Поняття доказування у господарському процесі

Список рекомендованої літератури

1. Краткая философская энциклопедия. – М., 1994. – С. 221.

2. Словник юридичних термінів (російсько-український) / Укладачі Ф. Адрерс та ін. – К., 1994. – С. 92, 110.

3. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Наук. кер. В.В. Цвєтков. – К.: Оріяни, 1998. – 364 с.

4. Конституционная законность и прокурорский надзор: Сборник научных трудов. – М., 1994. – С. 26.

5. Юридический энциклопедический словарь / Ред. Кол. М. Богуславский, М. Козирь, Г. Миньковський и др. – М., 1984. – С. 68.

6. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Наук. кер. В.В. Цвєтков. – К.: Оріяни, 1998. – 364 с.

7. Нижник Н., Машков О., Мосов С. Контроль у сфері державного управління // Вісник УАДУ. – 1998. - № 2. – С. 102-115.

8. Полінець О. Контроль у державному управлінні: сутність, види та форми його здійснення // Вісник УАДУ. – 2000. - № 2. – С. 74.

9. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

10. Стефанюк І.Б. Контрольно-ревізійна служба як складова фінансової безпеки держави // Фінанси України. – 1998. - № 11. – С. 44.

11. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.

1 Краткая философская энциклопедия. – М., 1994. – С. 221.

2 Словний юридичних термінів (російсько-український) / Укладачі Ф. Адрерс та ін. – К., 1994. – С. 92, 110.

3 Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Наук. кер. В.В. Цвєтков. – К.: Оріяни, 1998. – 364 с.

4 Конституционная законность и прокурорский надзор: Сборник научных трудов. – М., 1994. – С. 26.

5 Юридический энциклопедический словарь / Ред. Кол. М. Богуславский, М. Козирь, Г. Миньковський и др. – М., 1984. – С. 68.

6 Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Наук. кер. В.В. Цвєтков. – К.: Оріяни, 1998. – 364 с.

7 Нижник Н., Машков О., Мосов С. Контроль у сфері державного управління // Вісник УАДУ. – 1998. - № 2. – С. 102-115.

8 Полінець О. Контроль у державному управлінні: сутність, види та форми його здійснення // Вісник УАДУ. – 2000. - № 2. – С. 74.

9 Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

10 Стефанюк І.Б. Контрольно-ревізійна служба як складова фінансової безпеки держави // Фінанси України. – 1998. - № 11. – С. 44.

11 Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

12 Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

Завдання господарського суду полягає у правильному і своєчасному розгляді та вирішенні господарських справ і справ про банкрутство. Це означає необхідність досягнення достовірного знання про фактичні обставини справи внаслідок проведеного процесу та точне застосування норм матеріального права до встановлених фактичних обставин у судовому рішенні. Перш ніж суд дійде до висновку про існування суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу, він повинен точно встановити ті факти, на яких засноване право або інтерес. Юридично значущі факти, з якими норми матеріального права пов’язують правові наслідки, виникають та існують, як правило, до початку процесу, а тому суд не може отримати знання про них безпосередньо, не вдаючись до доказів і доказування.

Доказування є найбільш складною, трудомісткою роботою у діяльності судів і правоохоронних органів, у тому числі й господарських судів. Пояснюється це тим, що у процесі доказування: 1) доводиться мати справу з фактами і подіями ретроспективного характеру, які, як правило, не можна сприйняти безпосередньо; 2) у процесі доказування зазвичай діють дві сторони з протилежними інтересами, які не тільки подають докази на обґрунтування своєї позиції, але й прагнуть спростувати або оспорити докази іншої сторони; 3) докази з часом можуть втрачатися або втрачати свою переконливість через різні об’єктивні обставини.

Доказування є одним з найважливіших інститутів будь-якого правового процесу, зокрема кримінального, цивільного, господарського, адміністративного. Без доказування не можна встановити істину у тій або іншій справі, а тому неможливо правильно її вирішити.

Доказування у господарському процесі являє собою врегульовану правовими нормами діяльність господарського суду та інших учасників господарського процесу зі збирання та закріплення, дослідження та оцінки доказів. При цьому у доказуванні тісно поєднується діяльність сторін, інших учасників судового процесу та суду. Хоча у ст. 33 ГПК України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, але у той самий час ст. 38 ГПК України закріплює, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів, а господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.

