Соціальна роль – це очікувана типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним статусом
Процес засвоєння людиною соціальної ролі включає в себе три основних компоненти:
• інтерналізацію (тобто глибоке внутрішнє засвоєння) індивідом мотивацій орієнтирів поведінки;
• надання з боку суспільства індивіду сприятливих для нього умов діяльності у відповідності приписаними йому (і ним самим обраними) ролями;
• дотримання з боку виконуючих свої ролі індивідами належних рівнів стосовно колективних експектацій (Т. Парсонс).
У функціонуванні соціальних ролей можна виділити три основних блоки:
• уявляюча роль— система певних очікувань і соціальних груп, орієнтована на суб'єкти ролевої поведінки;
• суб'єктивно сприймаюча роль— сукупність тих специфічних експектацій, які приписує сама собі людина, що має певний статус, тобто суб'єктивна уява про те, як вона повинна вести себе у взаємодії з особами інших соціальних статусів;
• граюча роль— реально втілена в конкретних вчинках поведінки даної особистості, що володіє цим статусом, стосовно іншої особи (інших осіб) з іншим або однаковим статусом.
Виконання соціальної ролі — це завжди реальна поведінка людини в певній ситуації, яка може відрізнятися від приписаної ролі. Все тут залежить від того, як ми усвідомлюємо дану роль, як ведемо себе в певній ситуації, чи виходимо за рамки життєвого "сценарію" чи ні В ролевій теорії важливе місце відводиться також питанням прийняття ролі і розв'язанню ролевих конфліктів. Соціальні ролі виникають і здійснюються за умов соціальної взаємодії людини з іншими людьми. Але сама соціальна взаємодія стає можливою і ефективною лише тоді, коли взаємодіючі індивіди правильно сприймають і однозначно оцінюють ролі.
Якщо соціальна роль в достатній мірі інтегрована в структуру людської особистості в процесі її соціалізації, то її взаємодія з іншими учасниками соціального процесу відбувається без конфліктів. Проте між поведінковою та іншими блоками ролевої структури можливі певні розбіжності, які призводять до виникнення внутрішньоособистісних, міжособистісних, внутрішньогрупових та інших конфліктів, в тому числі специфічних ролевих конфліктів,які виникають в ситуації, коли людина, як показав Р. Мертон, стикається із суперечливими вимогами двох або більше несумісних ролей. Іноді людина виявляє, що вона одночасно виконує дві і більше ролей. Ця ситуація ставить перед нею суперечливі вимоги. Так часто буває, наприклад, коли працюючі жінки мусять задовольняти одночасно ролеві очікування працівниці, дружини, матері, домогосподарки. Один із можливих шляхів подолання конфлікту — визнати деякі ролі більш важливими, ніж інші, і надати їх виконанню пріоритетне значення.
Соціалізація - це процес засвоєння особистісних якостей людиною на різних етапах її існування, процес входження (включення) індивіда у соціум, що породжує зміни в соціальній структурі суспільства і в структурі особистості.
Соціалізація— складний процес засвоєння соціальних ролей і культурних потреб, який починається з малечого віку і закінчується в глибокій старості (із смертю людини)
З Фрейд виділяє позитивні (стимулюють бажану поведінку) і негативні(попереджують небажану поведінку особистості, забороняють і придушують деякі моделі поведінки)механізми соціалізації: імітація та ідентифікація (позитивні); сором і вина (негативні).
Імітація– усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів
Ідентифікація– засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як своїх власних; процес ототожнення себе з іншими індивідами чи групами і зарахування себе до реально існуючих груп, що допомагає людині оволодіти різними видами соціальної діяльності людства
Сором – відчуття, що вас викрили і зганьбили
Вина– внутрішнє переживання і муки совісті
Оскільки за роки свого життя людина вимушена засвоювати не одну, а багато соціальних ролей, просуваючись за віковою і службовою драбинкою, процес соціалізації продовжується все життя. До глибокої старості людина засвоює свої уподобання, погляди на життя, правила поведінки, ролі і т. д.
В соціологічній літературі (Ч. Кулі, Дж. Мід, 3. Фрейд, Ж. Піаже) в соціалізації зазвичай виділяють три періоди: дотрудовий, трудовий і післятрудовийі чотири стадії:
• рання(від народження до вступу до школи);
• навчання(з моменту вступу до школи до закінчення очних форм загальної і спеціальної освіти). Це період молодості, яка має, за Б. Ананьєвим, ранній (21—25 років) і пізній етап (26—34 роки);
• соціальна зрілість(основна, яка охоплює період активної трудової і суспільно-політичної діяльності);
• завершення життєвого циклу(з моменту припинення постійної трудової діяльності в рамках офіційних організацій
Агенти соціалізації— люди і установи (соціальні структури), які відповідають за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей. До них відносять:
• агентів первинної соціалізації— батьків, братів і сестер, бабців і дідів, близьких і далеких родичів, друзів сім'ї, однолітків, вчителів, тренерів, лікарів, лідерів молодіжних групувань;
• агентів вторинної соціалізації— представників адміністрації школи, училища, університету (інституту), підприємства, армії, міліції, церкви, держави, засобів масової інформації, політичних партій і т. д.
Оскільки соціалізація в даному випадку поділяється на два види — первісну і вторинну, остільки і. агенти соціалізації діляться на первинних і вторинних.
Первинна соціалізаціяторкається безпосереднього оточення і включає перш за все сім'ю і друзів. Вториннавідноситься до опосередкованого, або формального оточенняі складається із впливу установ і інститутів. Роль первинної соціалізації є великою на дотрудовому періоді і ранній та навчальній стадії, а вторинної — на трудовому і пгслятрудовому періоді і на стадії соціальної зрілості і завершення життєвого циклу особистості.
Агенти вторинної соціалізації впливають у вузькому напрямі, вони виконують одну-дві функції. Школа дає знання, підприємство — засоби існування, церква — духовне спілкування і т. п. Агенти первинної соціалізації універсальні, вони виконують безліч функцій: батько виконує роль здобувача засобів існування, опікуна, дисциплінатора, вихователя, вчителя, друга.