормально говорити, щоб кожна лекція справила необхідний вплив на військовослужбовців. Ця думка не є слушною, тому що існує велика різниця між вживанням слова у щоденному житті та у дидактичному процесі. Ми не завжди повинні говорити щоденно так, як робимо це під час занять, коли намагаємося, щоб викладений навчальний матеріал мав певний вираз, забарвлення і вплив. Однією з умов ефективності усного мовлення є голос, чіткі дикція та вимова, уміння користуватися такими прийомами, як темп, ритм, динаміка, інтонація, забарвлення, модуляція, чіткість, конкретність і змістовність слова і речення. На людину більше справляє враження не те, що вона чує, а те, як це промовляється.
Безумовно, однією з головних умов ефективності впливу слова на військовослужбовця є особистість мовця, її захопленість, упевненість, впевненість у слушності того, про що він говорить. Наприклад, офіцер, який має авторитет серед особового складу, ефективніше впливає на підлеглих, ніж неавторитетний. У зв'язку з цим, мовна культура військового педагога і його авторитет - найважливіші умови ефективності цього методу. І, навпаки, військовий педагог, який не уміє пояснювати, є винуватцем поганої успішності об'єктів навчання, їх негативного ставлення до того предмета бойової та гуманітарної підготовки, який він викладає. Мовна майстерність військового педагога є зразком для формування культури мови у військовослужбовців.
Основними різновидами цього методу є розповідь, пояснення, лекція, їх різновиди, які використовуються з метою повідомлення воїнам нових знань, пояснення порядку виконання тих чи інших дій, будови бойової техніки та зброї, ознайомлення особового складу з новими для них фактами та подіями тощо.
З метою полегшення опанування офіцерами основами методів усного викладання навчального матеріалу перейдемо до їх аналізу.
Однією з найпростіших і, водночас, найпоширенішою і використовуваною в процесі навчання військовослужбовців є розповідь. Метод розповіді передбачає усне живе і образне, емоційне і послідовне викладання переважно фактичного матеріалу в пояснювальній чи оповідальній формі. Він використовується на всіх етапах навчання військовослужбовців. Змінюється лише характер розповіді, її обсяг і час тривання. У навчанні військовослужбовців розповідь переважно застосовується під час тих занять з бойової та гуманітарної підготовки, коли вивчаються історичні події, явища суспільного життя, будова і принцип дій бойової техніки та зброї тощо. Основними різновидами розповіді є наукова-популярна розповідь (заснована на аналізі фактичного матеріалу), художня розповідь (образний переказ різноманітних фактів, подій, вчинків та ін.), розповідь-опис чи оповідання (послідовний виклад основних ознак, особливостей предметів і явищ навколишнього середовища, наприклад, опис історичних подій).
Основні педагогічні вимоги до розповіді:
повинна мати пізнавальну та виховну спрямованість;
давати тільки достовірні та науково обгрунтовані факти;
містити достатню кількість яскравих прикладів, які доводять обгрунтованість викладених положень;
мати чітку логіку і доказовість викладання;
бути образною і емоційно забарвленою;
містити елементи особистої оцінки і ставлення військового педагога до змісту матеріалу, який вивчається;
висока культура мови військового педагога (чітка, доступна, правильна, особисто забарвлена).
У навчальній практиці дуже часто разом з розповіддю або окремо використовується пояснення. У порівнянні з розповіддю, яка переважно має оповідно-повідомлюючий характер, пояснення пов'язане з аналізом, тлумаченням і доказом різних аспектів матеріалу, що вивчається. Це можуть бути, наприклад, тлумачення різних закономірностей, суттєвих властивостей явищ, які вивчаються, та окремих понять.
Пояснення - це переважно монологічна форма викладання навчального матеріалу, коли є необхідність доведення або обгрунтування певного положення (закону, принципу), розкриття основи взаємодії в бою, сутності різних військових явищ, аналізу актуальних міжнародних і військових відносин та іншої різноманітної інформації.
Пояснення виконує свою навчально-виховну функцію тільки у тому разі, коли військовий педагог постійно пам'ятає про такі його елементи: пізнавальний, рефлексивний, емоційний і нормативний. Відповідна модуляція голосу, правильна мова і слушно вибрані слова, які відповідають рівню розвитку воїнів, відіграють суттєву роль у поясненні. У зв'язку з тим, що воно повинне впливати на почуттєву сферу особистості військовослужбовця, військові педагоги повинні постійно емоційно посилювати зміст матеріалу, що вивчається. Для підсилення ефекту пояснення можна також використовувати різні наочні засоби (картини, таблиці, моделі, муляжі тощо).
