Лекция 15

Взаимоотношения Украины с международными экономическими организациями и финансовыми институтами на современном этапе

Серед зовнішніх фінансових джерел для України найбільш привабливими є такі міжнародні фінансові інституції, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) завдяки пільгам, порівняно низькій вартості запозичень, які вони на­дають, а також авторитетності їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредитів та інвесторів. Адже співпраця з такими міжнародними фінансовими інституціями розглядається світо­вою фінансовою спільнотою як акт довіри, підтвердження кре­дитоспроможності держави.

Фінансова допомога України з боку МВФ надається у трьох основних формах:

· за програмою системної трансформаційної позики (STF) для підтримки платіжного балансу;

· за програмою "Stand by" для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу;

· за Програмою розширеного фінансування (EFF) для сприяння економічній стабілізації.

Залежно від завдань, які стояли перед Україною, у її спів­праці з МВФ можна умовно виділити три етапи.

На першому етапі (1994—1995 рр.) зважаючи на труднощі з платіжним балансом України, які виникли внаслідок заго­стрення економічної кризи та змін у структурі й цінових умовах зовнішньої торгівлі, основною з яких був перехід до світових цін на енергоносії, МВФ надав Україні кредити за програмою STF у сумі 742 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України.

Основною проблемою другого етапу (1995—1998 pp.) для України стала необхідність підтримки курсу гривні і фінансу­вання дефіциту платіжного балансу. Надання МВФ своєчасної допомоги Україні дозволило здійснити поступову девальвацію гривні й уникнути її обвалу з непередбачуваними для банків­ської системи наслідками. Крім того, основним компенсаційним джерелом фінансування масового відпливу капіталу з другої половини 1997 р. стали валютні резерви НБУ, формування яких забезпечувалося саме за рахунок фінансової допомоги МВФ. Досить зазначити, що рівень валютних резервів НБУ за 1998 р. зменшився майже на 2 млрд. дол. США (з 2,34 млрд. дол. на кінець 1997 р. до 0,76 млрд. дол. на кінець 1998 p.).

Завдяки реалізації двох програм "Stand by" (із затвердже­них трьох в обсязі 2185,5 млн. дол. США) наша держава отри­мала доступ на світові ринки капіталу, а за третьою програмою в серпні 1997 р. було відкрито кредитну лінію терміном на один рік на загальну суму 542 млн. дол. США. Але Україна отримала за цією програмою лише 242,2 млн. дол., оскільки у березні 1996 р. МВФ відмовив у наданні чергових траншів через пору­шення нашим урядом окремих показників Меморандуму еко­номічної політики, зокрема дефіциту державного бюджету.

Головною метою третього етапу (1998—2001 pp.) є спри­яння макроекономічній стабілізації в Україні й виходу на по­зитивну економічну динаміку, забезпечення протягом 2001— 2005 pp. щорічних темпів зростання з реального ВВП на рівні не менше 4—5 %. З вересня 1998 р. запроваджено трирічну Програму розширеного фінансування (EFF), якою передбаче­но надання позики загальною сумою 2,226 млрд. дол. На 1 січня 2001 р. у рамках цієї програми отримано понад 1 млрд. дол. Загалом за період співпраці з МВФ наша держава отримала від нього кредитів на загальну суму 3529,1 млн. дол. США (табл. 2.

Таблиця 2

Фінансування України у рамках кредитних угод з Міжнародним валютним фондом, млн. дол. США

Основним джерелом інвестиційного фінансування виступає Світовий банк, який надає Україні системні позики та інвес­тиційні кредити.

Системні позики надаються під реформування окремих сек­торів економіки зі спрямуванням їх траншами безпосередньо до державного бюджету України. Ці кошти можуть використо­вуватися на фінансування дефіциту держбюджету та підтрим­ку платіжного балансу.

Головною установою Світового банку — Міжнародним бан­ком реконструкції і розвитку на покриття дефіциту бюджету за п'ять років (1994—1999 pp.) було надано Україні системних позик у сумі 1,8 млрд. дол. США. Це забезпечило певні пози­тивні результати у розвитку ринкової інфраструктури, зокре­ма банківської системи.

Інвестиційні кредити з погляду перспективних економіч­них інвесторів України виступають більш ефективною формою зовнішнього фінансування. Адже фінансування дефіциту Дер­жавного бюджету за рахунок системних позик є фактичним їх "проїданням", невиправданим і нелогічним насамперед, вихо­дячи з перспектив національної економіки. Тому на порядку денному — ширше залучення інвестиційних кредитів Світово­го банку.

За рахунок інвестиційних кредитів, що надаються Україні, реалізуються 16 проектів на загальну суму близько 2,9 млрд. дол. США. Крім того, у проектному портфелі СБ перебуває 18 інвестиційних і по два гарантійних та грантових проекти, сума позик за якими становить 1065,8 млн. дол. Стан фінансування України групою Світового банку відображено в табл. 3.

