Історичний досвід формування (становлення) адміністративної юстиції в зарубіжних країнах та напрямки її впровадження в Україні.

ВСТУП

Набуття Україною державного суверенітету і проголошення її незалежності стали початком будівництва Української державності у напрямку створення громадянського суспільства і правової держави у відповідності з передовим світовим досвідом.

Здійснювана в Україні адміністративно-правова реформа виступає складовою частиною загальної державно-правової реформи і передбачає якісне перетворення усієї сфери державного управління, забезпечення та охорону відповідних суспільних відносин, розробку механізмів надійного захисту прав громадян від неправомірних дій органів і посадових осіб виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Прийняття Кодексу адміністративного судочинства 6 липня 2005 року має стати поштовхом до принципово нового викладання адміністративного процесу у юридичних навчальних закладах України.

З часу прийняття Кодексу адміністративного судочинства пройшло небагато часу, тому як на науковому, так і на навчально-методичному рівні майже відсутній аналіз його норм та особливостей їх застосування. Метою цієї лекції є розгляд основних положень та особливостей термінології Кодексу, відмінностей адміністративного судочинства від інших видів судочинства, встановлення предмету адміністративної юрисдикції, визначення підсудності адміністративних справ та ін.

Незважаючи на те, що право кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб було і залишається важливою гарантією реалізації конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною, лише з прийняттям Кодексу адміністративного судочинства громадяни отримали можливість реально захищати свої права від порушень з боку публічної адміністрації.

Визначення сутності інституту адміністративної юстиції необхідно розпочати з визначення самого терміну адміністративна юстиція.

Словосполучення адміністративна юстиція містить в собі декілька понять: "адміністрація", "адміністративний" і "юстиція". Термін адміністрація (від латинського administratio) означає "управління, завідування", адміністративний (від латинського administratims) – "виконавчий", "що відноситься до виконання”. Латинський термін Justitia означає "справедливість". Таким чином, буквальний переклад з латинського термінологічного сполучення адміністративна юстиція може означати як "правосуддя, що відноситься до управління".

Межі дії адміністративної юстиції – це сукупність суспільних відносин, що виникають в сфері управлінської діяльності ... коли спір має публічно-правовий характер, тобто в сфері публічного управління. Поняття ж "публічне управління" розглядається як соціальне управління в широкому його визначені, а саме як цілеспрямований і організуючий вплив органів держави, її інститутів на всі сфери державного і суспільного життя у відповідності з цілями державної політики.

Суб'єктами публічного права є органи виконавчої влади, їх посадові особи, органи і посадові особи влади законодавчої, місцевого самоуправління. Саме вони є носіями інтересів держави і громадськості, вирішують проблеми, що мають значення для держави та для громадян. Тобто суб'єкти державної влади і місцевого самоуправління є носіями публічного інтересу.

Реалізуючи публічний інтерес, суб'єкти управління визначають державну і суспільну волю в формі правового рішення і адресують їх об'єктам управління. Об'єкти публічного управління – громадяни і організації, – отримуючи відповідні рішення органів держави або місцевого самоуправління, включаються з ними в правовий зв'язок.

Керуючий суб'єкт та керований об'єкт вступають між собою в правові відносини. Суб'єкт управління має відповідний правовий статус. Він наділений владними повноваженнями, що засвідчує нерівність сторін у правовідносинах і можливість примусового здійснення публічних повноважень управляє мого. В публічно-правових відносинах важливим є обов'язок суб'єкта управління використовувати свої владні повноваження щодо забезпечення прав і свобод громадян, забезпечення правопорядку в суспільстві.

Отже, дії адміністративної юстиції розповсюджуються на особливу сферу суспільно-правових інтересів щодо державного управління, які за своєю правовою природою відмінні від приватних правовідносин.

Завдання адміністративної юстиції співпадають із завданнями правосуддя на території держави, а саме: "поновлення порушених суб'єктивних прав та свобод громадян і організацій". Безпосереднім об'єктом адміністративної юстиції як однієї із гілок правосуддя є вирішення публічно-правових суперечок в сфері державного управління.

Особливістю публічно-правової адміністративної суперечки є не тільки її правова природа, а й суб'єктивний склад. Обов'язковим учасником такої суперечки буде суб'єкт публічного управління (орган законодавчої, виконавчої влади, орган місцевого самоуправління, їх посадові особи держави і муніципальні службовці) – як носії публічного інтересу. Другою стороною в суперечці є фізичні особи, які вважають, що суб'єктом оскарження є їх особисті права і свободи.

