Соціальний простір і час

Виникнення соціально організованої матерії пов'язано з формуванням нових, якісно специфічних просторово-часових структур.

Просторові структури, що характеризують суспільне життя, не зводяться ні до простору неживої природи, ні до біологічного простору. Тут виникає й історично розвивається особливий тип просторових відносин, в якому розвивається людина як суспільна істота. Соціальний простір, вписане в простір біосфери та космосу, володіє особливим людським глуздом. Воно функціонально розчленоване на ряд підпросторів, характер яких і і взаємозв'язок історично змінюються в міру розвитку суспільств.

Вже на ранніх стадіях людської історії формуються особливі просторові сфери життєдіяльності, значущі для людини. Функціонально виділені з навколишнього середовища простір безпосереднього проживання (житло і поселення), територія навколо нього, що включає особливі зони господарських циклів. У племен, що ведуть мисливське-збиральної спосіб життя ці зони утворюються в залежності від циклів відновлення леcних рослин і тварин в тій екосистемі, в яку включено плем'я. З виникненням древніх землеробських товариств особливе значення набувають зони плодоносних земель. Наприклад, для жителів Стародавнього Єгипту зона по берегах Нілу була особливим простором, що мали вирішальне значення для долі цієї цивілізації.

Освоєний людиною, «олюднений», і неосвоєні простір природи з точки зору природних властивостей не розрізняються. Але в соціальному плані їх відмінність істотно. Воно визначено відносинами людини до світу, історично складаються особливостями відтворення способів людської діяльності та поведінки.

Специфічні риси і характеристики соціального простору відбиваються, хоча і не завжди адекватно, у світогляді людини відповідної історичної епохи. Наприклад, у стародавніх міфах ясно простежується уявлення про якісну відмінність частин простору, протиставлення упорядкованого простору людського буттярешті простору, в якому діють недобрі, і незрозумілі людині сили. У цих виставах у фантастичній формі відбивалося реальну різницю між «олюдненим» простором і простором природи, що залишаються поза сферою людської діяльності.

Звичні нашому здоровому глузду уявлення про простір, де всі крапки і напрямки однакові (фізика ці властивості визначає як однорідність і ізотропних простору), виникли як домінуючих світоглядних образів на відносно пізніх етапах людської історії. Їх становлення в якості світоглядних орієнтирів в європейській культурі відбувалося в епоху формування ранніх буржуазних відносин і було пов'язане з ломкою світоглядних орієнтації, що виникли в епоху середньовіччя. Середньовічному мисленню було властиво розглядати простір як деяку систему різноякісних місць. Кожне з них наділялося певним символічним значенням. Розрізнявся земної гріховний світ і світ небесний - світ «чистих сутностей».

Щоб зрозуміти особливу природу соціального простору як об'єктивно існуючого, важливо виробити уявлення про цілісну систему суспільного життя. Ця система включає в якості своїх компонентів предметний світ, який людина створює і оновлює у своїй діяльності, самої людини та її ставлення до інших людей, стану людської свідомості, що регулюють його діяльність. Все це єдине системне ціле існує тільки завдяки взаємодії складових його частин - світу речей «другої природи», світу ідей та світу людських відносин. Організація цього цілого ускладнюється і змінюється в процесі історичного розвитку. Воно має свою особливу просторову архітектоніку, яка не зводиться тільки до відносин матеріальних речей, а включає їх ставлення до людини, її соціальні зв'язки і ті смисли, які фіксуються в системі суспільно значимих ідей. Світ речей «другої природи», які оточують людину, їх просторова організація має надприродне, соціально значимими характеристиками. Просторові форми технічних пристроїв, впорядковане простір полів, садів, зрошуваних земель, штучно створених водойм, архітектура міст - все це соціальні просторові структури. Вони не виникають самі по собі в природі, а формуються тільки завдяки діяльності людей і несуть на собі печатку соціальних відносин, характерних для певної історичної епохи, виступаючи як культурно-значимі просторові форми.
Специфіка соціального простору тісно пов'язана зі специфікою соціального часу, яке є внутрішнім часом суспільного життя і як би вписано у зовнішнє по відношенню до нього час природних процесів.

Соціальний час є мірою мінливості суспільних процесів, історично виникають перетворень у житті людей. На ранніх стадіях суспільного розвитку ритми соціальних процесів були уповільненими. Родоплемінні суспільства і прийшли їм на зміну перші цивілізації стародавнього світу відтворювали протягом багатьох століть існуючі соціальні відносини. Соціальний час в цих суспільствах носило квазіцікліческій характер. Орієнтиром суспільної практики було повторення вже накопиченого досвіду, відтворення дій і вчинків минулого, які виступали у формі священних традицій. Звідси особлива цінність минулого часу в життєдіяльності традиційних суспільств. Людина найдавніших цивілізацій жив, як би озираючись у минуле, яке уявлялося йому золотим століттям. Не випадково в традиційних суспільствах поняття «стародавній» і «добрий», «добрий» були майже синонімами.

Ідея спрямованості часу і орієнтація на майбутнє виникли в культурі значно пізніше. Лінійно спрямоване історичний час проявляється найбільш виразно в суспільстві епохи формування капіталістичних відносин. Капіталістичного чна система виробництва в порівнянні з попередніми їй формаціями призвела до різкого прискорення розвитку продуктивних сил і всієї системи соціальних процесів. Ще більшою мірою це прискорення властиво сучасній епосі, коли бурхливо розгортається науково-технічна революція.

Таким чином, соціально-історичний час тече нерівномірно. Воно як би ущільнюється і прискорюється у міру суспільного прогресу. Причому саме прискорення соціально-історичного часу відбувається нерівномірно. В епоху революційних перетворень це прискорення, своєрідне спрессовиваніе історичного часу, його насичення соціально значущими історичними подіями, відбувається в значно більшому ступені, ніж у періоди відносно спокійного розвитку.

Соціальний час, як і соціальний простір, має складну структуру. Воно виникає як накладення один на одного різних часових структур. У рамках історичного часу, в якому відбуваються події, що характеризують історію народу, нації, розвиток і зміну суспільно-економічних формацій, можна виділити час індивідуального буття людини, яке визначається протіканням різних соціально та індивідуально значущих для нього подій.

Особливу важливість набуває аналіз просторово-часової структури на різних етапах історії суспільства, вивчення механізмів її зміни і розвитку як важ-ного аспекту динаміки соціально організованої матерії, що своєрідно проявляється в індивідуальній життя людей.