Розрахунок нормативу оборотних коштів у виробничих запасах методом прямого розрахунку

У гірничорудній промисловості кожен рудник повинен мати норми витрат вибухових речовин, бурової сталі і твердих сплавів у грамах на 1т руди, кріпильного лісу в кубічних метрах на 100т руди, мастильних матеріалів на машино-зміну роботи підіймальної машини, куль у млинах на подрібнення 1т руди, флотореагентів на збагачення 1т руди і т.д.

Норматив – це мінімальний розмір власних оборотних коштів у грошовому вираженні, необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.

Особливістю в обчисленні нормативів оборотних коштів є те, що за окремими їх видами (наприклад, за незавершеним виробництвом) нормативи встановлюються в обсязі повної потреби підприємства в них, а за іншими (сировиною та основними матеріалами, паливом, запасними частинами, тарою, допоміжними й іншими матеріалами) – у розмірі їхньої мінімальної потреби. Це пов'язано з тим, що витрати незавершеного виробництва не відшкодовуються виручкою від реалізації продукції планового періоду, а включаються до собівартості продукції наступних періодів. Запаси ж сировини, основних матеріалів, палива та інших товарно-матеріальних цінностей споживаються та відшкодовуються систематично, тому на них підприємства виділяють кошти в обсязі мінімальних запасів, що забезпечують безперервний процес виробництва.

Розглянемо методику нормування основних елементів нормованих оборотних коштів.

1. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах () визначається за формулою:

, грн.,

(2.39)

де П_д – середньоденна потреба в певному виді матеріальних ресурсів, грн.;

Н₃ – норма запасу матеріальних ресурсів у днях.

Середньоденна потреба (П_д) у сировині, матеріалах і напівфабрикатах визначається діленням річної (квартальної) потреби в них на кількість днів у році 360 (кварталі – 90).

Норма запасу матеріальних ресурсів у днях (Н₃) враховує час їх перебування у поточному, страховому, транспортному, технологічному запасах, а також час, необхідний для відвантаження, доставки, прийому та складування матеріалів.

Поточний запас – запас, призначений для забезпечення безперебійного виробничого процесу в період між двома черговими поставками. При місцевих поставках середній інтервал визначається шляхом ділення оптимальної (найбільш економічно доцільної) партії матеріалів на їх середньодобове споживання. Якщо у договорі не вказані конкретні строки поставок, середній інтервал постачання визначається на підставі фактичних даних про надходження матеріалів у звітному році. У цьому випадку середній інтервал між поставками може бути визначений як середня величина залежно від наявності різких коливань у строках або обсягах поставок. Якщо інтервал постачання перевищує 5 днів, то норма оборотних коштів у поточному запасі приймається, як правило, – 50% середнього інтервалу постачання, що обумовлено поставкою матеріалів декількома постачальниками й у різні строки. Наприклад, якщо постачальник доставляє на підприємство сировину кожні 30 днів, то поточний запас становитиме половину цієї величини: 30/2=15 днів.

Страховий запас – запас, призначений для забезпечення безперебійного виробничого процесу при відхиленні від прийнятих інтервалів поставок. Страховий, або гарантійний, запас необхідний кожному підприємству для забезпечення безперервності процесу виробництва у випадках порушення умов та термінів поставок матеріалів, або відвантаження некомплектних партій. Страховий запас приймається у розмірі 50% поточного запасу, але може бути і менше цієї величини залежно від розташування постачальників та ймовірності перебоїв у поставках.

Транспортний запас – створюється у випадку перевищення строків вантажообігу порівняно зі строками документообігу. Транспортний запас може і не створюватися, якщо строк вантажообігу менше, ніж строк документообігу. При поставках матеріалів на великі відстані термін сплати відповідно до розрахункових документів випереджає строк прибуття матеріальних цінностей. Наприклад, рух вантажу від постачальника до покупця триває 20 днів, обіг розрахункових документів – 8 днів, а обробка документів у постачальника й у відділеннях банку здійснюється протягом 4 днів. За цими умовами норма оборотних коштів у транспортному запасі становить: 20 – (8 + 4) = 8 днів.

