Соціальна мобільність та маргінальність
Соціальна стратифікація— процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою.
Соціальні відмінності стають соціальною стратифікацією, коли групи людей вишукуються ієрархічно впродовж шкали нерівності, яка виражається в різниці доходів, влади, престижу, віку, освіти, етнічної приналежності або за допомогою якоїсь іншої ознаки. В сучасних високорозвинених суспільствах існує багато стратифікаційних критеріїв, за якими можна ділити будь-яке суспільство На думку П. Сорокіна,стратифікаційна система в суспільстві може бути трьох видів:
- економічна,
- політична,
- професійна.
За таким підходом суспільство поділяється за критеріями:
• доходу (і багатства, тобто накопичення);
• влади або впливу на поведінку членів суспільства;
• професії або успішного виконання соціальних ролей, наявністю знань, вмінь, навичків і інтуїції, які оцінюються і винагороджуються з боку членів суспільства.
Стратифікації притаманні декілька системних властивостей:
1) соціальність(позабіологічність) цього явища;
2) традиційність,оскільки нерівність становища різних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації;
3) універсальність,тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства;
4) функціональність,тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості ("нерівність — архаїзм, пережиток застарілих соціальних форм") до наукового аналізу реальних відносин між людьми, причин і умов їх існування, корисності для функціонування суспільства, його розвитку.
Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому.
Головний водорозділ між стратифікаційними системами є наслідуваність (закрита стратифікаційна система) або ненаслідуваність (відкрита стратифікаційна система) відповідних позицій в ієрархії. Рабовласницька, станова і кастова системи включають в себе елементи пожиттєвого і формально-юридичного наслідування. Інші ж системи, принаймні формально пожиттєвого характеру статусів, ні їх наслідування не передбачають. В реальності ж стратифікаційні типи переплітаються, доповнюють один одного. Так, наприклад, соціально-професійна ієрархія у виді офіційно закріпленого поділу праці не лише відіграє самостійну роль, але суттєво впливає на структуру будь-якої стратифікаційної системи; групи, які володіють в суспільстві найбільшою символічною владою, найчастіше стають його вищою кастою (індійські брахмани) або правлячою стратою (партійні ідеологи).
Будь-яке суспільство складається із комбінацій різних стратифікаційних систем.
Поняття соціальної мобільностібуло введено в соціологічний обіг П. Сорокіниму 1927 р.