Поняття та класифікація органів юридичної особи.

Правові основи управління корпоративним підприємством

ЛЕКЦІЯ №4

ПЛАН

1. Поняття та класифікація органів юридичної особи.

2. Вищі органи та їх компетенція.

3. Виконавчі органи та їх компетенція.

4. Контрольні органи та їх компетенція.

Відповідно до ст.29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). На відміну від волевиявлення людини яке відбувається шляхом синтезу психічного (утворення волі) і юридичного (об'єктивний прояв волі) елементу, волевиявлення юридичної особи має ряд особливостей і повинно відповідати наступним вимогам: воно здійснюється лише уповноваженим органом юридичної особи; повинно здійснювати у передбаченому законом та установчими документами порядку (воля формується колегіально, рішення приймається, як правило, більшістю голосів); повинно бути зафіксоване у передбачених законом документах, що підписують упровноваженими особами. Таким чином, важливість теми полягає у тому, що юридичні особ діють через свої органи.

Під органом юридичної особи слід розуміти особу (фізичну чи юридичну) або групу осіб, дії яких в силу закону або установчих документів породжують правові наслідки безпосередньо для самої юридичної особи. Їх значення полягає в тому, що вони виробляють, формулюють і виражають волю юридичної особи. Щодо правової природи органів юридичної особи існує дві основних точки зору. Одна група дослідників (Сарбаш С.В., Спасібо-Фатєєва І.В. та ін.) вважає, що орган є представником юридичної особи. Така позиція знайшла відображення в пар. 26 Німецького цивільного уложення, домінуючою вона є і в праві США та Англії. В цих країнах сутність корпорації пояснюється переважно з позиції теорії фікції, а тому юридичні особи як штучні суб’єкти права є недієздатними. Директора діють як агенти компанії. Відносини між компанією і директором - це відносини між принципалом і агентом. Застосування такого підходу дає певні переваги при притягненні органів до відповідальності перед юридичною особою.

Інша група вчених (Долинська В.В., Кібенко О.Р., Красько І.О. та ін.) вважає, що орган юридичної особи є її невід"ємною частиною. Ця позиція видається більш обґрунтованою. Юридична особа не може існувати без своїх органів, які виражають її волю і реалізують її правосуб'єктність. Між юридичною особою та її органами не існує цивільних правовідносин представництва, це відносини внутрішні, корпоративні. Порядок утворення та повноваження органів визначаються законом або установчих документів і не обмежуються часом, на відміну від повноважень представників.

Законодавство багатьох країнах не містить єдиного поняття органу юридичної особи, але це не перешкоджає чіткому нормативному закріпленню структури управління та усіх тих питань, які традиційно пов'язуються з органами управління. Традиційно, органи юридичної особи поділяються на дві групи: вищі та виконавчі. Деякі вченні до органів юридичної особи відносять також її ревізійні ланки (ревізійна комісія, спостережна рада, контрольна комісія тощо). Критерій, що покладений в основу такої класифікації, може бути позначений як функціональний, і відображає систему органів будь-яких юридичних осіб, незалежно від виду. Конкретне найменування органів юридичної особи того чи іншого виду визначається національним законодавством.

Система органів, інакше кажучи, організація управління конкретної юридичної особи формується двома факторами:

1) організаційно-правовою формою юридичної особи. Вона визначається законом і містить як імперативні, так і диспозитвні норми. Так, відповідно до ст. 46 Закону України "Про господарські товариства" в акціонерних товариствах, де кількість акціонерів перевищує 50 осіб повинна створюватися рада (спостережна рада). Крім того, закон чітко визначає систему інших органів - загальні збори акціонерів та правління на чолі з його головою. Засновники не вправі змінити закріплену законом структуру управління. Вони лише можуть корегувати її у дозволених законом межах.

2) установчими документами. Засновники можуть самостійно регулювати деякі питання управління в частині, дозволеній законом. Закон допускає як розширення, так і обмеження компетенції різних органів. Так, відповідно до ст.41 названого вище закону, до компетенції загальних зборів акціонерів можуть бути віднесені і інші питання, не передбачені цією статтею. Тому в кінцевому рахунку, компетенція цього органу буде визначатися установчими документами. Органи юридичної особи та їх повноваження (компетенція) обов'язково визначаються установчими документами.

