Сучасна західна соціологія
Експеримент у соціологічному дослідженні
Експеримент- зміна або відтворення явища з метою вивчення його у найсприятливіших умовах. Характерна риса експерименту - заплановане втручання людини у досліджуване явище, можливість його відтворення за різних умов. Проте, незважаючи на визнання високої пізнавальної ролі експерименту, він поки що недостатньо широко застосовується у соціологічних дослідженнях.
Експеримент у соціології - це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального
взаємного впливу, які не можуть існувати як автономні утворення. Розвиток особи відбувається у процесі взаємодії з іншими людьми в суспільстві.
З початку XX ст. у соціології утверджуються різноманітні напрями та школи, які різняться розумінням предмета дослідження, формують ряд теорій стосовно певних сфер суспільного життя.
Так, після другої світової війни в американській соціології панівним напрямом став структурний функціоналізм.Його ідеї розробляли англійський соціолог А.Радкліфф-Браук (1881-1955) та американський соціолог В.Малиновський(1884-1942). Американські соціологи Толкотт Парсонс(1902-1979) та Роберт Мертон(нар. у 1910 р.) розглядали суспільство як систему з кількома рівнями, яка взаємодіє з іншими системами - культурою та особистістю. Свобода в суспільстві обмежується нормативними рамками і реалізується у вигляді альтернатив.
Теорія конфліктувизнає соціальні конфлікти вирішальним або одним із важливих факторів соціального розвитку. Дану проблему у ХІХ ст. розглядали К.Маркс, Ґ.Спенсер, Л.Гумплович, Г.Зіммель, проте теоретичне обґрунтування конфліктологічний підхід отримав у 50-х рр. XX ст. у працях американського соціолога Льюіса Козерата німецького соціолога РальфаДарендерфа. Вони розглядають конфлікт як основу змін у суспільстві. Корені конфлікту знаходяться не лише в економіці, власності на засоби виробництва, як це стверджував К.Маркс, а в інституалізації відносин влади у суспільних формуваннях.
Засновником теорії соціального обмінує Джордж Хоманє (1910—1989). Згідно зцією теорією, люди взаємодіють між собою на основі свого минулого досвіду і потенційних винагород та покарань. Соціальна дія постає як процес обміну, учасники якого прагнуть до максимальної вигоди (матеріальної чи нематеріальної) із мінімальними затратами на її отримання.
Концепція еліт,засновниками якої є італійські соціологи Вільфредо Парето(1848-1923) та Гаетано Моска(1858-1941), базується на ідеї розмежування суспільства на два класи - панівний політичний клас, який бере на себе всі державні функції, і керований клас, неорганізована більшість суспільства. В.Парето поділяє суспільство на еліту та не-еліту і говорить про здійснення в суспільстві „кругообігу еліт": від їх стабілізації до наступної деградації. Саме „кругообіг еліт" є рушійною силою суспільного розвитку. Г.Моска вважав, що влада не може бути владою самого народу, оскільки в суспільстві повинен бути панівний політичний клас, що буде її здійснювати. Тому
народовладдя І демократія - це утопії, несумісні з законами суспільства та людською природою.
Порівняно новим напрямом сучасної соціології є етнометодологія,яка виникає в кінці 60-х рр. XX ст. Засновником її є американський дослідник Гароль Гарфінкель.Предметом етнометодології є характерні для різних соціальних класів, груп, організацій методи інтерпретацій, за допомогою яких люди відтворюють соціальний світ. Смисл будь-якої дії можна зрозуміти лише у визначеному контексті.
Основоположником феноменологічної соціологіїє австрійський соціолог Альфред Шюц(1899-1959). Він стверджував, що класифікація та інтерпретація світу не є суто індивідуальним процесом. Люди використовують так звані „типізації" - поняття, що означають класи предметів, які вони виражають. За їх допомогою створюється своєрідний „запас здорового глузду", який дозволяє людям спілкуватись, вирішувати повсякденні завдання і розуміти дії інших людей.