Тема 15: Методи музичного виховання.

П Л А Н

1. Метод і його зв’язок зі змістом освіти. Класифікація методів музичного виховання.

2. Характеристика окремих методів.

3. Методична творчість на сучасному етапі.

Ключові поняття: методи і прийоми, словесні, наочні, практичні, проблемно-пошукові методи, метод музичного узагальнення, метод “забігання” вперед і “повертання “до пройденного, метод емоційної драматургії

Тематика практичних завдань:

Добирання різних методів і прийомів навчання в залежності від видів музичної діяльності, від вікових особливостей учнів

Завдання для самостійної роботи:

1. Опрацювання літератури з теми: “Ведучі методи музичного виховання”.

2. Конспектування статті Д. Кабалевського “Основні принципи і методи програми з музики для загальноосвітньої школи” (в кн. “Виховання розуму та серця”).

3. Складання опорної схеми методів музичного виховання.

4. Підбір декількох музичних творів з шкільної програми з музики, що вимагають різного співвідношення наочних, словесних і практичних методів роботи в залежності від характеру музичного образу, теми заняття, етапу в її засвоєнні, особливостей класу тощо.

5. Реферати: ”Індивідуально-диференційований підхід до учнів”, “Методика та особливості перевірки та контролю знань”, “Методи музичного виховання в історичній ретроспективі”, “Критерії оцінювання знань з музики” (індивідуальні завдання за вибором).

Література:

1. Абдуллин А. Теория и практика музыкального обучения в обще образовательной школе.-М.,1983.с.54-72.

2. Баранов С.П. Методы обучения в школе. / Педагогика. Под ред.. Л.Р.Болотиной и др.. – М.: Просвещение, 1987. – С. 85-96.

3. Безбородова Л., Алиев Ю. Методика преподавания музыки в общеобразовательных учреждениях.– М.,2002. – С.103-108.

4. Дмитриева Л., Черноиваненко Н. Методика музыкального воспитания в школе.-М.,2000, с. 42-52, 218-224.

5. Кабалевський Д. Основні принципи і методи програми з музики для загальноосвітньої школи / Виховання розуму і серця . – К., 1982.

6. Музичне мистецтво: базова навчальна програма для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів / Хлєбнікова Л.О. та ін. // http://www.mon.gov.ua

7. Музыка в начальных классах / Абдуллин Э и др; Науч. рук. Д.Кабалевский. – М.,1985.

8. Музыкальное образование в школе./ Под ред. Л.В.Школяр – М., Академия, 2001.-С.74-104.

9. Навчальні програми для загальноосвітніх навч. закл. із навчанням українською мовою. – К.: ВД Освіта, 2012.

10. Печерська Е. Уроки музики в початкових класах.- К., 2001,с.9-11, 15-20, 22-24, 84-88, 137-147,157-166.

11. Пометун О. та ін. Інтерактивні технології навчання. – К.:А.С.К., 2004.

12. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 2 - 4 класи. – К.: Початкова школа, 2006.

13. Ростовський О. Методика викладання музики в початковій школі.-Т., 2001. – С. 43-57, 68.

Метод (від греч. mehadas) – це шлях, спосіб пізнання істини, спосіб, засіб теоретичного розслідування або практичного здійснення чого-небудь , інакше кажучи, засіб досягнення якоїсь мети, рішення конкретних завдань, совокупність прийомів практичного або теоретичного пізнання дійсності.

Під розумінням «метод» у педагогіці прийнято мати на увазі засіб діяльності для досягнення учбово-виховних цілей.

Метод характеризується трьома ознаками: направленістю навчання (мета), засобом засвоєння (послідовність дій), характером взаємодії суб`єктів (викладання та навчання). При цьому, засоби учбової діяльності вчителя та учня тісно пов`язані між собою і знаходяться у взаємо діяльності.

Сучасна система навчання становить завдання, які базуються на організації діяльності вчителя і учня, при якій активність суб`єктів учбового процесу стає головним фактором методичного озброєння.

У педагогіці методи поділяються на методи навчання і виховання. Метод навчання орієнтується на рішення дидактичних завдань, а методи виховання – на формування у учня цінностей відношення до світу та до самого себе.

Методи музичної педагогіки мають відношення до конкретного учбового предмету «Музика». Водночас, вони пов`язані з дидактичними методами, які розкривають специфіку різних етапів навчання.

Більш вагомим є «Метод порівняння», який використовується в процесі навчання.

Але, в умовах музичного виховання, цей метод має і повинен бути особливо поширено використовуватись тому, що можливості аналізу тут обмежені малою кількістю теоретичної підготовки дітей. Метод порівняння допомагає побачити те, що вухо само по собі, не звернуло б уваги.