Технологічний (підготовчий) запас здійснюється на час підготовки матеріалів до виробництва, включаючи аналіз і лабораторні випробування. Цей запас враховується у тому випадку, коли він не є частиною процесу виробництва. Наприклад, при підготовці деяких видів сировини та матеріалів до виробництва необхідним є час на підсушування, нагрівання, розмелювання, відстоювання, доведення до визначених концентрацій тощо. Час, необхідний на відвантаження, доставку, прийняття та складування матеріалів, також приймається до розрахунку норми запасів сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів. Норми цього часу встановлюються для кожної операції на підставі технологічних розрахунків або методом хронометражу.

Наприклад, на рис. 2.12 наведено схему постачання матеріальних ресурсів на підприємстві (цикл постачання прийнято 18 днів; час доставки матеріальних ресурсів від постачальника до підприємства – 10 днів; термін документообігу з урахуванням оплати рахунків – 7 днів; підготовчий запас – 3 дні; транспортний запас – 3 дні).

Наприклад, сума визначених норм оборотних коштів за відповідними видами сировини, матеріалів та напівфабрикатів становить загальну норму. Згідно з розрахунком норматив за основними видами матеріалів – 1223,5 тис. грн. (табл. 2.5).

У тих випадках, коли є значна кількість найменувань сировини та матеріалів і вони надходять від багатьох постачальників, що заважає здійснювати розрахунок норми за окремими її елементами (доставка, прийом, зберігання тощо), визначають норму в середньому за всіма матеріалами відповідно до фактичних даних про вартість їх витрат у звітному році та розміру їх середнього залишку.

Рис. 2.12. Приклад схеми постачання матеріальних ресурсів на гірничому підприємстві

Таблиця 2.5

2. Норматив оборотних коштів по матеріалам і паливу. Норми запасу в днях по матеріалам та паливу і сума оборотних коштів по цих статтях можуть бути розраховані за наступною формулою:

де С_м – сума оборотних коштів у грошовому вираженні на даний вид матеріалів, грн;

Ц – ціна одиниці матеріалу «франко-склад рудника», грн;

Пд – середньоденна потреба в певному виді матеріалу;

t₁ – середній інтервал постачань на підприємство даного виду матеріалу в днях. Виразом 0,5t₁ визначається середній розмір складського запасу на підприємстві, оскільки кожне постачання витрачається поступово і залишки на складі змінюються від 100% до 0;

t₂ – тривалість перебування вантажу в дорозі у днях (під час перевезення його від постачальника до споживача);

t₃ – тривалість документообігу та обробки платіжних документів у банках. Вираз (t₂ - t₃) показує, протягом скількох днів закуплений і оплачений матеріал знаходиться в дорозі;

t₄ – тривалість обробки і підготовки матеріалу до здачі його у виробництво (аналіз якості, розпилювання та інша обробка і т.п.);

t₅ – страховий (гарантійний) запас у днях на випадок перебоїв у постачанні або на випадок підвищеної витрати внаслідок перевиконання підприємством виробничої програми.

Наприклад, відомо наступні дані про постачання кріпильного лісу на шахту: t₁ = 20 днів; t₂ = 15 днів; t₃ = 10 днів; t₄ = 8 днів; t₅ = 7 днів; Р_с = 50 м³; Ц= 500 грн.

У цьому випадку норматив оборотних коштів шахти для кріпильного лісу складе: днів, а у натуральному вимірі м³ і у грошовому вираженні грн.

3. Норматив оборотних коштів по малоцінних і швидкозношуваних предметах визначають за сумою витрат у грошовому вираженні за рік на одного робітника та загальної чисельності робітників і терміну, на який створюється запас. Розрахунок може бути виконано за формулою:

, грн.,

(2.41)

де С_мшп – сума оборотних коштів по малоцінним і швидкозношуваним предметам, грн.;

r – загальне число робітників по підприємству, чол.;

t – термін, на який створюється запас, міс.;

n – сума витрат на малоцінні і швидкозношувані предмети на одного робітника в рік, грн.;

k – коефіцієнт, який враховує вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, що знаходяться у виробництві, звичайно 1,3 – 1,5.