Співробітництво України зі Світовим банком також можна умовно розбити на декілька етапів.

Таблиця 3

Фінансування економіки України Світовим бан­ком, млн. дол. США

На першому етапі (1992 — грудень 1994 р.) було запрова­джено перший інвестиційний проект обсягом близько 17 млн. дол. США. Це був головним чином підготовчий період, коли в Україну направлялись ознайомчі та дослідні місії СБ, резуль­татами яких стали звіти про економічну та соціальну ситуацію в нашій державі.

Підготовка та реалізація СБ системних проектів, спрямова­них на реформування окремих секторів економіки та соціаль­ної сфери розпочалася з кінця 1994 р. (другий етап, кінець 1994—1997р.) на основі реалізації Програмної системної пози­ки (ПСП). Ці кошти використано для удосконалення пенсійної системи, на управління державними ресурсами, здійснення адміністративної реформи. Одночасно поповнювався інвести­ційний портфель СБ, зокрема проектами модернізації шляхо­вої інфраструктури, систем тепло і водопостачання тощо.

Початок погашення заборгованості Україною перед міжна­родними фінансовими інституціями припадає на третій етап (1998—2000 рр.). Цей період також характеризується збільшен­ням обсягів кредитування з боку СБ.

Щодо інвестиційної програми, то вона здійснювалася більш стримано внаслідок не лише неефективного використання мож­ливостей співпраці українською стороною, а й змін у політиці підтримки Світовим банком енергетики, комунального господар­ства, транспорту. У зв'язку з тим, що ці галузі цікавлять СБ лише у контексті боротьби з бідністю та охорони навколишнього сере­довища, саме в цей період з інвестиційного портфеля було вилу­чено ряд проектів, що стосувалися високих технологій (наприк­лад продовження проекту "Морський старт"), фінансових послуг, модернізації систем водо і теплопостачання в окремих регіонах.

Крім того, Празька сесія МВФ та СБ (2000 р.) визначила зміну пріоритетів міжнародних фінансових інституцій стосов­но країн з перехідною економікою, у тому числі України. Відпо­відно, на перший план вийшли питання економічної ефектив­ності співробітництва та якості використання країнами-позичальницями отриманих кредитів. У цьому руслі у вересні 2000 р. була затверджена нова Стратегія співпраці СБ з Україною. Вона передбачає кредитну підтримку нашої держави залежно від практичних результатів, передбачених Програмною системною позикою (ПСП) — головним трирічним системним інструмен­том реалізації Стратегії.

У липні 2003 р. було завершено офіційні переговори між Світо­вим банком та урядом України стосовно надання Програмної системної позики (ПСП-2) обсягом 250 млн. дол. США. ПСП було розроблено в рамках нової стратегії співпраці Світового банку з Україною задля підтримки досягнень реформ. Позика спрямо­вана на вдосконалення фіскальної та фінансової дисциплін, нор­мативної бази, системи фінансового контролю в державному сек­торі, управління ризиками в соціальній та економічній сферах.

Друга системна позика направлена на консолідацію урядо­вих реформ. Особливу увагу приділено підвищенню фінансової дисципліни у державному секторі, сприянню спрощеного започаткування та ведення бізнесу, прямим іноземним інвестиці­ям, вступу України до COT, зміцненню прав власності в сільському господарстві, збільшенню прозорості приватизації, бюджетного процесу, зміцненню фінансового контролю, пен­сійної реформи, створенню більш досконалої та ефективної ад­ресної системи соціальної допомоги.

Серед регіонів України досить актив­но співпрацює зі Світовим банком столиця нашої держави — місто Київ. Так, на сьогодні у місті реалізується два проекти СБ. Зокрема, 200 млн. дол. США банк виділив під гарантії міста на реконструкцію "Київенерго" та 18,2 млн. дол. безпосередньо Київській міськдержадміністрації на реалізацію проекту з теплоенергозбереження в адміністративних будівлях. Крім того, на розгляді у Світовому банку перебувають пропозиції Києва щодо реалізації ще двох проектів. У першому з них йдеться про створення ефективної системи утилізації твердих побутових відходів у столиці, загальна вартість якого оцінюється в суму близько 300 млн. дол. США. Другий проект стосується будів­ництва Подільського мостопереходу, вартість якого близько 250 млн. дол., з яких ЗО % має профінансувати українська сторона. Загалом за весь час співпраці з СБ Україна отримала 2127,2 млрд. дол. США.