Важливою проблемою щодо меж повноважень органів адміністративної юстиції є вирішення питання про те, чи можна оскаржити будь-яке порушення прав і свобод громадян в орган адміністративної юстиції.

Погляди вчених-правознавців на поставлене питання розділились. Одна група виступила за те, щоб застосовувався принцип конкретного переліку суперечок в сфері управління, які можуть бути розглянуті в органах адміністративної юстиції. Разом з тим вони вважали за необхідне поступове розширення кола таких суперечок та відпрацювання критеріїв, якими необхідно керуватись .

Прихильники другої точки зору виступають за можливість оскарження до суду будь-якого правового акта, будь-якої дії (бездіяльності) суб'єкта управління, що порушує права громадян, за виключенням тих, щодо яких це заборонено законом.

Для того ж щоб з’ясувати історію становлення адміністративного судочинства в Україні доцільно здійснити історичний екскурс до історії становлення інституту адміністративної юстиції (адміністративного судочинства) в зарубіжних країнах та визначити який наслідок це мало для запровадження адміністративного судочинства в Україні.

Конституція, прийнята 28 червня 1996 року, встановлює державну владу в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. Поділ повноважень між ними становить ефективний спосіб захисту конституційної демократичної системи прав та свобод людини і громадянина.

Тепер Конституцією кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до положень ч.2 ст.8 Конституції її норми є нормами прямої дії, і звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.

Відповідно до ст.124 Конституції України функції судів як одного з органів державної влади зводяться виключно до здійснення правосуддя. Тому всі рішення чи дії можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.

Необхідність створення в Україні системи адміністративних судів з метою повноцінного судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади було задекларовано ще у 1992 р. з прийняттям Концепції судово-правової реформи в Україні (Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. № 2296-ХІІ „Про Концепцію судово-правової реформи в Україні”. Але реальне запровадження системи адміністративних судів стало можливим лише після прийняття 7 лютого 2002 р. Закону № 3018-ІІІ „Про судоустрій України”, в якому визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в державі, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлено загальний порядок забезпечення діяльності судів та врегульовано інші питання судоустрою.

Відповідно до вимог цього Закону протягом трьох років, тобто в період з 1 червня 2002 р. по 1 червня 2005 р., передбачалося запровадити систему спеціалізованих адміністративних судів, що є новим явищем у судовій системі України.

У Законі „Про судоустрій України” передбачено поетапну побудову системи адміністративних судів: на першому етапі - створення Вищого адміністративного суду України та Судової палати у адміністративних справах Верховного Суду України, запровадження спеціалізації суддів з розгляду справ адміністративної юрисдикції, в тому числі утворення судових колегій в місцевих та апеляційних адміністративних судах; на другому і третьому етапах - створення місцевих окружних та апеляційних регіональних адміністративних судів.

Нагальним стало формування відповідної законодавчої бази для запровадження адміністративної юстиції в Україні, оскільки була наявна невідповідність між підходами до правового регулювання судового захисту прав людини і громадянина в Україні.

На виконання завдань Концепції адміністративної реформи в Україні, проект Кодексу адміністративного судочинства 6 липня 2005 року був прийнятий Верховною Радою України та набрав чинності з 1 вересня 2005 року.

Слід зазначити, що одночасно з набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України набрав чинності і новий Цивільний процесуальний кодекс України, як це передбачає п. 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України.

Чинний Цивільний процесуальний кодекс України регулює розгляд справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, проте відповідно до нового Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України це є вже предметом регулювання останнього.

Як це передбачає п. 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" нового Цивільного процесуального кодексу України, заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану, подані до набрання чинності цим Кодексом за правилами, встановленими главами 29-32, 36 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, розглядаються в порядку, встановленому Адміністративним процесуальним кодексом України (Кодексом адміністративного судочинства України).

Таким чином, можна констатувати, що перші практичні кроки з реформування адміністративної юстиції в Україні вже зроблені, а з початком роботи Вищого адміністративного суду України, поступовим запровадженням системи адміністративних судів з’явиться сприятливе підґрунтя для утвердження пріоритету прав і свобод людини в її відносинах з державою, поліпшення стану організації роботи органів державної влади та органів самоврядування.