Існують різноманітні підходи до класифікації методів.

У педагогіці одним з найбільш вагомих є класифікація методів отримання знань: словесні методи, коли джерелом знань є усне або друковане слово; наочні методи. Коли джерелом знань є спостерігання за предметами, наочні посібники; практичні методи, коли учень отримує знання і відпрацьовує вміння, вдосконалюючи практичні дії.

А тепер прослідкуємо як використовується кожна з цих груп методів на уроках музики та мистецтва.

Словесні методи (доповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція, робота з книгою), займають ведуче місце в системі методів навчання.

Вони дозволяють у короткий строк передати велику по об`єму інформацію, поставити проблеми, вказати шляхи їх рішення, зробити висновки. За допомогою слова вчитель може викликати в розумі дітей картини минулого, сучасного та майбутнього.

«Слово вчителя, - писав В. А. Сухомлинський, - інструмент, який нічим не можна замінити і який діє на душу дитини. Мистецтво виховувати - це мистецтво спілкування, звертаючись до людського серця…» Постійне звертання вчителя до слова, спрямоване до сприяння музики, пояснення її формує у дітей, з одного боку недовіру до особистих можливостей, з другої – сумнів щодо змісту музичної мови. Інструментальна музика в нашому випадку стає дітям складною і незрозумілою.

Слово як орієнтир дає напрямок, в якому розвивається творчі уявлення дитини.

Наочні методи.

Вони використовуються у педагогіці для чуттєвого ознайомлення учнів з життєвими явищами, процесами, об`єктами в їх натуральному вигляді або в символічному зображенні, за допомогою різноманітних малюнків, репродукцій, схем, модулів.

Наочно – слуховий метод, або метод слухової наочності, має особливе значення при навчанні. Приоритетним поглядом наочності на уроках музики є звучання самої музики, демонстрація музичних творів як в живому звучанні, так і за допомогою використання звукової техніки. Особливу цінність в цьому зв`язку має виконання музики самими дітьми: хоровий спів, приспівування окремих тем – мелодій, вокалізація, гра на уявних інструментах, диригування, музично – сценічне зображення та інше. Об`єм і якість музики, що звучить на уроці, а також її функція в побудові урока є важливим показником успішності музично – педагогічного процесу.

Серед великого спектра методів та прийомів слухового напрямку видатні діячі масового музичного виховання (Б. В. Асаф`єв, Б. Л. Яворськкий, Н. Л. Тродзенська, Д. Б. Лабалевський) особливо відокремлювали метод спостереження і вважали його головним ланцюгом музичного виховання.

В музично – педагогічній практиці поширено використовується метод наглядної наочності. Наприклад, наочні дидактичні посібники, схеми, наочні таблиці, словник емоційних характеристик.

Для підготовки дітей до сприйняття музики використовуються репродукції. Схожі функції на уроках музики виконують і малюнки дітей про музику і тд музику.

Думка психолога – А. Н. Леонт’єва спрямована на те, що використання наочностей повинно бути, по-перше конкретним наочним матеріалом при засвоєнні та відношенні його предметного складу до предмету, який підлягає засвоєнню. Виходячи с цього, необхідно використовувати таку наочність, яка обумовлює саму суть музики як самостійно слухового інтонаційного мистецтва.

Не відмовляючись від різних форм наочностей на уроках музики, необхідно вирішувати гармонію взаємодії слухової, глядацької наочності, практичного дійства з музикою.

До практичних методів в загальній педагогіці мають відношення методи, спрямовані на здобуття інформації в процесі дій, які формують практичні вміння та навички ( різноманітні вправи, лабораторні роботи, рішення завдань, моделювання та ін.)

Активне дійство з музикою, її творення, відображення в різних формах виконавської діяльності, моделювання інтонаційно – звукового процесу все це можна роздивляти як групу практичних методів, які мають діалектичну єдність з методом слухової наочності.

Активними, пріоритетами видами музичної діяльності є: хоровий спів, гра на музичних інструментах та ін.

Головним є формування вмінь та навичок по здійсненню цих видів діяльності.

Методи методичного виховання в історичній ретроспективі.

Історичне обслуговування методів визначається, насамперед, поставленими перед шкільною метою, рівнем розвитку педагогічної науки в цілому та рівнем розвитку конкретного предмету. Вимоги суспільства до підготовки слухняного виконавця, ініціативної особистості, викликають до життя принципово різні системи методів навчання та виховання.