Наприклад, якщо r =1200 чол; п =250 грн; t =5 міс; k =1,5, то

грн.

4. Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів. Як уже зазначалося вище, у складі оборотних коштів гірничовидобувних підприємств на гірничопідготовчі та розкривні роботи припадає до 50% усіх оборотних коштів. Тому потрібно розрізняти наступні витрати майбутніх періодів:

- на гірничопідготовчі роботи при підземному способі розробки чи на розкривні роботи при відкритому способі видобутку корисної копалини;

- на металеві і залізобетонні кріплення;

- на заміну зношеної конвеєрної стрічки, гнучкого кабелю, сталевих канатів, рейок, труб, ланцюгів і т.д.

Розмір витрат майбутніх періодів на гірничопідготовчі роботи може бути розрахований за наступною формулою:

де С_вм – сума оборотних коштів за статтею «Витрати майбутніх звітних періодів» на проведення гірничопідготовчих робіт;

З_н – запаси руди на шахті, підготовлені до виїмки на початок планованого періоду, т;

З_п – нові запаси руди, що повинні бути підготовлені на початок планованого періоду, т;

З_д – кількість руди, намічена до видобутку протягом планованого періоду,т;

V – планові показники обсягу гірничопідготовчих та розкривних робіт на 1 т руди, що видобувається, м³;

С_п – середня собівартість 1 м³ гірничопідготовчих та розкривних робіт, грн.;

Р_п – кількість супутньо видобутої руди при проведенні гірничопідготовчих робіт, т;

С_р – планова собівартість 1 т руди в даному плановому періоді, грн.

Наприклад.

1. Залишок непогашених гірничопідготовчих робіт на 1 січня 2010 р. складає 5000 м³, а за собівартістю 500 000 грн. У 2010 р. намічено зробити гірничопідготовчих робіт в обсязі 7000 м³ на суму 640 000 грн, тому середня собівартість 1 м³ гірничопідготовчих робіт складе 95 грн.

грн.

2. Рудник має підготовлених запасів на 1 січня 2010 р. 500 000 т. Протягом 2010 р. буде знову підготовлено до видобутку 1 млн. тонн і видобуто руди 800 тис. тонн. Залишок підготовлених запасів на 1 січня 2011 р. складе 700000 т.

т.

3. Обсяг гірничопідготовчих робіт на 1 т запасів складає 0,02 м³. Обсяг робіт за рахунок витрат майбутніх періодів дорівнює:

м³.

Собівартість 1 м³ гірничопідготовчих робіт – 95 грн.; собівартість підготовчих робіт, що включається в статтю «Витрати майбутніх періодів»: грн.

При проведенні підготовчих робіт супутньо видобуто 4500 т руди. Якщо планова собівартість 1 т руди – 50 грн, то сума оборотних коштів за цією статтею повинна бути зменшена на планову собівартість видобутої руди і складе грн.

Аналогічно визначається розмір оборотних коштів за статтею «Витрати майбутніх звітних періодів» на проведення розкривних робіт на гірничорудних підприємствах з відкритим видобутком руди. У цих випадках замість обсягу гірничопідготовчих робіт на 1 т руди враховується коефіцієнт розкриття.

5. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. На більшості гірничовидобувних підприємств тривалість виробничого циклу буває нетривалою та оборотні кошти за цією статтею не виділяються. Однак для гірничих підприємств, що працюють за системою з магазинуванням руди (підземні роботи), від моменту видобутку руди до видачі її на поверхню може пройти значний період часу. У таких випадках було б доцільно виділяти оборотні кошти для забезпечення незавершеного виробництва.

