Пропозиції реформування правопису на початку XX сторіччя

Розвиток правопису протягом XIX сторіччя

Такі українські письменники першої половини XIX ст., як П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, І. Галка та ін., намагалися базувати український правопис на фонетичному принципі, послідовно використовуючи при цьому сучасну їм російську графіку як спадщину XVIII ст.

Перша спроба заснувати український правопис на фонетичному принципі пиши, як чуєш належить О. Павловському, який у своїй «Грамматике малороссийского наречия» (1818 р.) теоретично обґрунтував використання цього принципу для української мови і послідовно провів його у наведених українських прикладах (гомінъ, візьме, твій, жінка, нічь, літо, тінь). Віртуозної фонетичності досяг М. Гатцук у своїй праці «Ўжинок рідного пол» (Москва, 1857). Звук [ў] передавався в нього відповідно літерою ў (ўже), голосні з попереднім [й] літерами а, о, е, у з тільдою голосний [и] сучасною и і т. ін.

Традиційність в українському письмі обстоював М. Максимович. Суть його правопису зводилася до використання в українській мові російського гражданського алфавіту з іншим звуковим значенням деяких літер, а також уживанням надрядкових знаків. Так, для передачі українського звука [і] в цьому правописі використовувалося аж п'ять знаків: а, о, у, u з діакретичними знаками та ћ; для передачі українського звука [и] вживалися два знаки: ы та и та ін. На Східній Україні цей правопис прихильників не знайшов, зате в Галичині вживався до 1886 р. Та навіть у 1889 р. за цим правописом вийшла у Львові граматика О. Огоновського, офіційно затверджена до вжитку в середніх школах Гали-чини й Буковини. На Закарпатті правопис М.О. Максимовича з певними ви-дозмінами проіснував аж до 1945 р., тобто до приєднання цієї землі до України.

З початком XX ст. учені й майстри слова стали приділяти значну увагу нормалізації графічної системи української мови. Так, у 1917 р. В. Науменко виступив з пропозиціями усунути з українського алфавіту букви я, ю, є, ї та апостроф. Замість цих букв він пропонував використовувати , , , ў: ма, рбий, а замість апострофа використовувати м'який знак. Проф. Є.Тимченко запропонував усунути букву й і замість неї вживати j. Замість я, ю, є, ї вживати буквосполучення ja, jy, jе, ji. У1919 р. В.Самійленко висунув пропозиції позбутися букв я, ю, є, ї, щ; замість й вживати j, а замість ґ латинське g. С. Смаль-Стоцький вважав, що в українському письменстві повинна бути збережена гражданка, тобто слов’янська азбука, прийнята ще за Петра I.

У 20-х рр. стала поширюватись ідея створення азбук на основі латинського алфавіту. Є.Тимченко вдруге виступив з пропозиціями вдосконалити українську графіку наступним чином: усунути й та запровадити j, замість щ писати шч, замість дз та дж на позначення африкат вживати латинські s та z, м'якість приго-лосних позначати знаком > або м'яким знаком.

Та жодний з всього різноманіття варіантів прийнятий не був, розвиток фонетичного рівня українського правопису пішов іншим шляхом.