В 20-ті роки в музичному перевихованні перед школою стояла мета – розкрити в учнях той бік їх духовної суті, який тільки музика може доторкнутися – їх безпосереднього, музичного відчуття існування.

В ці роки Б. В. Асаф’євим.

А. А. Шенишним., Н. Я. Брюсовой, Н. М. Ковіним та ін. були сформульовані найважливіші принципи і методи загального музичного виховання, які забезпечували активність та самостійність дитини при спілкуванні з музикою. Це поширило розвиток методу екскурсії (відвідування концертів, театрів, музеїв та ін.). Водночас, робота вчителя музики була спрямована на досягнення дітьми музики, яке поряд з освоєнням співацького ретрожуару, мало бути пов’язаним з зразками класичної музики.

В цьому відношенні має значення метод складання слів на мелодії до творів інструментально – симфонічної класики.

В майбутньому цей метод набув свого розвитку в методі вокалізації інструментальної музики.

В процесі музичного виховання на перший план ставилось не тільки знання музики, або знання про неї, навіть не вміння володіння її технікою, скільки розвиток здібностей сприймати її, емоційно реагувати.

В ці роки з’являються ключові для становлення музичного виховання в школі. Статті В. В. Асаф’єва. Музика в сучасній загальноосвітній школі. Організація викладання музики в школі. Про музично-творчі навички у дітей та ін.

Слухання музики повинно бути зв’язаним з практичними діями: з виконанням (хоровим інструментально – ансамблевим) та складанням музики – з творчістю.

В сучасних методах, спрямованих на розвиток творчості дитини, велике значення мають методи, генетично зв’язані з музичним мистецтвом усної продукції.

Це проявляється не в складенні нового мотиву, мелодії, а в трансформації вже знайомого матеріалу.

Ще один метод, спрямований на стимулювання творчості дітей – відштовхувались в складанні мелодії від тексту або пісні, яка сподобалась дітям, складом тексту, але не сподобалась її мелодія.

Водночас, якщо “співається текст”, а поспів – лише обрамлення для слів – це, по міркуванню, Б. В. Асаф’єва, поводить до “огрублению методического инстинкта” і виявляє відсутність зацікавленості до самого поспіву.

Метод, як відомо, - це шлях, спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів та операцій практичного та теоретичного засвоєння дійсності.

У педагогіці методи розділяють на методи навчання і виховання. Методи навчання орієнтують на вирішення дидактичних завдань, а методи виховання - на формування в учнях ціннісного ставлення до світу і до себе. Музична педагогіка загальноосвітньої школи, спираючись на сумісну діяльність учителя і учнів, домагається їх органічної єдності. Методи музичної педагогіки пов'язані з дидактичними методами, що розкривають специфіку окремих етапів навчання, а також із загальнодидактичними методами, що відображають загальні способи досягнення мети освіти. До найбільш важливих і дійових методів відносяться: метод порівняння (порівнюючи музичні твори, частини одного твору між собою, учні приходять до висновку, що музика будується на основі контрасту і повтору). В якості порівняння можуть виступати музичні явища різного рівня: висота звуків, різні лади, регістри, жанри, форми, тембри тощо. Порівняння допомагає дітям краще почути і зрозуміти музичні особливості твору.

Словесні методи (бесіда, пояснення, розповідь, дискусія, лекція). “Слово вчителя, - писав В. Сухомлинський, - інструмент впливу на душу вихованця. Мистецтво виховання включає, перш за все, мистецтво розмовляти, звертаючись до людського серця. Слово ніколи не може до кінця пояснити всю глибину музики, але без слова не можна наблизитись до цієї найтоншої сфери пізнання почуттів… Пояснення музики має нести в собі щось поетичне, щось таке, що наблизило би слово до музики…”.

Наочні методи. Завдяки звуковій природі музичного мистецтва, наочно-слуховий метод або метод слухової наочності набуває особливого значення. Пріоритетним видом наочності на уроці музики є звучання самої музики, що демонструє музичні твори як у живому звучанні, так і з використанням аудіотехніки. Особливу цінність представляє виконання музики дітьми: хоровий спів, приспівування окремих тем-мелодій, вокалізація, елементарне музикування, пластичне інтонування, диригування музично-сценічної вистави тощо. Обсяг і якість звучання музики на уроці, а також її функція в драматургії уроку, є важливим показником успішності музично-педагогічного процесу.

У музично-педагогічній практиці широко використовується наочно-зоровий метод або метод зорової наочності. Наприклад, наочні дидактичні посібники, схеми, таблиці, репродукції. Необхідно використовувати таку наочність, яка зумовлена сутністю музики як самостійного слухового інтонаційного мистецтва, змістовою інтонаційно-звуковою формою твору і музичною діяльністю учнів.

