Гетьманство П. Скоропадського

Поразка Центральної Ради не означало припинення української державності. Вона продовжувала своє існування при гетьманаті – періоді, який тривав близько 7 місяців (29 квітня – 14 грудня 1918 р.), хоча і за підтримки Німеччини. Ще напередодні перевороту начальник штабу німецьких військ в Україні погодив з П. Скоропадським напрями української політики, яка передбачала запровадження військово-польових судів, свободу торгівлі, відновлення приватної власності на землю та інші. Тобто, період гетьманської держави в історії Української революції вважається періодом торжества контрреволюції.

Очоливши гетьманат, П.Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади. Він призначав голову Ради міністрів, контролював зовнішньополітичну діяльність держави, міг оголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію, тощо. До влади на місцях приходили землевласники, колишні земські діячі, військові, тобто всі, хто був скривджений революцією. Розпочалися арешти і репресії, масовий наступ на революційну демократію – заборонялися робітничі страйки, з’їзди соціалістичних партій, збільшилась тривалість робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин, було встановлено жорстку цензуру.

У той же час почалося певне економічне піднесення. Цьому сприяли відновлення приватної власності, підтримка гетьманом підприємництва, широкий збут товарів до Німеччини та Австро-Угорщини. За гетьманату було налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, відроджено промислові підприємства та біржі.

В галузі культури теж були помітні зрушення. Відкрито два державних університеті у Києві та Кам’янці-Подільському, Українську Академію Наук, на чолі з В. Вернадським, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку, Український театр драми та опери, тощо. В більшості шкіл введено українську мову.

Значними були успіхи гетьманської держави у сфері зовнішньої політики. Українську державу визнало 30 країн світу, в 23 державах вона мала свої представництва. Навіть вдалося 12 червня 1918 р. підписати мирний договір з Радянською Росією, але між державами було чимало непорозумінь.

Тим не менш, зовнішню політику Української держави контролювали німці. Фактично справжніми господарями в Україні були не гетьман і його уряд, а німецька військова адміністрація. Німеччина прагнула перетворити Україну на маріонеткову державу. Вона не тільки заважала легітимній розбудові держави, а й створювала значні перешкоди на шляху формування української армії, яка могла б стати надійним гарантом державної стабільності. Це робило Україну надто залежною від зовнішньополітичного фактору, а також компрометувало в очах народу гетьманську владу. Крім того, гетьман був тісно зв’язаний із заможними верствами населення. Однобічна орієнтація на ці верстви, потреба задовольнити окупантів зумовила таку соціально-економічну політику П. Скоропадського, яка вела не до консолідації суспільства, а до поглиблення розколу. Спроба відновити козацтво як привілейований стан населення, яке мало стати опорою гетьманату, ще більше відвернуло від режиму незаможне селянство. Тому, незважаючи на позитивні зрушення у суспільному та економічному житті, П. Скоропадському не вдалося надовго втримати владу.

У липні – серпні 1918 р. піднялася хвиля страйкового руху, припинили роботу майже 200 тис. залізничників. У різних місцях України виникли повстанські загони. Грізною силою стали селянські загони. Поразка країн Четвертого союзу у світовій війні в листопаді 1918 р., спроби переорієнтувати Україну на федерацію з небільшовицькою Росією, вирішили долю гетьманського режиму. 14 листопада 1918 р. Український національний союз, який виник ще на початку серпня, створив у Вінниці тимчасовий орган для керування антигетьманським повстанням. Він називався “Директорія” і складався з 5 членів, на чолі з В. Винниченком. Скоро на бік Директорії перейшла гвардія гетьманської армії – січові стрільці під командуванням Євгена Коновальця і 18 листопада у вирішальному бою під Мотовилівкою гетьманські війська були розбиті. 14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади і втік до Німеччини. 19 грудня цього ж року Директорія переїхала з Вінниці до Києва і урочисто проголосила відновлення Української Народної Республіки.

Отже, спроба консервативних політичних сил шляхом встановлення авторитарної форми правління стабілізувати ситуацію в Україні зазнала невдачі. Основними причинами падіння гетьманату були: залежність від австро-німецьких збройних формувань та несприятлива геополітична ситуація; відсутність численної регулярної української армії; реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних сил; вузька соціальна база; наростання соціальної напруги та формування організованої опозиції.