Західноукраїнська Народна Республіка

Із завершенням Першої світової війни почався новий етап національно–визвольного руху на західноукраїнських землях. В умовах глибокої кризи Австро-Угорської імперії 18-19 жовтня 1918 р. у Львові відбулося представницьке зібрання українських послів до парламенту та крайових сеймів Східної Галичини і Буковини, єпископату, делегатів українських партій, яке обрало Українську Національну Раду (УНРаду) на чолі з адвокатом Є. Петрушевичем. 1 листопада вона проголосила утворення національної держави. Українська Національна Рада поширила свій плив на значну територію. Її територія охоплювала 70 тис. км² (Галичина, Буковина й Закарпаття), а населення налічувало майже 6 млн. осіб. 11 листопада був утворений виконавчий орган влади – Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, а вже через два дні було затверджено конституційні основи новоствореної держави – Західноукраїнської Народної Республіка (ЗУНР). Президентом республіки став Є. Петрушевич.

Така позиція українців вступала в протиріччя з намірами поляків, які прагнули всю повноту влади у краї зосередити в руках представників своєї адміністрації після розформування австрійських органів управління. Вже 21 листопада польські військові загони оволоділи Львовом. Невдовзі польські війська контролювали вже 10 із 59 повітів, у яких ЗУНР проголосила свою владу. Уряд Західноукраїнської Народної Республіки змушений був переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава. У цей час молода українська держава енергійно шукала підтримки на міжнародній арені. Проте українську державність світове співтовариство, особливо країни Антанти, визнавати не поспішали.

З метою протидії Польщі УНРада затвердила проект договору про возз’єднання ЗУНР з УНР, а 22 січня 1919 р. в Києві було проголошено Злуку двох частин України. ЗУНР було перейменовано у Західну Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). На жаль, ця історична подія мала чисто символічний характер – кожна частина України мала свої органи влади і місії за кордоном і втрачала в цей час і свої позиції, і свою територію.

Однак, слід відмітити, що уряд УНР надав ЗУНР грошову і військову допомогу. Реорганізована Українська Галицька Армія (УГА) за участю офіцерів армії УНР налічувала у своїх лавах у середині січня 1919 р. майже 60 тис. осіб. Навесні 1919 р. вона перейшла у контрнаступ проти польських військ (Вовчухівська офензива), але зазнала невдачі. Поразкою закінчилася і Чортківська операція влітку цього ж року. Поляки окупували майже всю Західну Україну і Антанта санкціонувала цю окупацію. Після радянсько-польської війни 1920 р., за умовами Ризького миру (1921 р.), Галичина і Західна Волинь переходили до складу II Речі Посполитої і тільки в 1939 р. вони будуть возз’єднані з УРСР. В листопаді 1918 р. Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття Версальська конференція (1919 р.) передала Чехословаччині.

Отже, національно-визвольні змагання в західноукраїнських землях за незалежність і суверенність України закінчилися поразкою. Але, незважаючи на невдачу, спроба визволити західноукраїнські землі та об’єднати їх із землями УНР чітко окреслила етнографічні кордони українського народу, збагатила його новим досвідом боротьби за національну державність.