З практики дидактично-виховної роботи відомо, що надмірне збільшення часу на пояснення викликає стомлюваність і зниження уваги військовослужбовців. Цей недолік пояснення можна компенсувати, епізодично використовуючи під час його проведення елементи дискусії, опиту, розповіді та різноманітних прийомів проблемного навчання.
Отже, ефективне використання методу пояснення вимагає:
докладного і чіткого формулювання навчальної задачі, сутності проблеми, яка вивчається;
послідовного розкриття причинно-наслідкових зв’язків;
використання переконливих прикладів, аргументів і доказів;
використання порівняння, зіставлення, аналогії, застосування яскравих прикладів, бездоганної логіки викладання та ін.
Пояснення, яке є самостійним методом викладання навчального матеріалу, може також становити суттєвий прийом інших методів навчання. Наприклад, лекції, показу, практичного заняття, вправи, інструктажу.
Широке застосування у навчальній практиці військ має лекція. Головна різниця між лекцією, розповіддю та поясненням полягає у тому, що лекція використовується для розгорнутого теоретичного повідомлення, наукового аналізу та обгрунтування складних і об'ємних військово-наукових проблем. Її типовими ознаками, перенесеними з методики вищої військової школи, є систематичність, логічна послідовність, наукова обгрунтованість, які полегшують її сприйняття і розуміння, тривалість (як правило, лекція триває дві навчальні години), запис плану і рекомендованої літератури, введення і характеристика певних загальних і військово-наукових проблем, розкриття і деталізація цієї навчальної проблеми, завершальні висновки військового педагога, відповіді на запитання військовослужбовців.
Безумовно, лекція у порівнянні з розповіддю і поясненням вимагає від воїнів значних зусиль і розумової підготовки. Наприклад, під час пояснення підвищену увагу і емоційний інтерес воїнів можна викликати та підтримувати за допомогою ораторської майстерності військового педагога, що сприяє сприйманню і розумінню теми, яка вивчається. Але для лекції цього недостатньо. Основні її типові ознаки передусім звернені до інтелекту воїнів, вимагають підвищеної уваги та розвинутого мислення. У зв'язку з цим, лекція, як навчальний метод, вимагає від військового педагога грунтовного володіння матеріалом, що вивчається, уміння викликати поглиблений інтерес до проблеми, майстерне її викладання, спонукання до неї позитивної мотивації, уміння управляти розумовою діяльністю об'єктів навчання.
За відповідної підготовленості воїнів строкової служби, офіцерів та прапорщиків, а також у військових інститутах можна використовувати:
курсові та монографічні лекції;
лекції-дискусії;
лекції-консультації;
програмовані лекції;
лекції з використанням техніки зворотного зв'язку та ін.
Безумовно, ці види лекцій активізують навчально-пізнавальну діяльність об'єктів навчання і сприяють підвищенню ефективності дидактичного процесу. Вони характеризуються проблемністю і концептуальністю.
У дидактичній практиці військ для навчання воїнів передусім використовуються традиційні і проблемні лекції. Вибір виду лекції залежить від багатьох факторів. Військовий педагог повинен враховувати рівень освіти підлеглих, наявність у них навичок і умінь роботи під час лекції, зміст і особливості навчальної дисципліни, особисту підготовленість та ін. Отже, лекцію військовий педагог, незалежно від її виду, може використовувати тільки у тому випадку, коли у нього є впевненість у її доцільності, існує відповідна розумова підготовленість підлеглих, і вони здатні до активної роботи під час її проведення. В іншому разі можна рекомендувати проводити це заняття методом лекції-бесіді, що представляє більш спрощений варіант навчальної лекції. Під час проведення такої лекції значно спрощується її зміст, здійснюється більш детальний аналіз проблеми, яка вивчається, підтримується тісний контакт військового педагога з воїнами, з'ясовується рівень і глибина засвоєння ними матеріалу лекції. Особливість лекції-бесіди полягає у тому, що педагог висуває перед воїнами навчальні проблеми, обмірковує вголос, приводить докази та антидокази, дає можливість підлеглим відповісти на ці питання і здійснити обмін думками, допомагає їм самостійно робити висновки для практичної діяльності.
Незалежно від форми проведення лекції та її дидактично-виховних завдань вона складається з трьох частин: вступної, основної та заключної. У вступній частині воїни отримують інформацію про мету, тему і проблеми лекції. Основна частина дає всебічний аналіз проблем, які вивчаються, та їх систематизацію. У заключній частині здійснюється короткий аналіз розглянутих під час лекції проблем, формулюються висновки і визначаються завдання для самостійної роботи.
Отже, лекція - це розгорнуте теоретичне викладення, науковий аналіз теоретичних і практичних проблем, великих за обсягом, логічною побудовах та тісно поєднаних з поясненням, розповіддю і доведенням.