Питання 20

Характеристика дидактичних принципів наочності, свідомості та активності у навчанні, забезпечення міцності знань, умінь і навичок. В. О. Сухомлинський про дотримання принципів навчання.

Принцип наочності навчання уперше обґрунтував Я.А. Коменський, висунувши вимогу навчати людей пізнавати самі речі, а не тільки чужі свідчення про них. У “Великий дидактиці” він обґрунтував “золоте правило” навчання: ”Все, что только можно представлять для восприятия чувствами, а именно: видимое – для восприятия зрением, слышимое – слухом, запахи – обонянием, подлежащее вкусу – вкусом, доступное осязанию – путем осязания”. Учений закликав до того, щоб люди привчалися брати свої знання, наскільки це можливо, не з книжок, а від неба і землі, від дубів і буків. Ці ідеї були реалізовані ним у підручнику “Світ чуттєвих речей у малюнках”. Виняткову роль наочності не раз підкреслював К.Д. Ушинський: “Дитя мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі”, тому навчання має “будуватися не на абстрактних уявленнях про слова, а на конкретних образах безпосереднього сприймання дитини”. Наочність підвищує інтерес учнів до знань і робить процес навчання більш легким. Багато важких теоретичних положень при вмілому використанні наочності стають доступними і зрозумілими для учнів. З цього приводу К.Д. Ушинський говорив: “Вчити дитину будь-яким невідомим їй словам, і вона буде довго і даремно мучитися над ними; але зв’яжіть з малюнками двадцять таких слів і дитина засвоїть їх швидко... Спробуйте одну і ту ж подію розповісти двом дітям однаково здібним: одному за допомогою малюнків, іншому – без малюнків, і ви оцінити все значення наочності для дітей”. У сучасній школі принцип наочності також зберігає своє важливе значення, оскільки забезпечує чуттєву основу сприймання, запобігає формальному засвоєнню невідомих явищ і понять, є економним засобом передачі значного обсягу інформації. У випадках, коли живе спостереження неможливе, використовується їх зображення у різних формах (малюнках, схемах, символах, макетах тощо). Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Принцип міцності знань. Принцип міцності і дієвості результатів навчання має виняткове значення, адже вони фундамент освіти людини. Без міцно сформованих умінь і навичок з будь якого предмета подальше навчання якщо й можливе, то пов’язане з великими труднощами і для самих учнів і для вчителів. Основні шляхи досягнення міцності знань: формування позитивних мотивів навчання, диференціація вимог до рівня запам’ятовування того чи іншого матеріалу залежно від його значення, спонукання до логічного смислового опрацювання і інформації, раціональне повторення. Знання міцніше, коли діти активно сприймають матеріал, самостійно його засвоюють у різноманітних вправах. Дуже сприяють цьому і опора на образні уявлення і стимулювання інтелектуальних почуттів. Те, що захопило, схвилювало, як правило, краще запам’ятовується. Ефективним є своєчасне використання пам’яток, таблиць, інструкцій, зорових опор, які допомагають учням поступово, без перевантаження запам’ятовувати нові способи дії. Принцип свідомості і активності учнів. Виник і розвивається як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Передбачає широке використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії), без з’ясування взаємозв’язків і взаємо обумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні. Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчальній діяльності. Вона залежить і від зв1язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матеріалу доступними методами.

Суть і завдання змісту освіти в загальноосвітній середній школі. Завдання вдосконалення змісту освіти щодо вимог Національної доктрини розвитку освіти в Україні.

Зміст загальної середньої освіти - це частина культури, соціального досвіду суспільства, яка використовується в навчальному процесі для вирішення завдань навчання, виховання і розвитку особистості. До сучасного змісту освіти входить чотири основні компоненти: досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань; досвід виконання відомих способів діяльності - у формі умінь діяти за зразком; досвід творчої діяльності - у формі умінь приймати нестандартні рішення в нових ситуаціях; досвід ставлень до навколишньої дійсності у формі ціннісних орієнтацій.Досвід пізнавальної діяльності особистості включає систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу. Знання є основним елементом змісту загальної середньої освіти. Вони відображають узагальнений досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Без знань неможлива жодна цілеспрямована дія. Зміст загальної середньої освіти охоплює різні види знань, які характерні для фундаментальних наук: основні поняття і терміни, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жодного елементу знань; факти повсякденної дійсності й науки, які дають змогу зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і відстоювати свої ідеї, основні закони науки, що розкривають взаємозв'язки різних об'єктів і явищ дійсності; теорії, які містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, зв'язки між законами, прогноз у даній предметній галузі; знання про способи діяльності, методи пізнання й історію отримання знання, історію науки; оцінні знання, знання про норми ставлень до різних явищ життя.