Виникнення дрібнобуржуазного соціалізму

Соціалістичні вчення

Вчення Жана Батиста Сея й класична традиція у Франції

Послідовником і продовжувачем творчої спадщини Адама Сміта у Франції в першій третині XIX століття став Жан Батист Сей (1767-1832). Теорія ринку, що принесла Сею визнання й безліч послідовників була названа «законом Сея». Суть теорії полягає в тому, що товари й послуги обмінюються на інші товари й послуги, тому виробництво одних обумовлює потребу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит. Завдяки цьому кризи надвиробництва неможливі. «Кожний продукт із того самого моменту, коли він вироблений, створює збут для інших продуктів на повну суму своєї цінності».

Головну ідею Сміта - трудове походження багатства - Сей трансформував у теорію трьох факторів виробництва. Вартість товару складається з витрат власника- підприємця в процесі виробництва на засоби виробництва (фактор «капітал»), на заробітну плату (фактор «праця») і на ренту (фактор «земля»). Всі три фактори беруть участь у процесі виробництва й причетні до створення вартості. Праця породжує заробітну плату (доход робітника), капітал породжує прибуток (доход капіталіста), земля - ренту (доход землевласника). Експлуатації немає, а є мирне співіснування класів, гармонія економічних інтересів. Кожний зацікавлений у добробуті іншого.

Теорія Сея, оптимістична по своїй суті, знаменувала перехід Франції до капіталізму, з яким у той час зв'язувалися надії на розквіт держави. Вона проповідувала прогресивну ідею волі підприємництва й торгівлі. Ідеї Сея лягли в основу багатьох досліджень майбутніх економістів.

У цих умовах учні й послідовники класиків виступають із критикою капіталізму й класичної теорії. Одним з них є учень Сміта Жан Шарль Леонард Симонд де Сісмонді (1773-1842). Його дитинство і юність пройшли в мирній, патріархальній обстановці, і на все життя він зберіг переконання, що щастя найчастіше приходить до домівок чесних роботящих ремісників і фермерів і біжить геть від великих міст із їхніми фабриками, конторами й банками. Сам він до кінця життя невтомно трудився, проводячи щодня не менш восьми годин за письмовим столом.

Сісмонді не був соціалістом, але він виступав з безкомпромісною критикою капіталізму як аморального суспільства, у якому багатство деяких існує поруч із убогістю широких працюючих мас.

Модель капіталізму в Сісмонді виглядає так: оскільки рушійною силою й метою виробництва є прибуток, капіталісти намагаються вичавити якнайбільше зі своїх робітників. Тому що (за Мальтусом) пропозиція праці хронічно перевищує попит, капіталісти, користуючись цим, утримують заробітну плату на межі виживання. Купівельна спроможність робітників, внаслідок цього надзвичайно низка. З іншого боку, їхня праця здатна виробити усе більше й більше товарів (впровадження машин підсилює цей процес). Відбувається витиснення робітників. Неминуче виходить, що усе більше праці зайнято виробництвом предметів розкоші для багатих. Однак, попит на ці предмети теж не безмежний і до того ж нестійкий, що спростовує закон Сея. Звідси й виводить Сісмонді неминучість криз. Тільки наявність зовнішніх ринків рятує Англію від надлишкового багатства.

Вільна конкуренція, вказує Сісмонді, має згубні економічні й соціальні наслідки, Виправити це можна шляхом проведення соціальних реформ (введення соціального забезпечення за рахунок підприємців, обмеження робочого дня, встановлення мінімуму заробітної плати). Він писав також про бажаність участі робітників у прибутках підприємства. Для свого часу це було дуже прогресивним.

Свої ідеї Сісмонді виклав у книзі «Нові засади політичної економії, або про багатство і його відношення до народонаселення», опублікованої в 1819 р.

Сісмонді дає нове трактування предмета політекономії, що він бачив в «матеріальному благополуччі людей, оскільки воно залежить від держави». Якщо для Сміта й Рікардо - економічні процеси - це стихійні, природні процеси, то Сісмонді розглядає їх як процеси, які регулюються державою. Політична економія перетворюється в нього з науки, що вивчає причинні зв'язки явищ, у науку, що вивчає етичні норми господарської діяльності людей. Крім того, він критикує метод абстракції класиків, ігнорування ними конкретних історичних обставин. Тому його можна назвати попередником історичної школи.

Головне протиріччя капіталізму Сісмонді бачить у протиріччі між споживанням і виробництвом. «Отже, народи піддаються небезпекам начебто суперечливого характеру. Вони можуть розорятися й тому, що витрачають занадто багато, і тому, що витрачають занадто мало». (Порівняйте зі Смітом: нації багатіє, коли витрачає менше, ніж виробляє). Такого протиріччя не існує в дрібному товарному виробництві. Злочинно нарощувати безмежно виробництво - це веде до загибелі. Необхідно, щоб виробництво відповідало доходам суспільства. Сісмонді звертається до урядів, щоб вони своєю владою «зупинили розвиток капіталізму» і сприяли тим самим відновленню «загального добробуту й статку в умовах дрібного виробництва («добрі старі часи»).