Україна сьогодні вийшла на перше місце серед клієнтів Євро­пейського банку реконструкції і розвитку, а їх частка у загаль­ному портфелі ЄБРР перевищила 7 % (попереду тільки Росія, Румунія та Польща). Причому протягом 1999—2000 pp. фінан­сування банком проектів в Україні не лише не припинялося (як це сталося з МВФ та СБ, з якими МБРР координує свою діяльність), а й набуло нової динаміки. Так, обсяг нових кредитних проектів банку, затверджених Радою директорів, складав у 2000 р. 465 млн. дол. США. Серед восьми затверджених проектів були: ядерні блоки Х2-Р4 (215 млн. дол.), закупівля органічного пали­ва (100 млн. дол.), модернізація автомагістралі Київ — Чоп (65 млн. дол.), програма кредитної підтримки експортних підприємств (50 млн. дол.). Як важливий крок у поліпшенні співпраці з ЄБРР слід розглядати проект заснування в Україні банку мікрокредитування, що сприятиме розвитку підприєм­ницької ініціативи та підвищенню зайнятості населення.

У цілому аналіз співпраці України з міжнародними фінан­совими інституціями свідчить про об'єктивну необхідність, доцільність і виправданість залучення зовнішніх коштів з ме­тою поглиблення ринкових перетворень, створення реальних передумов для подолання кризових явищ, прискорення транс­формаційних процесів, виведення економіки України на трає­кторію сталого економічного зростання. Це співробітництво сприяло досягненню макрофінансової стабілізації, формуван­ню основ конкурентного ринкового середовища, стабільності грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвит­ку приватного підприємництва.

Враховуючи європейський вектор зовнішньої політики Ук­раїни, слід і надалі розширювати співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями, Європейською Асо­ціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та іншими організаціями.

Загальна динаміка прямих іноземних інвестицій з країн — членів ЄС в Україну останніми роками є позитивною. Найбільший інтерес інвестори з ЄС виявляють до хар­чової промисловості, внутрішньої торгівлі, машинобудування та металообробки. Проте темпи зростання прямих інвестицій залишаються нестабільними. Загалом регіон ЄС все ще збері­гає за собою позицію провідного інвестора в економіку Украї­ни, проте його частка досить стабільно зменшується.

Не найсильнішою складовою економічних відносин України з ЄС виглядає сфера експорту капіталу, без розвитку якого не­можливо забезпечити проникнення та закріплення українських компаній на єдиному європейському ринку. Офіційно зареє­стровані обсяги такого експорту становлять менше 3 млн. дол. США (лише 3 % від загального офіційного обсягу інвестицій з України за кордон) і останнім часом навіть зменшуються. І це при тому, що мільярди доларів, за оцінками експертів, були неле­гально вивезені за межі України, у тому числі в країни ЄС.

Необхідно постійно і ґрунтовно вивчати можливості інших міжнародних організацій світового і регіонального масштабу на предмет використання їхніх можливостей для фінансового сприяння розвитку української економіки (ЮНІДО, ФНО, ЮНЕП, регіональні банки економічного розвитку).

Як додаткове джерело фінансування регіональних проектів можна розглядати Організацію Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), до складу якого входить і Україна. Зі створенням Чорноморського банку торгівлі та розвитку, який розпочав свою діяльність у червні 1999 p., з'явилася можливість для практичної реалізації проектів у цьому регіоні. Відповідно до Угоди про заснування цього банку його діяльність спрямо­вується на забезпечення процесів економічної трансформації країн Чорноморського регіону, він діє як банк розвитку, креди­торами та позичальниками якого виступають країни-засновниці.

У цілому співробітництво з міжнародними фінансовими інституціями має базуватися на стратегічних пріоритетах економічного і соціального розвитку України. При цьому в ос­нову взаємовідносин мають бути покладені такі засади:

· прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабілізації та інтегрування України в Європейський Союз;

· відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інституціями пріоритетам її економічного та соціального розвитку;

· спрямування цих ресурсів на забезпечення сталого економічного зростання, здійснення структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку і припинення практики їх використання для фінансування поточних витрат;

· мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів, сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій;

· дотримання економічно обґрунтованих та загальновизнаних меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави;

· залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування на основі геостратегічної диверсифікації міжнародних фінансових відносин України.

Тема 10.Финансовая система Украины, ее становление, проблемы и перспективы вхождения в мировую финансовую среду.

Цель занятия:в ходе лекции дать студентам знания относительно становления, проблем и перспектив финансовой системы Украины в рамках мировой финансовой среды.

Время: 2 часа.

План лекции:

1. Современное состояние и перспективы отечественной валютной системы.

2. Влияние международных финансовых рынков на финансовую систему Украины.

3. Развитие новых форм международных финансовых отношений в рамках финансовой системы Украины на современном этапе.

Литература

Основная:

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006. – 494с.

Дополнительная:

1. Бойцун Н.Є., Стукало Н.В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник. – 2-е вид. – К.: Професіонал, 2005. – 336с.

2. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, КОО, 2001. – 305с.

3. Міжнародні фінанси в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 294с.

4. Науменкова С.В. та ін. Фінансовий ринок та інвестиції. – К.: Знання; КОО, 2000. – 214с.

5. Пересада О.А. Кредитування міжнародними фінансово-кредитними установами українських підприємств. – К.: Лібра, 2001. – 128с.