Необхідний розмір оборотних коштів за статтею «Незавершене виробництво» може бути розрахований за наступною формулою:

, грн.,

(2.43)

де З_нез – сума оборотних коштів у незавершеному виробництві;

P_м – середньодобовий видобуток руди, що направляється з вибоїв у магазин;

С_м – собівартість 1 т руди, що направляється в магазин, грн.;

t – термін перебування видобутої руди в магазині, дні.

Наприклад: Р_м = 100 т; C_м = 50 грн.; t = 50 днів.

грн.

Для збагачувальних фабрик норматив незавершеного виробництва не планується. Однак у тих випадках, коли маємо справу з тривалим циклом, норматив незавершеного виробництва для фабрики може бути розрахований за наступною формулою:

, грн.,

(2.44)

де – тривалість виробничого циклу, дні;

– середньодобовий випуск продукції в натуральному вираженні;

S – планова виробнича собівартість одиниці продукції, грн.;

– коефіцієнт наростання витрат, %.

На різних виробництвах упродовж виробничого циклу витрати, пов’язані з виготовленням продукції, нарощуються по-різному. Для спрощення розрахунків використовують наступні формули:

або

(2.45)

де ПВ – питома вага початкових одноразових витрат на виробництво в собівартості продукції;

а – одноразові витрати на початку виробничого циклу, грн.;

в – решта витрат до завершення виробництва готової продукції, грн.

6. Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції. Готова продукція (руда, концентрати) до відвантаження на адресу споживача протягом деякого часу накопичується у підприємства-виробника. Крім того, протягом деякого часу продукція залишається неоплаченою через умови документообігу.

Норматив коштів за цією статтею (З_г.п) може бути визначений за наступною формулою:

грн.,

(2.46)

де П_о – вартість продукції, що відвантажується за даний період, грн.;

t – частота відвантаження з урахуванням часу на документообіг, одиниці.

Число 2 – характеризує поступовість нагромадження запасу готової продукції в інтервалах між відвантаженнями.

Наприклад: П_о = 480000 грн; t =6.

Середній залишок оборотних коштів для готової продукції складає:

, грн.

На підставі встановлених нормативів складається розрахунок загальної потреби в оборотних коштах на матеріали, паливо, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів та інших нормованих статей оборотних коштів у натуральному і грошовому вираженні як для основної діяльності, так і для капітального ремонту, житлово-комунального й інших непромислових господарств, що враховуються на балансі підприємства.

, грн. (2.47)

2.2.5. Показники використання оборотних коштів

Для оцінки використання оборотних коштів застосовуються наступні показники:

- коефіцієнт оборотності (кількість оборотів);

- коефіцієнт завантаження;

- тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту).

Коефіцієнт оборотності (К_об) показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням вартості реалізованої продукції за рік (РП) до середньорічного залишку оборотних коштів (С_з):

(2.48)

де РП – вартість реалізованої продукції за рік, грн.;

С_з – середньорічний залишок оборотних коштів, грн.

При визначенні кількості оборотів оборотних коштів приймається до розрахунку тільки реалізована, а не вся продукція, яка виготовлена підприємством. Коефіцієнт оборотності на гірничовидобувних підприємствах коливається від 2 до 6–8, у машинобудуванні (завод) від 3–6, у вугільних шахтах 10–15.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів () – величина, обернена коефіцієнту оборотності і показує, яка сума оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції:

, грн./грн.

(2.49)

Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту) (t_об) визначається за формулою:

, дні,

(2.50)

де Т – тривалість періоду, за який знаходиться ступінь використання оборотних коштів, дні. При цьому прийнято вважати, що тривалість кварталу Т_кв = 90 днів, а року Т_р = 360 днів.

Середній залишок оборотних коштів обчислюється:

- за місяць: , грн.;

- за квартал: , грн.;

- за рік: , грн.

При знаходженні середньорічного залишку оборотних коштів, із загальної суми власних і запозичених коштів виключають середній залишок коштів, які знаходяться на розрахунковому рахунку в банку, та не беруть участі в господарському обігу.

