Таджикистан

Після розпаду СРСР боротьба за владу в Таджикистані також набрала трагічних форм.

Першим президентом країни в 1998 р. було обрано колишнього секретаря ЦК Компартії Таджикистану Рахмона Набієва. Він був вихідцем із Ходжента (колишній Ленінабад), однієї з найрозвиненіших областей Таджикистану. Його підтримував також кулябський клан.

Демократичні та економічні перетворення в Росії значно вплинули на формування демократичної опозиції курсу Р. Набієва, спрямованого на збереження в завуальованому вигляді радянських порядків. У менш розвинених районах країни формувалась ісламська опозиція, яка спиралась на підтримку афганських таджиків.

У травні 1992 р. опозиція організувала безперервний мітинг на центральній площі в Душанбе. Під тиском демонстрантів було заборонено Комуністичну партію, демонтовано пам'ятник В. Леніну, таджицьку мову проголошено державною мовою.

Прихильники Р. Набієва організували паралельний мітинг. За короткий термін політичне протистояння переросло в криваву різанину. Коли зневірені люди прийшли до Р. Набієва, їх зустріли танки 201 ї російської дивізії.

Зрештою Р. Набієв погодився піти у відставку і видав указ про створення коаліційного уряду. Але мир не настав. Ситуація вийшла з-під контролю.

Ходжентські та кулябські клани утворили Народний фронт на чолі з С. Сафаровим. У країні розпочалась громадянська війна. Тим часом в опозиції відбувся розкол.

У липні 1992 р. в Хорозі була підписана угода про припинення вогню, але вона була зірвана бійнею в кишлаках Саріпулі Курган-Тюбинської області. Через деякий час загони Народного фронту захопили місто Курган-Тюбе.

Для врегулювання конфлікту ворогуючі сторони при посередництві Москви сіли за стіл переговорів. 24 жовтня 1992 р. спікер парламенту С. Канджаєв зі своїми загонами пішов на Душанбе і захопив владу в місті. Він не був підтриманий, і заколот провалився.

У цей час у Ходженті було скликано XVI сесію Верховної Ради, на якій спікером парламенту було обрано Емомалі Рахмонова. Він же одночасно очолив і Народний фронт. Між Народним фронтом і опозицією було укладено мир. Душанбе, який знаходився в руках опозиції, чекав нового уряду. Е. Рахмонов увійшов у Душанбе за підтримки танків. Опозиція була розгромлена. Під час боїв загинуло понад 20 тис. осіб, 350 тис. змушені були. емігрувати в Афганістан.

Нова влада заборонила всі політичні партії, крім комуністичної. Були закриті опозиційні журнали і газети. Опозиціонери були оголошені карними злочинцями.

Зазнавши поразки, опозиція не склала зброю. Домінуюче становище в ній зайняли фундаменталісти на чолі з Саїд Абдуллою Нурі. Отримавши матеріальну і збройну допомогу від афганського уряду і деяких ісламських країн, вони розпочали партизанську війну на території Таджикистану.

Основний тягар боротьби із опозицією ліг на російських прикордонників, які охороняли таджицько-афганський кордон. На сьогодні загони опозиції перетворились на добре озброєну і навчену армію, яка може розгорнути широкомасштабні дії.

Таджицький уряд, зрозумівши, що, ігноруючи опозицію, він втягує країну в жорстоку громадянську війну, у якій не має шансів виграти, вступив переговори з опозицією, прагнучи одночасно до легітимізації свого режиму. У 1995 р. були проведені вибори, на яких перемогу одержав I. Рахмонов. Йому вдалося здійснити прорив на дипломатичному фронті, його визнало кілька ісламських країн (Іран, Пакистан).

Таким чином, у Таджикистані в боротьбі за владу перемогли прокомуністичні сили, які утримуються при владі значною мірою завдяки Москві. Країна весь час знаходиться на межі громадянської війни. Заколоти, збройні рейди опозиції, повний економічний хаос стали звичайним явищем.