Аналіз законодавства України дозволяє визначити декілька найбільш типових організаційних моделей управління. Кожна з них визначається за мінімально необхідною за законом кількістю органів та взаємозв’язком між ними. Найскладніша вона в акціонерних товариствах. Система органів містить щонайменше 4 ланки: 1) вищий орган - загальні збори акціонерів, 2) колегіальний виконавчий орган - правління, 3) одноосібний виконавчий орган - голова правління, 4) контрольний - ревізійну комісію. Відповідно до ст.46 Закону України "Про господарські товариства" в товариствах, які мають понад 50 акціонерів обов'язково створюється також рада акціонерного товариства. В імперативному порядку законом визначено найменування органів та загальні засади їх діяльності. В силу цього в акціонерних товариствах не може не бути, наприклад, правління.

Як правило, чотирьохланкової моделі притримуються об'єднання громадян. Принагідно зазначимо, що Закон України "Про об'єднання громадян" не визначає структури органів управління взагалі, що дає можливість самим об'єднанням визначатися і з назвою органів, і з їх компетенцією в залежності від характеру об"єднання.

Триланкова система органів характерна для товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю. Її відмінність від системи органів акціонерного товариства полягає у тому, що 1) не передбачено ради (спостережної ради) товариства; 2) виконавчий орган може бути як колегіальний - дирекція, так і одноосібний - директор. Таким чином, для цього виду товариств обов'язковим є створення щонайменше 3 органів: 1) вищого - збори учасників; 2) виконавчого - директор або дирекція, 3) контрольного - ревізійна комісія. Ця структура органів управління є найбільш універсальною і може застосовуватися в багатьох юридичних особах різних видів.

У повних та командитних товариствах застосовується дволанкова система органів управління. Відповідно до ст.68 Закону України "Про господарські товариства" ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Це дає підстави вважати, що вищим органом повного товариства є збори учасників, на яких ця згода і досягається. Виконавчим органом повного товариства можуть бути один, декілька або всі учасники які виступають від імені товариства. Якщо справи веде один або декілька учасників, обсяг їх повноважень визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства. Кожен з учасників, який веде справи товариства вправі діяти самостійно. Тому коли декілька учасників наділені таким правом, то кожен з них є одноосібним виконавчим органом товариства. Особливістю управління в повних товариствах є те, що виконавчими органами можуть бути лише учасники, в тому числі юридичні особи.

В командитних товариствах управління здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. Якщо їх декілька, то для прийняття рішень необхідна їх спільна згода як і в повному товаристві. У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Для повних та командитних товариств контрольних органів не передбачено. Пояснюється це тим, що виконавчі органи формуються з числа засновників (учасників), а основною функцією контрольних органів є контроль діяльності виконавчих органів від імені вищого органу, який в свою чергу складається із засновників. Оскільки повні і командитні товариства діють в цивільному обороті через своїх учасників, окремі автори вважають що юридичні особи цього виду не мають органів. Така позиція не відповідає чинному законодавству. Відповідно до ст.29 ЦК України юридична особа діє через свої органи. Оскільки повні та командитні товариства в Україні визнаються юридичними особами, вони так само діють через органи, які для даних видів товариств формуються за спеціальним принципом - з учасників. Цей принцип, хоч і є досить поширений, застосовується не в усіх країнах. Так, законодавство Франції передбачає можливість призначення керівниками повних та командитних товариств також осіб, які не є учасниками.

Дволанкова система управління застосовується також в юридичних особах, заснованих іншими організаціями. Наприклад, в державних, комунальних, дочірніх підприємствах. Вищим органом таких юридичних осіб є їх засновник (інша юридична особа), а виконавчим - директор.

В приватних підприємствах виконавчим органом може бути сам засновник. В такому випадку він виконує функції і вищого, і виконавчого органу. Це дає підстави вважати цю структуру управління одноланковою.

Компетенція органів визначається законом та установчими документами. У ІІ половині ХХ ст. виникла тенденція до чіткого закріплення об'єму компетенції кожного органу в законодавчому порядку. Насамперед, чітко обумовлюється коло питань, які відносяться до виключної компетенції вищого органу. Ці норми є імперативними і не можуть бути змінені установчими документами. Щодо повноважень виконавчих органів поширений принцип, за яким вони вправі вчиняти будь-які дії, не віднесені до компетенції вищого органу.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), - голова та члени ради товариства (спостережної ради) визнаються посадовими особами. Посадовими особами товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Посадові особи повинні зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, передбачену чинним законодавством України та установчими документами товариства.