У сучасній музичній практиці використовуються методи, що активізують розвиток сприйняття музики учнями.

Метод роздумів про музику (Д.Кабалевський) спрямований на особистісне, творчо-індивідуальне засвоєння учнями духовних цінностей. “Важливо, щоб вирішення нових питань, - писав Д. Кабалевский, - набувало форму коротких співбесід учителя з учнями. В кожній співбесіді має відчуватися три поєднаних моменти: перший - чітко сформульоване вчителем завдання; другий - послідовне вирішення спільно з учнями цього завдання; третій - висновок, який повинні зробити самі учні”.

Метод забігання вперед і повернення до вивченого (Д. Кабалевський) або метод перспективи і ретроспективи в процесі навчання (Е.Абдулін) дозволяє встановити зв'язок між темами програми, формуючи в учнів цілісне уявлення про музику.

Метод створення композицій (Д.Кабалевский, Л.Горюнова) спрямований на об'єднання різних форм спілкування учнів з музикою під час виконання одного твору.

Метод музичного узагальнення (Е.Абдулін) - провідний метод організації музичних занять, спрямований на засвоєння учнями ключових знань про музику, втілених у темах програми, формування художнього мислення, а також на досягнення цілісності уроку на основі теми семестру.

Метод створення художнього контексту (Л.Горюнова) спрямований на розвиток музичної культури школярів через інтеграцію з іншими суміжними видами мистецтва, історією, життєвими ситуаціями, створення художньо-педагогічного середовища. Даний метод дає можливість представити музику в багатстві її різноманітних зв'язків, зрозуміти схожість та відмінність від інших видів мистецтва, інших сфер суспільної свідомості.

Метод моделювання художньо-творчого процесу (Л.Школяр) спрямований на підвищення активного засвоєння творів мистецтва. Саме метод моделювання художньо-творчого процесу, коли учень виконує роль творця-композитора, творця-поета, творця-художника, який немов би заново створює твір мистецтва для себе та інших людей, забезпечує дитині прожиття знання і розуміння сенсу своєї діяльності. Особливо це важливо під час засвоєння учнями великих класичних творів, що завжди були призначені тільки для “слухання”; це важливо, також, і для засвоєння фольклору, коли школярі заглиблюються в народження музики, самі створюють загадки, приказки і прислів'я; це важливо і під час засвоєння (розучування) будь-якої пісні та для інструментального музикування.

Метод інтонаційно-стильового досягнення музики (Л.Школяр) орієнтований на особистісну інтерпретацію музичної мови і припускає цілеспрямований відбір творів різних індивідуальних, національних або епохальних стилів. Вслуховування в музичну мову будь-якого композитора формує потребу в знаннях. При цьому учні, спираючись виключно на інтонаційно-образне сприйняття музики, здійснюють таку інтерпретацію твору, характеристикою якої є цілісність, емоційна виразність.

Таким чином, методи музичного виховання являють собою різні способи спільної діяльності вчителя і учнів, де провідна роль належить педагогу. Розвиваючи уявлення, емоційну чутливість, музичне мислення, учитель прагне до того, щоб спілкування з мистецтвом викликало в дітях почуття радості, задоволення, а формування навичок і вмінь сприяло виявленню їх активності та самостійності.

Кожен конкретний вид мистецтва має свої засоби виражен­ня об'єктивної дійсності (фарби, звуки, художнє слово тощо), про­цес виховання не може обмежитись одним якимось методом реа­лізації завдань, а має синтезувати засоби всіх видів мистецтва, розробляючи нові, більш ефективні підходи.

Всі методи музичної діяльності допомагають фор­мувати навички активного, емоційного і свідомого сприйняття му­зики, збільшують музичний досвід дітей, прищеплюють їм знання і збагачують їх музичну культуру та музичне мислення.

Методи музичного виховання, на наш погляд, доцільно сис­тематизувати на основі класифікації, що характерна загальній пе­дагогічній системі виховання (див. Карпенчук С. Теорія і методи­ка виховання. — К.: Вища школа, 1997 ),

До першої групи належать методи формування свідомості особистості (бесіда, лекція, методи дискусійного характеру, пе­реконання, навіювання, метод прикладу, пояснення тощо).

