Роль силових структур за різних політичних режимів

Окремо слід відзначити місце і роль силових структур за різних типів політичних режимів. Будучи невід’ємною складовою інституції держави, органи забезпечення законності і порядку, так само як збройні сили й органи виконують різну місію, в залежності від того, в умовах якого політичного режиму вони діють. За тоталітарного режиму силові підрозділи держави фактично виконують функцію збереження самого режиму, захисту від будь-яких спроб змінити його, ба, навіть від критики й висловлення невдоволення. Міліція, що вже казати про секретні служби, служить тут не забезпеченню законності в суспільстві, а інтересам панівної політичної сили. Органи, що покликані охороняти законність і правопорядок, насправді опікуються тим, як найкраще виконати волю "начальства", тримати людей в стані страху і покори, чинити розправу над політичними опонентами режиму. Вони перетворюються на знаряддя (до того ж часто засекречене) здійснення репресивної, каральної функції, брутального попрання прав і свобод людей.

Авторитарний режим – це правління надзвичайного стану. Про нього ще говорять – "поліцейська держава". Звідси головне завдання силових структур за авторитаризму полягає у забезпеченні стабільності й порядку в суспільстві шляхом дотримання встановлених режимом обмежень політичних і громадянських свобод. Отож, авторитаризм – це обмеження прав і свобод заради стабільності й порядку.

За демократичного політичного режиму силові структури так само як і за авторитаризму є відповідальними за стабільність і порядок у суспільстві. Однак головним при цьому визнаються права, свободи й інтереси громадян. Стабільність і порядок тут виявляються не самоціллю, як за авторитаризму, а засобом дотримання прав і свобод, реалізації інтересів. Функціонування силових структур з умов демократії має відбуватися на засадах знання, визнання і шанування прав та інтересів громадян.

Демократизація суспільно-політичного життя в Україні, що розпочалася у 90-х роках минулого століття, потребує зміни стилю й принципів діяльності всіх складових соціального організму, в тому числі й органів забезпечення законності і порядку. Демократизація діяльності міліції в Україні, як і в інших пострадянських державах, є актуальним завданням суспільних перетворень. Така демократизація має полягати, перш за все, в тому, щоб міліція перестала служити персонально своєму керівництву, виконувати тільки волю начальників підрозділі чи глав державних адміністрацій, а стала насправді органом забезпечення порядку й дотримання законності. Закон і безпека людей – ось цінності, яким повинна служити міліція за демократичного правління.

Ясна річ, такий стиль функціонування органів правопорядку передбачає певну освіченість її працівників у питаннях законодавства, а, головне, відданість ідеалам демократії і відвагу, необхідну у тих випадках, коли накази й розпорядження начальства виявляються такими, що суперечать закону, конституції, принципам демократії.

Приклади такої відваги в ряді випадків демонстрували працівники низових ланок міліції під час президентських виборів в Україні 2004 року, коли вони непохитно стояли на сторожі дотримання закону на виборчих дільницях і протидіяли спробам маніпуляцій і фальсифікацій.

Важливим завданням демократизації української міліції є поширення культури поважання прав людини. В діяльності органів забезпечення законності й досі залишається відчутним насаджуване тоталітаризмом зневажливе ставлення до прав, свобод та інтересів громадян. Навчитися розуміти, що ці права в кінцевому рахунку є, власне, тим, заради чого існує держава й міліція, спрямувати себе на служіння справі їх захисту – ось що означає зараз зробити міліцію відповідною сучасному суспільству.

Тісно пов’язаним з названими завданнями є подолання й досі поширеного серед працівників органів забезпечення законності і порядку хабарництва і зловживання повноваженнями. Не може гарантувати дотримання закону й захисту інтересів людей той, хто сам порушує закони і загрожує цим інтересам.

Отож, відмінність між типами політичних режимів з точки зору місця і ролі силових структур полягає в тому, що за тоталітарного режиму вони виконують функцію захисту самого режиму, за авторитарного – жорсткого забезпечення порядку, за демократичного – гарантування прав, свобод, дотримання законності і сприяння реалізації інтересів громадян.

[1] Черных П.Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка. Т. ІІ. – М.: Русский язык, 1993. – С. 107.

[2] Arblaster F. The Rise and the Decline of Western Liberalism. – Oxford, 1984. – P. 319.

[3] Ідеологія (від грец. ίδεα – ідея, початок, поняття, основа і λόγος – слово, вчення) – система релігійних, філософських, політичних, правових, естетичних ідей, переконань, ідеалів, які властиві окремим суспільним групам (верствам, класам, націям тощо), сприймаються ними як беззаперечна істина, відбивають їхні специфічні інтереси й задають відповідну парадигму світосприйняття та практичної взаємодії з оточенням.

[4] Утченко С.Л. Политические учения древнего Рима (ІІІ-І вв. до н.э.). – М., 1977. – С. 40.

[5] Плюралізм (від лат. pluralіs – множинний) – політичний принцип, що означає визнання множинності існуючих у суспільстві цінностей, інтересів, уподобань, думок, позицій і, відповідно, політичних сил та інституцій, партій, які їх виражають і відстоюють. Плюралізм – це визнання права й поважання свободи вираження різних думок, протилежних позицій у засобах масової інформації, на зборах тощо. Сповідування принципу плюралізму передбачає визнання й інших принципів демократизму – толерантності, компромісу. Альтернативою плюралізму є властивий тоталітарному суспільству ідеологічний та організаційний монізм.