Наприклад, на металургійному підприємстві залишки оборотних коштів за минулий рік склали:

На 01.01 - 3900 тис. грн.;

01.02 - 5100 тис. грн.;

01.03 - 4900 тис. грн.;

01.04 - 4100 тис. грн.;

За другий квартал - 4100 тис. грн.;

За третій квартал - 4200 тис. грн.;

За четвертий квартал - 4500 тис. грн.

Визначимо середньорічний залишок оборотних коштів.

тис. грн.;

тис. грн.;

тис. грн.;

тис. грн.;

тис. грн.

Сума оборотних коштів, якими повинні розпоряджатися підприємства при заданому об’ємі виробництва, визначається не тільки встановленими нормативами, але і за допомогою тривалості обороту оборотних коштів. Тому, середньорічний залишок оборотних коштів також можна знайти за формулою:

, грн.

(2.51)

Крім зазначених показників, також застосовується показник віддачі (рентабельності) оборотних коштів, який визначається відношенням валового прибутку від реалізації продукції за рік до залишків оборотних коштів.

.

(2.52)

2.2.6. Економічна ефективність прискорення оборотності оборотних коштів та шляхи її зростання

Прискорення оборотності оборотних коштів сприяє підвищенню ефективності їх використання. Це дозволить при цій же сумі оборотних коштів отримати більшу кількість продукції або вилучити частину цих коштів на інші потреби підприємства.

Прискорення оборотності оборотних коштів призводить до абсолютного або відносного їх вивільнення.

Абсолютне вивільнення або додаткове залучення оборотних коштів означає зменшення потреби в оборотних коштах у разів при незмінному обсязі реалізації продукції в результаті прискорення їх оборотності.

Абсолютне вивільнення або додаткове залучення оборотних коштів є різницею між величиною оборотних коштів у звітному періоді і потребою в них у плановому періоді (). Тобто, при збільшенні () і зменшенні (t′_об) потреби в оборотних коштах у цьому періоді складуть:

, грн.

(2.53)

За умови відбувається абсолютне вивільнення оборотних коштів :

, грн.

(2.54)

А в протилежному випадку їх залучення.

Потреби підприємства в оборотних коштах у плановому періоді () при збільшенні обсягу виробництва (реалізації) продукції у () разів () складають:

, грн.

(2.55)

Наприклад, підприємство має оборотних коштів на 8 млн. грн., за допомогою цих коштів протягом року випускають продукції на 24 млн. грн. На 1 грн. оборотних коштів припадає готової продукції на 3 грн (24/8=3):

днів.

У результаті здійснення організаційно-технічних заходів і прискорення оборотності оборотних коштів на підприємстві досягли зниження тривалості обороту зі 120 до 90 днів. Тому, щоб випустити продукції на 24 млн. грн., треба вже не 8 млн. грн, а 6 млн. грн, оскільки оборотні кошти здійснюють уже не 3, а 4 обороти на рік, і на 1 грн оборотних коштів припадає продукції не на 3грн, а на 4 грн.

У результаті вивільняються 2 млн. грн оборотних коштів, які можуть бути направлені на інші цілі. Якщо ці кошти залишаться на підприємстві, то за їх допомогою можна буде виготовити продукції не на 24 млн. грн, а на 32 млн. грн.

Відносне звільнення або додаткове залучення оборотних коштів виникає при одночасній дії двох протилежних факторів. Потреба підприємства в оборотних коштах у плановому періоді () в цьому випадку може бути знайдено за формулою:

, грн.

(2.56)

Збільшення об’єму виробництва (реалізації) у ß разів при t_об=const веде до збільшення потреб в оборотних коштах, а зменшення тривалості обороту (t_об) в α разів при РП = const зменшує потреби в них.

Сумісні й одночасні дії цих факторів можуть призвести як до збільшення, так і до зменшення абсолютної величини необхідних оборотних коштів (). Кінцевий результат буде залежати від відношення темпів і напрямів змін факторів.

Відносне звільнення або додаткове залучення оборотних коштів можна знайти з виразу:

, грн.