Відомий педагог В. О. Сухомлинський говорив, що там, де закі­нчується слово, починається музика. Відштовхуючись від цієї муд­рої істини, ми також на перше місце ставимо словесні методи, за до­помогою яких, в процесі музичного виховання, передбачаємо розв'­язати проблеми пов'язані із його теоретичним аспектом — музич­ною грамотою, світосприйняттям у контексті прекрасного та сприй­няттям самого себе як істоти, котрій властиво творити прекрасне сто­совно зовнішнього світу (природи), інших людей (спільнот, людства, суспільства) і стосовно самого себе(орієнтуватися на вищу доско­налість і інтегруватися у зовнішній світ прекрасного).

Як під час проведення уроку, так і в процесі позаурочної му­зичної діяльності використовуються бесіди, дискусії, лекції, лекції-концерти тощо, які сприяють активному засвоєнню музичних творів, розширюють музичні знання учнів, формують у них певне ставлення до різних жанрів музичної творчості, музичний смак.

Методи прикладу та навіювання (самонавіювання) можуть використовуватися як у прямому значенні так і опосередковано. Ми орієнтуємо дітей на кращі зразки музичних творів або кращих виконавців, часто самі виступаємо для них у ролі зразка виконавсь­кої майстерності, але найчастіше сам зміст музичного твору на­віює натхнення, бажання, прагнення до власної досконалості.

У процесі бесід, ми спонукаємо школярів проводити асоці­ації із явищами природи, фрагментами інших видів мистецтва, з аспектами етичної культури. Зразком умілого поєднання слова, звуку і мелодії є педагогічний досвід В. О. Сухомлинського, який вважав, що вчитель повинен розкрити учневі специфіку зображу­вальних і виражальних засобів музики, пояснити у формі довер­шеної розповіді смисловий відтінок кожного зображувального за­собу. Вже сама по собі ця розповідь, на думку Василя Олександ­ровича, має збуджувати почуття, викликати переживання учнів, створювати в їхній уяві яскраві картини.

Важливою передумовою повноцінного художнього сприйнят­тя музичного твору педагог вважав використання "природного фону", музики природи. "Людина стала людиною, коли почула шелест листя і пісню коника, дзюрчання весняного струмка і дзвін срібних дзвіночків жайворонка в бездонному літньому небі, ше­лест сніжинок і завивання завірюхи за вікном, ласкавий плескіт хвилі й урочисту тишу ночі — почула і затамувала подих, слухає сотні і тисячі років чудову музику життя. Умій і ти слухати цю музику, умій милуватися красою" (Т.4.-С.170).

Ранньою осінню ,коли в прозорому повітрі добре чути кож­ний звук, в надвечірню пору Сухомлинський сидів з дітьми на зеленому лужку. Тоді вони прослуховували мелодію "Політ джмеля" із опери "Казка про царя Салтана" М. Римського-Корсакова. Музика, як писав педагог, знайшла у дітей емоційний відгук. Ма­ленькі дітки говорили: "Джміль то наближується, то віддаляєть­ся. Чути щебетання пташечок..." Тоді ще раз слухали музику. Потім Сухомлинський і діти йшли до квітучої медоносної трави. Вони чули бджолину арфу, гул джмеля. Ось він, великий, мохнатий, то підніметься над квіткою, то опуститься. Діти в захваті: майже така сама мелодія, як і на платівці, але в музичному творі є своєрідна краса, яку композитор підслухав у природи і передав нам. їм хо­четься ще раз почути мелодію.

Пізніше педагог з вихованцями іде в дубовий гай. Тихий со­нячний день "бабиного літа", під сонячними променями горять різнокольорові барви на деревах, чути спів осінніх пташок, в не­бесній сині — ключ диких качок, що відлітають. Всі слухають "Ос­інню пісню(Жовтень)" П. І. Чайковського. Мелодія допомагає про-никнутись неповторною красою того, що діти до цього часу не по­мічали в навколишній природі: тихого трепетання листя на пожов­клих дубах, аромату прозорого повітря, в'янучої ромашки край дороги. У дітей радісний настрій, але кожна мелодія навіює і лег­кий смуток. Діти відчувають наближення пасмурних дощових днів, холодних завірюх, ранніх сутінок. Під враженням від музичної ме­лодії вони говорять про красу літа, про перші дні золотої осені. Кожна дитина запам'ятала щось яскраве, виразне, і дотепер об­рази літа й осені постають у дитячій свідомості у всій красі.