Дослідження проблем доказування займає особливе місце в процесуальному праві, найважливішою частиною якого є доказове право, а в науці господарського процесу провідну роль відіграє теорія доказів (вчення про докази). Теорія доказів є частиною науки господарського процесу, предметом вивчення якої є методологічні та правові підстави, поняття та правові властивості доказів, їх належність і допустимість, предмет і межі доказування, теоретичне та практичне значення класифікації доказів, природа окремих видів доказів, особливості доказування у різних стадіях процесу, шляхи забезпечення ефективності та достовірності висновків тощо. У теорії доказів використовуються досягнення різних наук, у тому числі логіки, психології, психіатрії, важливу роль в розвитку теорії доказів відіграє також вивчення судової практики. Теорія доказів розкриває зміст пізнавальної діяльності у судовому процесі з урахуванням встановлених законом процесуальних правил, вказує шляхи перевірки законного та правильного отримання доказів, умови формування достовірних висновків у справі.

Науковою основою теорії доказів у господарському процесі є теорія пізнання. Достовірне встановлення події, що мала місце в минулому, є одним з найважливіших завдань судочинства. Її вирішення здійснюється шляхом доказування, яке являє за своєю суттю процес пізнання.

У свою чергу, основою теорії пізнання є теорія відображення. Пізнання в господарському процесі здійснюється за універсальними законами цієї теорії, оскільки у своїй структурі та в кінцевому результаті будь-яке пізнання завжди є відображенням дійсності. Іншими словами, процес пізнання являє собою відображення об’єктивної дійсності в свідомості суб’єкта, який пізнає за допомогою органів почуттів, відчуттів, а інформація є результатом (наслідком) відображення, причому відображення на рівні свідомості, пов’язаного з формуванням відомостей про відображений об’єктивний світ.

Під відображенням розуміється така властивість матерії, коли одні матеріальні об’єкти, змінюючись під впливом інших, більш або менш адекватно відтворюють і відображають у матеріальних об’єктах деякі особливості цього впливу. Саме в тому, що одні об’єкти впливають на інші, а ті, в свою чергу, відображають цей вплив, існує принципова можливість виявити і пізнати природу досліджуваних об’єктів.

Ці положення теорії відображення мають важливе методологічне значення для пізнання обставин господарської справи. Відображення у процесі зводиться передусім до зв’язку між подією правопорушення та тими змінами, до яких вона призвела у зовнішньому середовищі. Ці зміни є носіями (джерелами) інформації, відомостей про правопорушення загалом і його окремі обставини. Отримана та зафіксована за допомогою господарсько-процесуальних засобів, ця інформація набуває характеру доказів, що використовуються для обґрунтування висновків по суті справи.

Дослідження обставин правопорушення відбувається за єдиними законами пізнання з дотриманням логічних правил і способів розкриття істини (наприклад, аналіз і синтез, індукція та дедукція, аналогія тощо). Весь процес доказування являє собою логічний процес, за допомогою якого суд доходить до висновку про наявність або відсутність тих або інших фактів, явищ, дій, відносин, зв’язків тощо. Як логічний процес, доказування є процесом мислення, єдиним у своїй суті незалежно від предмета розумової діяльності.

У юридичній літературі існує дві основні концепції щодо поняття судового доказування, його суті та суб’єктів. В основі однієї лежить думка про судове доказування як спосіб пізнання фактичних обставин справи. Автори, що дотримуються іншої концепції, вважають, що під доказуванням потрібно розуміти діяльність з метою переконати суд в істинності фактів, що ним розглядаються. Необхідно зауважити, що друга з наведених концепцій не підтверджується ні законодавством, ні судовою практикою. Хоча цитована вище ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, але це не означає, що в господарському процесуальному законодавстві знайшла вираз концепція судового доказування як засобу переконання суду, оскільки термін «доказування» застосовується відносно діяльності не тільки сторін та інших учасників судового розгляду, але й господарського суду. Це пов’язано з тим, що суд бере активну участь у процесі судового доказування, а тому його активна, координуюча роль у господарському процесі взмозі допомогти сторонам отримати достовірну та повну інформацію у справі. Крім того, відповідно до ст. 43 ГПК України суд здійснює оцінку доказів, а тому вирішальне значення має не переконання господарського суду в наявності або відсутності фактів, а його пересвідчення в цьому на основі пізнання фактичних обставин справи. У зв’язку з цим саме пізнання визначає сутність судового доказування у господарському процесі.

