Малюнок 2

Типологія відхилень

Існує значна кількість системоутворюючих ознак, за якими може проводитись типологія девіантної поведінки. Одразу обумовимо, що не будь-яка девiацiя є негативним явищем. Справа в тому, що певна частина девіацій покликана відтворювати інноваційну функцію, тобто вести до змін суспільних відносин, що забезпечують поступальний розвиток суспільства. Нижче розглянемо лише соціально негативні типи девіацій, зупинимось на типології, заснованій на виявленні нормативних систем, стосовно яких відбувається девiацiя.

Зауважимо, що на сьогоднішній день існують терміни, які набувають все більшого поширення – «девіантна поведінка» та «делінквентна поведінка». З’ясуємо їх поняття.

Використання цих термінів досить незручне, оскільки дуже часто призводить до неоднозначності трактування певних ситуацій. Наприклад, якщо суд визнає особу злочинцем, то це автоматично означає, що така особа є делінквентом, тобто порушником нормативної системи права (однією з галузей якої виступає нормативна система кримінального права) і, відповідно, девiантом, тобто порушником будь-якої нормативної системи. Але якщо ми вважаємо особу девiантом, це ще не означає, що вона є делінквентом, а тим більше, – злочинцем. Така ситуація обумовлена перетином змісту цих категорій. На сьогоднішній день співвідношення цих понять таке: найширшим виступає поняття «девіантна поведінка», яка означає відхилення від будь-якої нормативної системи. Складовою частиною девіантної поведінки є делінквентна поведінка, яка помічається відхиленням стосовно нормативної системи права в цілому. В свою чергу, в поняття делінквентна поведінка складовим елементом входить поняття злочинна поведінка, тобто поведінка, що відхиляється стосовно нормативної системи кримінального права (див. мал. 2).

Девіація Девіація

Делікт Делікт

Злочин Злочин

На наш погляд, доречно дещо змінити межі термінів «девіант» та «делінквент» у кримінологічному значенні. Зокрема, ми вважаємо, що з поняття терміну «девіант» варто вилучити відхилення стосовно нормативної системи права, тобто делінквентні відхилення; відповідно – з поняття делінквент вилучити відхилення стосовно кримінального права. Тоді поняття цих термінів не будуть перетинатися, що призведе до їх чіткого розмежування. Надалі ми використовуватимемо ці терміни саме в такому розумінні. До того ж запропонована зміна меж поняття названих вище термінів полегшує вирішення проблеми типологій девіації, враховувати наявність позитивних девіацій, про які йшлося вище. Такий підхід також дає змогу говорити про краще категорійне забезпечення розгляду проблеми формування особи, схильної до скоєння злочину. Генезу становлення особи цього типу можна описати ланцюжком «девіант» – «делінквент» – «злочинець». Тепер є можливість говорити про закономірності взаємозв’язків між цими типами поведінки. Практично цей процес виглядає так: якщо особа, яка вчиняє девіантні дії, не дістає оцінки цим діям з боку суспільства, а відтак і не підпадає під вплив санкцій, згодом доходить висновку, що такі дії нормальні. Більше того, відбувається корегування системи цінностей з автоматичним вилученням тих, які захищалися порушеними нормами. На цьому етапі девiант відкидає цінності нижчого порядку, адже у нього вже формуються сумніви щодо справедливості системи цінностей суспільства в цілому. Надалі він починає вчиняти делікти, поступово перетворюючись у делінквента. І якщо суспільство знову не реагує на такі його дії, або реагує не адекватно, він знову проводить переоблік власної системи цінностей з вилученням вагоміших цінностей суспільства, ніж це було у випадку з девіантом. Він, по суті, доходить хибного висновку, що жодна цінність, декларована суспільством, і відповідна норма, що її захищає, недоцільна і несправедлива, якщо вона суперечить його власним інтересам. Така переконаність і стає вирішальним кроком на шляху формування особи, схильної до вчинення злочину. Справа лише в ситуації, за якої така особа зможе реалізувати свою злочинну сутність. Відомо, що переважна більшість неповнолітніх правопорушників стає ними не раптово. За деякими кримінологічними дослідженнями, лише п’яту частину неповнолітніх правопорушників можна назвати випадковими злочинцями. Інші ж допускали різні аморальні вчинки задовго до притягнення їх до кримінальної відповідальності. Кожному восьмому з десяти вчинених неповнолітніми злочинів передує процес деморалізації особи.