"Ніжність, лагідність, сердечність, задушевність — це якраз ті почуття, які я старався пробудити музикою, яка чудово торка­ючи глибини душі, відкриває саме дороге, що є в людини — любов до людей, здатність творити і утверджувати красу", — писав В. О. Сухомлинський (Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. Народ­ження громадянина. Листи до сина.-К.:Рад.шк., 1985.-С.464).Почут-тя сердечної ніжності, лагідності пробуджує в юних серцях музи­ка, яка розкриває тонку красу природи, кохання, захоплення, зди­вування. Кожного разу, коли в музичній мелодії відображається Ця незвичайна, чаруюча краса, про яку неможливо розповісти сло­вами, Сухомлинський відчував, що серця його хлопчиків та дівча­ток стають довірливо відкритими, чуйними до слова, погляду, заклику, прохання — тим тонким доторком людини до людини, в яких відображаються чуйність, сердечність стосунків.

Поступово у Павлиській школі створювався альбом музич­них творів, які полюбились дітям. Час від часу вони приходили в свою кімнату, слухали музику. В. О. Сухомлинський назвав цей альбом "музичною скринькою", дітям це сподобалося. Тоді з'яви­лася думка, щоб.із року в рік,брати із скарбниці музичної культу­ри найкраще, створити кімнату музики, де діти могли б насолод­жуватись красою. "Діти будуть співати, будуть грати на скрипці і фортепіано, але все це в майбутньому, а поки що потрібно пробу­вати грати на нехитрій сопілочці" (II, с.67).

Досвід В. О. Сухомлинського є яскравим зразком поєднання слова і музики, природних та музичних звуків, творчого підходу до музичного виховання.

Друга група — методи організації діяльності, спілкуван­ня та формування позитивного досвіду громадської поведін­ки реалізуються в процесі музичного виховання на основі логіч­ного зв'язку: від слова — до конкретної справи. Закріпленню теоретичних музичних знань сприяють такі методи, як привчан­ня та тренування. Вони сприяють виробленню практичних умінь та навичок в аспекті маніпулятивної сфери музичної діяльності (оволодіння клавіатурою, мімікою, жестом, певною поставою та рухами під час виконавської діяльності тощо), формуванні звички, яка в процесі оволодіння музичним інструментом та ви­конавською майстерністю, відіграє надзвичайного велику роль, а також потреби (виховний аспект), який реалізується як мо­тиваційний . Тільки на основі бажання, прагнення, ефективно реалізується процес музичної навчальної діяльності, як і будь-який інший, а натхнення є основоположним музичній творчості. Ці методи, у синтезі із педагогічною вимогою, що поєднується із повагою до дитини (за А.С.Макаренком), забезпечують її спроможністю до засвоєння музичних творів та до оволодіння уміннями й навичками практичної реалізації знань.

Третя група методів — це методи стимулювання діяльності та поведінки. У процесі навчальної діяльності застосовуються засоби емоційного стимулювання (влучний добір питань, аналіз проблемних питань, моральних конфліктних ситуацій, створення уявних ситуацій морального вибору, близьких життєвому досвіду школярів, аналіз міркувань, протилежних висловлю­вань, ігрові ситуації проблемно-пошукового характеру, дидак­тична гра тощо) оптимізують процес засвоєння школярами му­зичних знань. А створення різних виховуючих ситуацій закріп­лює уміння оцінювати різні види музичного мистецтва, відсто­ювати свою позицію, стосовно певних ставлень до різних жит­тєвих явищ, які розкривають музичні твори. Стимулюючими за­собами в процесі урочної та позаурочної діяльності школярів слугують музичні вікторини, ребуси, криптограми тощо. (Кросворд на тему різдвяних свят. Кросворд "Оркестр". Що потрібно для того, щоб зазвучав оркестр?)

Такі кросворди зосереджують дітей, розвивають творчу уяву, закріплюють та повторюють матеріал. І на завершення уроку можна запропонувати якусь музичну гру.

В процесі музичного виховання, ми вдосконалюємо якості дитини, які ґрунтуються на гуманізмі, етизмі, демократизмі, есте­тизації людських дій, вчинків, почуттів та ставлень. А засоби сти­мулювання різнопланової діяльності школярів і досвіду позитив­ної су спільної поведінки (гра, змагання, різні форми заохочення, ро­мантика, покарання тощо) спонукають школярів до активної їх участі у діяльності різноманітних об'єднань за інтересами (гуртків, клубів), участь у творчих звітах, конкурсах, олімпіадах тощо.

Четверта група — методи самовиховання (самопізнан­ня, самоставлення, саморегуляція) мотивуються потребою са­мовдосконалення особистості. Як відомо, мистецтво визна­чається як найвищий рівень досконалості людини, яка розуміє і творить музику, поезію, і тому вважається духовно доскона­лою. Така людина прагне і до моральної досконалості, погод­женості своїх вольових зусиль із загальнолюдськими потреба­ми та законами розвитку Всесвіту (Бабанский Ю. К., Поташкин М. М. Оптимизация педагогического процесса: (В вопросах й ответах). — Киев: Рад. шк., 1982. — С. 89 — 90).