П'єр Жозеф Прудон (1809-1865) народився у Франції в родині бідного броварника. В 1840 р. вийшла його книга «Що таке власність». У цій книзі він проголосив своє відоме гасло «Власність - це крадіжка». В 1846 р. - «Система економічних протиріч або філософія злиднів». Прудон прагнув увічнити дрібну приватну власність і критикував велику капіталістичну власність.

Прудон негативно відносився до класової боротьби й революції й пропонував свій шлях реформування капіталізму. Він пропонував організувати спеціальний народний банк, що дасть робітником можливість (за рахунок дарових кредитів) обзавестися власними засобами виробництва (викупити їх у буржуазії) і створити майстерні на акціонерній основі, де вони будуть самі працювати й одержувати продукти за собівартістю. Крім того, Прудон пропонував створити особливі «банки обміну», за допомогою яких трудящі забезпечать «справедливий» збут продуктів своєї праці.

Економічні категорії Прудон розглядав як механічне з'єднання поганих і гарних сторін. Керуючись таким підходом він вважав за можливе зберегти гарні сторони й позбутися від поганих. Це стосується як економічних категорій, так і капіталістичного виробництва в цілому.

Дрібнобуржуазні ідеї Прудона були породжені тим, що він недостатньо розумів зміст основних економічних категорій. Капітал він переважно трактував, як гроші. Прибуток - це різновид заробітної плати. Відсоток - це єдина форма неоплаченої праці робітника. Тому, Прудон розвиває ідею дарового кредиту. Виступаючи проти відсотка, Прудон вважав, що тим самим ліквідує експлуатацію.

Зрештою, Прудон виступає й проти держави взагалі та вважає, що зв'язок між окремими господарствами повинен здійснюватися через обмін і взаємодопомогу. Ці ідеї Прудона згодом сприйняли й розвили анархісти.

Карл Йоганн Родбертус-Ягецов (1805-1875) - німецький соціаліст. Сприйнявши ідеї Сісмонді і його критику капіталізму, він виступає із проповіддю соціалістичних ідей. Але він приймає тільки економічну форму боротьби, відкидаючи політичну. Реформування суспільства він пропонує здійснити за допомогою зрівняльного розподілу. Він виступає за виплату працівникові повного продукту його праці. Капіталістична власність, таким чином, перетворюється в трудову. Здійснити ці реформи повинна держава (Родбертус - основоположник теорії «державного соціалізму»).

Основна робота Родбертуса «До пізнання положення нашого народного господарства» (1842 р.). Перший розділ його праці має такий заголовок «Вартість всіх господарських благ визначається працею й тільки працею». Чи включається у вартість товару витрати матеріалу й засоби виробництва? Родбертус дає позитивну відповідь, але підкреслює, що у вартість товару включається праця, що витрачена раніше на виробництво матеріалу або засобу виробництва. Праця, якою визначається вартість матеріалу або засобів виробництва включається у вартість товару (блага) повністю або частково залежно від їхнього використання. Родбертус визнає існування мінової вартості. Але порівняти кількість двох благ відповідно до їх вартості не значити виміряти її. Єдиною мірою цінності, підкреслює Родбертус, є праця. А одиницею виміру - час.

Виходячи із трудової теорії вартості, Родбертус визнає нетрудовими доходами прибуток і земельну ренту. Він навіть заявляв, що Карл Маркс украв у нього теорію прибавочної вартості, що він (Родбертус) виклав коротше й зрозуміліше, ніж Маркс.

Родбертус вніс відповідний вклад у теорію земельної ренти. Основою виникнення ренти він вважав приватну власність на землю. Вона є нетрудовим доходом власника. Родбертус визнавав абсолютну ренту.

Справедливий розподіл Родбертус розумів як такий, котрий забезпечує виплату робітникові повного продукту праці, тому що існує приватна власність на засоби виробництва й землю, власники привласнюють частину суспільного продукту, і частина робітників зменшується.

Виходячи із цього, Родбертус визнає необхідність ліквідації приватної власності, що забезпечить ліквідацію нетрудових доходів. Але це - справа далекого майбутнього. Родбертус розуміє це й намагається знайти компроміс у посиленні ролі держави в розподілі національного продукту.

Соціалістичні доктрини завжди супроводжували людство. Починаючи із Платона, який на основі ідеалів давньогрецького світу створив вчення про ідеальну державу, у якій всі громадяни спільно володіють засобами виробництва. Докази переваги спільної власності побудовані їм на основі вчення про моральність. Моральність є свідомість єдності, сутності й духовності, вона сама по собі загальна: діяти в дусі єднання, на спільний добробут - морально. Приватна власність ставить інтерес особистості вище спільного інтересу, кожний хоче володіти власністю тільки для себе, тому приватна власність - аморальна. (Порівняйте із сьогоднішнім підходом: свобода особи, по суті, зводиться до володіння власністю).