Громадський

Суспільний

Суспільний – громадський

Оригінальний

Неординарний

Неординарний – оригінальний

Вказує на те, що якийсь факт, подія, явище виділяється з ряду інших своєю незвичайністю: неординарні прикмети року.

Створений самостійно, без наслідування відомих зразків:

оригінальна вистава, оригінальне оформлення.

Який стосується всього суспільства: суспільний клас, суспільне
надбання.

Який стосується громади – групи людей, об'єднаних спільністю становища, інтересів тощо: громадський осуд, громадська поведінка, громадське доручення.

2. Труднощі засвоєння паронімів.

Однією з семантичних груп української лексики є пароніми (від грецького раra – біля, при + onoma – ім'я) – однокореневі слова близькі за звучанням, але різні за значенням, або які частково збігаються у значенні: абонент – абонемент, афект – ефект.

Паронімічними відношеннями поєднуються пара слів, значно рідше – три або більше.

За характером смислових зв'язків пароніми поділяються на кілька груп:

Ø Синонімічні: важкий – тяжкий, привабливий – принадливий.

Ø Антонімічні: прогрес – регрес, еміграція – імміграція, адресат – адресант.

Ø Що мають семантичну близькість: вирізнятися – відрізнятися, витрати – затрати.

Ø Тематичні: абонемент – абонент, пам'ятка – пам'ятник.

Явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного їх вживання. Незначна відмінність між двома словами приводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Отже, при використанні паронімів слід звертатися до відповідних тлумачних словників з метою уточнення значення, правопису і вимови потрібного слова.

При складанні документів потрібно звернути увагу на такі особливості функціонування паронімів у діловому мовленні.

Норми літературної вимови голосних і приголосних звуків у різних позиціях, вимова звуків і звукосполучень, окремих слів та граматичних форм, зміна якості звуків у залежності від наголосу або сусідства з іншими звуками – усе це включає поняття орфоепія.

Літературна вимова – нормалізована вимова освічених людей без діалектних або індивідуальних рис. Норми літературної вимови обов'язкові, для всіх. Тому в наш час – час активного суспільного життя – удосконаленню вимовних норм і оволодінню ними приділяється велика увага.

Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів.

Особливістю українського мовлення є переміщення наголосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка – книжки, книжками, книжкам; вітер – вітри, вітрами, вітрам тощо.

Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.

В українській мові існує значна група власних географічних назв із суфіксами -щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад:

Київщина – (бо Київ)

Полтавщина – (бо Полтава)

Харківщина – (бо Харків)

Донеччина – (бо Донецьк)

Слід запам'ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були.

Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести, везти та ін. Наприклад: нерти — принести, пронести, занести, піднести, внести... (а не принести, занести,..).

Слід звернути увагу на віддієслівні іменники середнього роду на

(-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві. Наприклад:

читати – читання тесати – тесання

писати – писання пізнати – пізнання

питати – питання завдати – завдання

надбати – надбання признати – признання

Однаково наголошуються словосполучення (квартали будинків і квартали року), неправильною є вимова: завдання, читання, писання, квартал.

Важливо розрізняти наголошення слів статут (зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та порядок діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін.) і статус (у міжнародному праві – становище, стан),

Пам'ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: діалог, каталог, монолог, міліметр, сантиметр, кілометр, демократія, бюрократія, аристократія та ін.

Примітка.Окрім словесного велике значення має логічний наголос. Це посилення наголосу на певному, слові чи складі для увиразнення висловленого за допомогою голосу.

Наголос в українській мові може змінювати лексичне значення слова: націнка – націнка, кредит – кредит, замазка – замазка, юрма – юрма, замок – замок, заняття – заняття, дорога – дорога, поділ - поділ та ін. Одне й те саме слово в різних наголошених позиціях означає й різні поняття. Такі слова називають омографами.