Усі види музичної діяльності пов'язані із низкою методів, застосовуються як на уроці музики так і в позаурочній діяль­ності. Наприклад, розглянемо один із видів діяльності — слу­хання музики, який складається із наступних дій:

— слухання творів, спеціально написаних для певного виду діяльності;

— слухання, в процесі розучування пісень, хороводів, танців, п'єс для дитячого оркестру;

— слухання з метою вивчення музичної грамоти.

В основі слухання музики лежить музичне сприйняття. Музич­не сприйняття має певні властивості. Це емоційність — пережи­вання краси музичного образу, почуття і думок, що виникають під впливом музики; цілісність, образність — сприйняття в творі його цілісного образу — настрою, характеру твору, проникнення в ок­ремі елементи музичної мови (мелодію, гармонію, ритм); осмисленість — будь-яке сприйняття, в тому числі музичне, міцно пов'я­зане з мисленням. Специфічною особливістю музичного мислення є те, що воно завжди має емоційний відтінок, пов'язане із діяльністю музичного слуху, без якого воно взагалі не відбувалося б; асоціа­тивність — безмежна кількість асоціацій є ознакою багатої твор­чої фантазії і загальної художньої обдарованості людини.

Отже, можна визначити 5 головних компонентів, без яких не­можливий акт музичного сприйняття: емоційний відгук на музи­ку, музичний слух, розумова діяльність, пам'ять і спроможність до співтворчості (в яку входить і уява). Важливим компонентом повноцінного сприйняття —є зосередженість уваги і інтерес до твору, який слухається.

В основі розвитку музичного сприйняття — виразне виконан­ня твору, уміле використання слова і наочних засобів. Вони допо­магають розкрити зміст твору. В процесі слухання музики прово­дяться розгорнуті бесіди, акцентується увага на розвиток музич­ного образу, аналізуються окремі виразові музичні засоби. Наприк­лад, слухаючи "Камаринську" із "Дитячого альбому" П.І. Чайковського, доходимо висновку, що п'єса побудована на народній мелодії у варіаційній формі. Танець починається з легкого, спокійного руху, поступово темп швидшає, і характер музики стає веселіший, грай­ливіший. Але мало-помалу звук стихає і танцюрист закінчує танець. Підкреслюються виразові і динамічні відтінки, звуки народних інструментів, які супроводжують танець та інше.

Бесіда продовжується програванням окремих варіацій. Інко­ли музичних фраз. Зміст музики краще сприймається у поєднанні з художньою літературою — казкою, віршем, оповіданням, тоб­то застосовується слухова наочність, її підсилює зорова наочність(книжкові ілюстрації, репродукції, якісь картинки із зобра­женням дітей, що танцюють. Слухова, зорова наочність і техніка

— допоміжні засоби, але дуже важливі.

Музичний твір слухається повторно. Кожний наступний етап

— усвідомлення чогось нового. Цьому сприяє низка запитань ,які допомагають удосконаленню та самовдосконаленню дитини.

Музичні навички також пов'язані з музичною діяльністю школярів і реалізуються в певних прийомах виконання музики:

• вокально-хорові навички (дихання, звукотворення, дик­ція, стрій, ансамбль), спів за рукою диригента, двоголосий спів;

• навички, пов'язані з музично-ритмічними рухами (крокуван­ня на місці, а також різні маніпулятивні рухи тощо);

• навички гри на дитячих музичних інструментах (барабан, бубон, трикутник, металофон, дзвіночки).

За формуванням умінь і навичок потрібний постійний контроль.

Наочність (слухова, зорова).

У ролі методів навчальної діяльності можуть виступати:

• метод музичного узагальнення (засвоєння теми уро­ку на основі поєднання всіх видів і форм музичних занять (слух, спів, гра, теорія);

• метод випереджаючого навчання і повторення пройде­ного матеріалу (необхідність цього методу мотивується тим, що в умовах системи взаємопов'язаних між собою тем, жодну з них не можна розглядати ізольовано у відриві від інших, тому вчи­тель щоразу повинен знати наскільки учні готові до сприймання нового матеріалу не тільки найближчої теми, а й наступних. І, навпаки, потрібно повертатися до пройденого матеріалу, щоб ус­відомити його на новому, вищому рівні);

• метод емоційної драматургії (урахуванням специфіч­них умов роботи в певному класі, з певним складом учнів, можна застосувати різну "режисуру", залежно від настрою класу);

• метод прояву знань в процесі виконання музики (фрон­тальні, групові, індивідуальні).