(2.57)

Таким чином, відносне звільнення або додаткове залучення () оборотних коштів виявляється в тому, що при прискоренні їх оборотності потреби в них ростуть повільніше, ніж збільшується об’єм виробництва і реалізації готової продукції підприємства.

Оборотність обігових коштів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, зокрема, приріст прибутку та рівень рентабельності. Суму приросту прибутку (збитку) , одержаного за рахунок зміни оборотності оборотних коштів, може бути розраховано за формулою:

, грн.,

(2.58)

де П_р – прибуток від реалізації продукції в базовому році, грн.;

РП_б, РП_з – відповідно вартість реалізованої продукції в базовому та звітному роках, грн.;

С_б, С_з – відповідно середньорічні залишки в базовому та звітному роках, грн. т.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обороту, оборотністю. Прискорення оборотності цих оборотних коштів досягається різними шляхами.

1. На стадії створення виробничих запасів:

– упровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

– наближення постачальників сировини;

– широке використання прямих тривалих зв'язків;

– розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

– комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

2. На стадії незавершеного виробництва:

– прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології);

– розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

– удосконалення системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів.

3. На стадії оборотності:

– наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

– удосконалення системи розрахунків;

– збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень за прямими зв'язками, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції із зекономлених матеріалів;

– ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, за партіями, асортиментом, транзитною нормою, відвантаження в суворій відповідності до укладених договорів.

Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних фондів досить велика, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої і господарської діяльності підприємства.

Доповнення до теми ОКВизначення потреби у ресурсах-норми і нормативи на промисловому підприємств +( матеріал для організації і планування гірничого виробництва)

Створення нормативної бази підприємства – це основа раціональної організації і планування діяльності підприємств різних форм власності.

Формальне планування в умовах перехідного періоду, зниження рівня планової роботи позначилось і на зменшенні уваги до створення нормативної бази. В умовах ринкових відносин основою наукового обґрунтованого планування є нормативна база.

Нормативна база підприємства складається із системи норм і нормативів. Нормативний метод планування – це один із методів обґрунтування планів, що використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу покладено економічні норми та нормативи – науково-обґрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.

Норми – це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи виконання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.

Нормативи – це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.

Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витрати якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечувати раціональне використання живої й уречевленої праці. На макрорівні на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення – у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. З використанням норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових матеріальних балансів.

Система норм і нормативів включає в себе десять основних груп: 1) ефективності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.

Усі нормативи можна поділити на два типи, ті що відрізняються за своїм економічним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.

Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що пред’являються суспільством до ефективності використання ресурсів. До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей. Класифікація норм і нормативів промислового підприємства приведена на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Класифікація норм і нормативів промислового підприємства

Нормування витрат праці, передбачає використання наступних норм і нормативів:

норматив часу – це розрахункова величина часу, що необхідна для виконання окремих елементів роботи, операцій. Цей норматив використовується для нормування ручних, машинних і апаратурних операцій. Розробляються нормативи основного, допоміжного часу, часу на відпочинок, нормативи підготовчо-заключного часу, часу на обслуговування робочих місць відповідно до типу і методів організації виробництва; норматив чисельності використовується для визначення кількості працівників, регламентує їх чисельність, для виконання одиниці обсягу роботи чи окремої функції;

ü норма виробітку – це обсяг роботи, в натуральних одиницях, що повинен бути виконаний за одиницю часу (годину, зміну, місяць);

ü норма обслуговування – це регламентована кількість одиниць устаткування, апаратів, площ, що повинні обслуговувати один робітник чи група робітників за одиницю робочого часу (зміну, місяць).

Норми потреби підприємства в устаткуванні розробляються для обладнання основного виробництва, обладнання загального призначення і допоміжно-обслуговуючих виробництв. Норми потреби в устаткуванні основного виробництва – це кількість устаткування певного виду, яке потрібне в умовах, що відповідають плановому рівню технології й організації виробництва продукції (роботи) устаткування певного виду для випуску протягом планового періоду одиниці продукції (роботи) установленої якості, обсягів, які передбачені планом виробництва.

