Товариства. Людина енциклопедичних знань, М. Ковалевський був

Ги

С. 79.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІОЛОГИ

сом був міжособовий взаємовплив. Ці спроби, однак, не стали успішними:

жоден із цих підходів не набув достатнього поширення.

Історія української соціології досить багата. Звичайно, «у багатьох

випадках українська і російська соціологічні думки переплітаються,

особливо тому, що ряд українських мислителів писали російською

мовою і жили в Росії. Все ж таки, окрім цих впливів, українська соціологічна

стала унікальною (курсив наш. - І. Л.)»1. Тож здобутки українських дослідників,

особливо XIX сторіччя, належно поціновані в світі. Передусім

йдеться про дослідження женевського гуртка українських учених -

Ф. Вовка, М. Драгоманова і особливо С. Подолинського, які у 80-х роках

XIX сторіччя зробили значний внесок у розвиток європейської

соціології. С. Подолинський, наприклад, у досить несподіваний спосіб

поєднував ідеї соціального дарвінізму з марксизмом. Приміром, твердження

К. Маркса про додану вартість він розглядав як форму боротьби

за існування, а сама боротьба за існування у майбутньому суспільстві, на

думку С. Подолинського, зведеться не до боротьби людей чи груп між

собою, а до боротьби людей із природою.

Одним із найбільших українських соціологів є М. Ковалевський

(1851-1916), важливе місце в системі поглядів якого займає ідея прогресу

як історичної неминучості. Вагомим є його внесок у розвиток

історико-порівняльного методу в соціології. Соціолог, без сумніву,

світового рівня П. Сорокін юнаком працював секретарем у М. Кова-

левського - деякий час голови конгресів Міжнародного соціологічного

особисто знайомий з усіма провідними соціологами сторіччя - від

Ґ. Спенсера до К. Маркса.

Відомим у соціологічному середовищі ХІХ-ХХ ст. був Б. Кістяків-

ський, який еволюціонувавши від марксизму до неокантіанства, дійшов

висновку, що привнесення природничо-наукового мислення в соціологію

(ідея С. Подолинського) не дає змоги пізнати особливостей соціального

світу. Соціологія, твердив Б. Кістяківський, має вивчати зумовленість

дій людей соціальною дійсністю та її культурними формами.

За радянських часів Б. Кістяківський очолював кафедру соціології

ВУАН, яка під його керівництвом мала суттєві здобутки. Утім

після смерті Б. Кістяківського завідувачем кафедри став марксист

С. Семківський, під орудою якого за кілька років кафедра і припинила

свою діяльність.

'ДжонсонА. Тлумачний словник з соціології. - Львів: Вид. центр ЛІНУ

ім. І. Франка, 2003. - С. 13.

Історія розвитку і сучасний стан соціології

Тим часом 1919 року М. Грушевський у Швейцарії заснував Український

соціологічний інститут (УСІ), який потім переїхав до Праги, а

згодом - до Відня. УСІ досить плідно вивчав чинники соціальної еволюції,

закони суспільного розвитку тощо: за чотири роки (1920-1923) його працівники

опублікували 12 книжок. М. Грушевський 1924 року повернувся в Україну

і вже 24 березня виголосив доповідь, у якій виклав план переведення

УСІ в Україну і розширення його до п'яти кафедр. Однак інститут марксизму

не підтримав проекту, і замість інституту вдалося створити лише секцію

методології та соціології при науково-дослідній кафедрі історії України

на чолі з М. Грушевським. Усе ж до кінця 20-х років соціологія в Україні

розвивалася в інших секціях та на кафедрах. А потім - лише в еміграції.

У Празі 1934 року М. Шаповал видав працю «Загальна соціологія

», у якій проаналізував націю як складну соціальну систему в межах

соціологічної концепції і яка, по суті, зробила його засновником української

націології. Згодом наукові розробки М. Шаповала поглибили