Диференціація навчання. Продуктивною з цього приводу є ідея Д.Б. Кабалевського, яка полягає в тому, що окремі вчителі постійно спрощують навчальний матеріал і завдання для само­стійної роботи учнів під виглядом диференціації. Виникає замк­нене коло: свідомо спрощуючи завдання, вчитель систематично знижує рівень розвитку інтелекту і здібностей учнів. Врахуван­ня реальних можливостей учня в певний час передбачає систему заходів: реалізацію програми, ліквідацію прогалин, розвиток школяра, стимулювання в нього бажання вчитися. "Диференці­йований підхід передбачає не зниження складності й обсягу знань для слабовсттаючих, а насамперед посилення поточної допомоги їм, попереджування неуспішності із самого початку роботи, не допускаючи, щоб відставання і неуспішність ста­ли запущеними".

Якщо диференціація ґрунтується не на обсязі і складності на­вчального матеріалу, а на допомогу учневі, враховуючи його індиві­дуальні здібності, то такий підхід дає змогу будь-якому учневі до­сягти максимуму його можливостей у певний момент його діяльності. Вчені пропонують, щоб склад групи учнів, які потребують до­помоги, з метою вирівнювання їх знань, не повинен бути постійним. У міру зростання можливостей учня, вчитель переводить його в іншу групу.

Цей підхід до диференціації навчання не виключає і тимчасо­вого зниження складності завдань до тих пір, поки учні не адапту­ються до видів допомоги, яку їм надає вчитель. Цей підхід передба­чає також поступове зниження доз допомоги учням, що має засте­регти від зниження вольових зусиль в оволодінні матеріалом.

Істотне значення має те, що одні елементи знань учень сприй­має активно, а до інших залишається пасивним. Іноді вчителі вважа­ють, що учень, який слабо встигає з інших предметів, не може мати відмінних або добрих оцінок з музики. Навпаки, потрібно тільки вміти знайти ключ до серця кожного учня, зацікавити його. Музика тоді стає близькою і зрозумілою дітям, коли вони знаходять у ній відоб­раження своїх почуттів і думок. А для цього вчитель має добре знати життя своїх учнів, їхні домашні умови, інтереси, якими живе сім'я.

Для уроку музики в більшій мірі, ніж для інших уроків, ак­туальним є питання про співвідношення між тим, що розповість, виконає, покаже сам учитель, і тим, як реалізують себе учні. Часто ми недооцінюємо можливості молодших школярів само­стійно сприймати музику, виконувати творчі завдання і нама­гаємося подати все в готовому вигляді або задовольняємося тим, що лише кілька учнів беруть активну участь у роботі, піднімають руки, відповідають на питання тощо.

Проблемно-пошукові (гра на інструментах, сцени, гра у вчи­теля, рух під музику).

Темп викладу. Необхідність розв'язання на уроці багатьох навчально-виховних завдань вимагає посилити темп, збільшити насиченість уроку. Важливо, щоб зміст використаного матеріа­лу став змістом активної пізнавальної діяльності дітей. Це дося­гається відповідним добором змістовного матеріалу, його дос­тупністю, а головне — використанням методів, що забезпечують включення учнів у різноманітні види діяльності. Для всіх видів діяльності важливе значення має швидкість запам'ятовування. Нагадаємо, що запам'ятати пісню можна двома способами: від окремого до цілого і навпаки.

Перший спосіб полягає в тому, що спочатку аналізують весь матеріал, виділяють певні фрази, інтонації, мотиви, встановлюють схему їх розподілу в мелодії, мотиви завчають окремо, одночасно розкри­ваючи зміст пісні.

Другий спосіб — це розучування пісні з одночасним її аналізом, Що сприяє формуванню в дітей навички музичного сприймання. Ця робота пов'язується з формуванням у школярів понять про фразування, ритм, ладову систему, тобто елементи теорії вони засвоюють разом з піснею, яку вивчають. Завдяки такому підхо-ДУ, забезпечується єдність компонентів уроку.

У процесі засвоєння пісні можна застосувати різні прийоми (один, група, приспів одні, а заспів інші, ланцюжок). Ці самі прийоми ^використовують для закріплення раніше вивчених пісень. Повторення Музичних творів необхідне для кращого запам'ятовування їх дітьми.

Як форми та методи виховання так і принципи та зумовлені ними педагогічні умови забезпечують виховний вплив на форму­вання особистості.