Латентний період.

Віковий спектр ценопопуляцій.

Кожна популяція представлена особинами, які в процесі онто­генезу в якийсь момент досягають певної фази (стадії) розвитку. Якщо в складі популяції є особини різного віку, для позначення їх правильніше буде скористатися терміном спектр вікових станів популяції, а не віковий склад. Виділяють такі вікові стани в життє­вому циклі розвитку рослин:

Ø латентний,

Ø ювенільний,

Ø віргінільний,

Ø генеративний,

Ø сенільний.

Цю періодизацію з допов­ненням кожного періоду певними віковими станами можна предс­тавити у вигляді узагальненої таблиці.

Таблиця 1

Періодизація онтогенезу квіткових рослин (за Жуковой, 1987)

Якщо особини належать до одного абсолютного віку або од­ного вікового стану, їх називають віковою групою або когортою в англомовній літературі.

Якщо є точна інформація про календарний вік особин (нап­риклад, відомі строки посіву зернових або закладання розсадника чи посадки лісу), то доцільно вжити термін "віковий склад", а не "ві­ковий спектр популяції", оскільки в даному випадку всі особини мають однаковий вік і вся популяція є однаковою за віком.

Цей період охоплює період первинного стану спокою, коли особини представлені плодами, насінням, іншими рослинними за­чатками (діаспорами). Тривалість цього періоду різна, так насіння одних видів: наприклад, осики (Populus), бука (Fagus), ялини (Рісеа) втрачає схожість за кілька днів, інших: наприклад, осок (Сагех), сит­ників (Juncus), костриць (Festuca) тощо зберігає її протягом трива­лого часу.

Частина насіння (плодів, діаспор) дуже швидко втрачає схо­жість через несприятливі умови,частина гине або поїдається гри­зунами. Отже, не всі рослинні зачатки є життєздатними. Доведе­но, що основна маса їх зберігається в поверхневих шарах ґрунту та підстилці, а в нижніх – дуже мало.

Запас діаспор у ґрунті різниться за роками і за якісним скла­дом, і за кількістю, цього запасу завжди вистачить для самовідтво­рення популяції та екосистем.

Насіннєва продуктивність фітоценозів та їхніх популяцій визначається багатьма факторами, такими, як:

Ø історія фітоценозу,

Ø флористичний склад і кількісне співвідношення компонентів,

Ø умови місцезростання,

Ø можливості обсіменіння,

Ø вплив тваринних організ­мів,

Ø занесення діаспор із суміжних територій,

Ø довговічність насін­ня,насіннєва продуктивність,

Ø господарська діяльність людини.

Окрему групу складають по­пуляції однорічних рослин (польових, лучних, степових), насіння яких проростає лише за сприятливих умов. Так, насіння однорічних бобових, наприклад горошка чотиринасінного (Vicia tetrasperma), г. волосистого (V. hirsuta), г. мохнатого (V. villosa) рясно проростає, якщо ґрунт має підвищену вологість.

У таких ценопопуляціях активний стан змінюється станом спо­кою: перший характеризується розвитком повноцінних зрілих осо­бин, а другий – збереженням життєздатного насіння в ґрунті. Щоправда, можливі й відхилення від такого циклу. Наприклад, вовчки (Orobanche), котрі близько 150 років тому паразитували тільки на полинах, в наш час набули активного розвитку в культурі завдяки тому, що їхні ценопопуляції переходили до стану спокою при зміні полів у сівозмінах.

Здатність насіння тривалий час зберігати схожість забезпечує високу стійкість видів у фітоценозах. Інакше кажучи, життєздатність насіння є чи не найголовнішою умовою (ознакою) стійкості цено­популяції. Популяції, в яких усі види представлені лише насінням, тобто в період спокою перебувають у латентному стані, називають латентними. В деяких видів чергування латентного й активного стану відбувається не щороку, а через певний період.