Норми потреби в устаткуванні загального призначення і допоміжно-обслуговуючих виробництв – це кількість певних видів машин, верстатів, агрегатів і т. д., що приходяться на певну суму (грн.) вартості промислово-виробничих фондів. Нормування кількості устаткування і його використання ведеться за групами устаткування. Для цього розробляються нормативи обслуговування, режимів робіт, ремонту. На підставі зазначених нормативів визначаються виробничі потужності підрозділів і підприємства в цілому.

Основні ремонтно-експлуатаційні норми такі: а) тривалість міжремонтних періодів чи обсяги робіт, які виконуються між ремонтами; б) норми простою устаткування в ремонті; в) структура ремонтних циклів; г) вартість ремонтної одиниці; д) трудомісткість ремонту (умовної чи фізичної одиниці); е) витрати матеріалів на ремонтні роботи і т.д.

Фінансові нормативи – це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншими підприємствами й організаціями. Вони поділяються на наступні види:

І. Взаємовідносини з бюджетом:

а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується:

ü податок на додану вартість; ü акцизний збір; ü мито і збори;

б) нормативи відрахування до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати:

ü відрахування до Пенсійного фонду; ü відрахування у фонди соціального страхування;

в) нормативи відрахування до бюджету, що вираховуються з виплаченої заробітної плати:

ü прибутковий податок; ü відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;

г) нормативи відрахувань у бюджет із прибутку: ü податок на прибуток;

д) місцеві податки і збори, що включаються в собівартість продукції.

ІІ. Взаємовідносини з банками: ü процент за банківський кредит; ü процент на депозитний вклад у банк.

При оперативно-календарному плануванні на підприємстві застосовуються календарно-планові нормативи. Залежно від типів виробництва й методів його організації вони поділяються на такі види: а) величина партій запуску – випуску деталей, виробів у багатосерійному та серійному виробництві; б) періодичність повторення партії деталей, виробів у багатосерійному та серійному виробництві; в) тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей, виробів у багатосерійному і серійному виробництві; г) такт потокової лінії в масовому виробництві; д) тривалість виробничого циклу виготовлення виробів в одиничному та дрібносерійному виробництві; е) матеріали в незавершеному виробництві в одиничному і дрібносерійному виробництві; є) запаси деталей, виробів у масовому та багатосерійному виробництві; ж) календарні випередження по технологічних переділах в одиничному і дрібносерійному виробництві.

Крім того, кожна з груп форм і нормативів може класифікуватися за визначеними ознаками (рис. 2.3).

ü За часом дії в плановому році: перспективні — використовуються для розробки стратегічних планів. Їх величина розробляється на основі виробленої стратегії, з врахуванням перспектив технічного прогресу. Вони наочно показують резерви виробництва;

поточні — поділяються на річні, квартальні, місячні. На основі цих норм ведеться робота з поточного планування на підприємстві, визначаються потреби, укладаються угоди по постачаннях сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Поточні норми розробляються на основі оперативних норм і заходів щодо економії ресурсів;

оперативні – діють у даний момент і використовуються для оперативно-виробничого планування. По них видаються в цехи матеріали на даний місяць, декаду, зміну. На їх основі встановлюються розцінки по заробітній платі.

В міру впровадження організаційно-технічних заходів норми переглядаються.

ü За характером розповсюдження: цехові, заводські, – розробляються на підприємстві;

міжзаводські, – розробляються стосовно до однотипного виробництва;

галузеві – регламентують витрати всіх підприємств галузі;

міжгалузеві – розробляються на визначені види робіт і процесів, характерних і здійснюваних приблизно в однакових умовах на підприємствах різних галузей промисловості. Наприклад, навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні операції.

Одним з видів галузевих норм є типова норма. Це — регламентовані витрати виробничих ресурсів на виготовлення типового представника, групи однорідних видів продукції при організаційно-технічних умовах, що є характерними для більшості підприємств. До типової норми відноситься, наприклад, норма вмісту цементу в 1 м3 бетону, що забезпечує бетону задані властивості при раціональному використанні цементу і заповнювачів.