Розглядаючи доказування як процес встановлення істини, тобто процес пізнання, доречно виходити з того, що немає і не може бути специфічного судового пізнання істини, що відбувається за специфічними законами і підкоряється особливій логіці. Суддя, встановлюючи за допомогою доказів обставини справи, так само, як і в будь-яких інших сферах людської діяльності, здійснює перехід від чутливого сприйняття окремих фактів, ознак, властивостей тих або інших об’єктів, що відіграють роль доказу, до логічного осмислення сприйнятого, до раціонального мислення. При цьому процес встановлення істини у процесі розгляду господарських справ, хоча й є одним з різновидів загального процесу пізнання та виражає всі його істотні риси, має також і свої особливі, специфічні риси: 1) воно обмежене певними строками, тобто не можна нескінченно або невизначений час пізнавати подію правопорушення, – процесуальний закон встановив жорсткі та чіткі строки, протягом яких повинно бути прийняте рішення у справі; 2) пізнається подія минулого, тобто об’єкт дослідження носить так званий «ретроспективний» характер; 3) поєднує пізнавальний і засвідчувальний характер, оскільки результати пізнання у господарському процесі повинні бути вміщені у встановлену законом процесуальну форму; 4) обов’язково завершується прийняттям рішення, що має правові наслідки.

Хоча предметом пізнання суду є правопорушення як подія минулого, що позбавляє суд можливості сприймати його безпосередньо, окремі факти правопорушення доступні безпосередньому сприйняттю. До їх числа належать факти, що стосуються наслідків правопорушення та мають матеріальний характер. Це пов’язано з тим, що подія правопорушення не вичерпує предмет доказування і з неможливості безпосередньо сприйняти його при збиранні, дослідженні та оцінці доказів ще не можна зробити висновок про неможливість безпосереднього сприйняття предмета судового дослідження. Практично всі факти, що входять до складу предмета доказування (крім події правопорушення), є доступними для безпосереднього сприйняття. До них можуть належати наслідки правопорушення, ознаки здійснення правопорушення даною особою, обставини, що сприяли здійсненню правопорушення тощо. Всі ці факти належать до категорії доказів, і визнання можливості їх почуттєвого пізнання, як підтвердження загальності процесу пізнання, має принципове значення.

Виходячи з цього, у судовому доказуванні можна виділити два шляхи пізнання: 1) інформаційний; 2) логічний. Збагнення людиною об’єктивної дійсності здійснюється шляхом почуттєвого пізнання та логічного (раціонального) мислення. Тому інформаційний шлях пізнання полягає в сприйнятті інформації конкретним суб’єктом процесу і проведенні даної інформації через особисту нервову систему. Логічний шлях доказування звичайно включає безліч підсистем доказів, пов’язаних різними логічними формами зв’язку та тезою, що доводиться. Це можуть бути елементарні акти доказування у формі дедуктивного висновку, очевидні та загальновідомі істини. Наприклад, з факту виявлення товару в пункті призначення випливає єдиний висновок про те, що даний товар був відправлений стороною.

Можуть мати місце і більш складні форми умовиводи. Так, якщо б виявлення зіпсованої продукції у всіх випадках було б наслідком того, що сторона відправила продукцію вже неналежної якості, то в кожному конкретному випадку висновок про несумлінне виконання договору випливав би із самого факту виявлення товару неналежної якості. Однак вищенаведений висновок (якщо товар отримано в неналежному вигляді, то таким він і був відправлений) не може бути визнаним єдино вірним для кожного випадку, оскільки продукція могла зіпсуватися в дорозі, наприклад, у випадку невиконання правил зберігання або транспортування товарів перевізником тощо.

Відповідно, судовим доказуванням є діяльність сторін, інших учасників судового процесу та суду зі встановлення за допомогою вказаних у законі процесуальних засобів і способів об’єктивної істинності наявності або відсутності фактів, необхідних для вирішення спору між сторонами.