Типові норми дозволяють оцінити обґрунтованість і прогресивність діючих на підприємстві виробничих норм, витрат ресурсів.

ü За ступенем агрегування продукції: подетальні (поопераційні) — характеризують витрати матеріалів чи витрати праці, необхідні для виготовлення деталі (на окрему операцію) відповідно до креслень і технічних умов; вузлові — характеризують витрати ресурсів для виготовлення визначеного вузла; індивідуальні — встановлюються на конкретний вид готової продукції чи робіт; групові — визначаються на основі індивідуальних норм як середньозважені величини. Вони встановлюються на групу однойменної продукції в натуральному чи вартісному вираженні.

ü За ступенем деталізації: специфіковані — являють собою величину витрати конкретного виду матеріалу (із зазначенням марки, сорту, типорозміру) на виробництво одиниці виробу; зведені — складаються по укрупненій номенклатурі матеріалів.

ü За методами розробки: Для підвищення якості норм і нормативів важливе значення мають методи їх розробки. На підприємствах застосовуються наступні методи нормування: розрахунково-аналітичний, дослідний, дослідно-статистичний і комбінований.

Розрахунково-аналітичний метод є єдиним науковим методом нормування. Він ґрунтується на вивченні факторів, що визначають витрати ресурсів на встановленні кількісного впливу кожного з них чи їх сукупності на рівень норми. Технічний розрахунок витрати ресурсів поєднується з аналізом виробничих умов. Цей метод передбачає ретельне вивчення технологічного і трудового процесів виготовлення продукції, передового досвіду економії ресурсів, проведення необхідних розрахунків. Особливо доцільно його застосовувати в нормуванні основних матеріалів і витрат праці у всіх галузях промисловості, а також палива й енергії в енергомістких виробництвах.

Дослідний метод ґрунтується на визначенні норм і нормативів на основі спостережень, лабораторних дослідів і експериментальних досліджень. Він застосовується більш широко, але є менш точним у порівнянні з розрахунково-аналітичним, тому що не враховує впровадження нової техніки і прогресивної технології, передового досвіду, наукової організації праці. Тому дослідний метод не сприяє виявленню і використанню резервів економії матеріальних і трудових ресурсів. Його доцільно застосовувати для нормування витрат допоміжних матеріалів, сировини і матеріалів у виробництвах, заснованих на хімічних технологіях, а також у видобувних галузях.

Дослідно-статистичний метод нормування праці полягає у встановленні норм на основі фактичних даних про витрати праці чи матеріалів на одиницю продукції в минулому періоді. Він є неточним, тому що спостерігається значне відхилення фактичних витрат від планових. Це обумовлено тим, що при дослідно-статистичному методі не проводиться аналіз факторів, що вплинули на підвищені витрати ресурсів, не забезпечується виявлення і використання внутрівиробничих резервів. Тому дослідно-статистичний метод може використовуватися при орієнтованих і укрупнених розрахунках.

Комбінований метод нормування – спосіб розробки індивідуальних норм витрат сировини, матеріалів, палива й енергії з використанням одночасно двох чи трьох методів: розрахунково-аналітичного, дослідного і дослідно-статистичного. Найбільш прогресивним вважається сполучення розрахунково-аналітичного і дослідного методів, наприклад, для деяких виробництв, заснованих на хімічних технологіях. Так, визначення норм витрат матеріалів у виробництві бетонних сумішей здійснюється тільки комбінованим методом. На першому етапі на основі розрахунково-аналітичного методу по спеціальних формулах визначається питома витрата складових бетону — цементу, щебеню, піску, води і спеціальних добавок. На другому етапі дослідним шляхом за даними пробних замісів бетонної суміші розрахунки піддаються коригуванню на виробничі умови роботи і фактичні характеристики вихідних матеріалів.

Таблиця 2.2.

Норми і нормативи та їх призначення в поточному плануванні