Об’єкт, предмет та суб’єкт соціології

Метод синектики.

Степень риска. Тип нового продукта. Управленческие проблемы

Очень высокий риск полностью новое существенный

Продукт с улучшенными характеристиками

Новое применение продукта

Продукт с дополнительными функциями

Этапы разработки новинки:

1.Генерация идей

2.Отбор идей

3.Разработка концепций продукта

4.Анализ бизнеса

5.Разработка маркетинговой стратегии

6.Пробный маркетинг или тестирование продукта на рынке

7.Коммерциализация продукта

Источники идейных новых продуктов:

1. Сам рынок (потребители)

2. Само предприятие

3. Независимый эфир

Творческие методы получения идей:

1.Систематически логические методы к ним относят метод морфологического ящика и метод анализа проб и проблем

2.Интуитивно творческие методы, к которым относят метод мозгового штурма и метод синектики.

Он заключается пошагово рассмотрения проблем.

Шаг 2 - Проблема раскладывается на компоненты, влияющие на ее решение.

Шаг 3 - Для каждой компоненты предлагается ряд альтернативных решений, который и сводится в матрицу называемого морфологическим ящиком.

Шаг 4 - Альтернативное решение комбинируются.

Шаг 5 - Выбор альтернативного решения оптимального с точки зрения предприятия.

Морфологический ящик для часов.

Метод анализа проб и проблем.

В центре обсуждения находится область проблемы можно охватить круг единичных проблем связанных с основной проблемой.

Суть заключается в постоянном отчуждении от исходной проблемы, что достигается путем построения аналогии. После чего быстро возвращается к исходному пункту.

Конкурентно способность - Преимущество товара на рынке способствующий его продажи в условиях конкуренции.

Свою назву соціологія отримала завдяки відомому французькому вченому Огюсту Конту. Він утворив її (назву) поєднанням латинського слова societas (суспільство) та грецького logos (вчення). Відбулося це у 30-х роках ХІХ століття.

Суттєвий внесок у виникнення та становлення соціології як самостійної науки зробили англійський вчений Герберт Спенсер, німецькі вчені Карл Маркс, Георг Зіммель та Макс Вебер, французький вчений Еміль Дюркгейм, італійський вчений Вільфредо Парето. Їхню творчість відносять до класичного періоду у розвитку соціології, який припадає на середину ХІХ ст. – 20-ті роки ХХ ст..

Огюст Конт (1798-1857). Засновник позитивізму. Прагнучи точно визначити місце соціології в людському пізнанні, створив класифікацію наук, в якій кожна наступна наука досліджує більш складні явища. У цій класифікації наукою, що вивчає найбільш конкретні, а тому і найбільш складні явища, є соціологія. Центральні категорії у творчості: соціальний організм, соціальна статика, соціальна динаміка

Герберт Спенсер (1820-1903). Сформулював принципи соціальної еволюції; наполягав на тому, що універсальні закони функціонування і розвитку живих систем необхідно поширювати на соціальне життя.

Карл Маркс (1818-1883). Побудував теорію класів. Є родоначальником конфліктологічної традиції в соціології. Центральні категорії у творчості: продуктивні сили, виробничі відносини, базис і надбудова, буття і свідомість. суспільно-економічна формація, буржуазія і пролетаріат.

Еміль Дюркгейм (1857-1917). Методологію наукового дослідження Е. Дюркгейма називають соціологізмом. Предметом соціології вважав соціальні факти. Вважав, що суспільний розділ праці призводить до виникнення органічної солідарності. Центральні категорії у творчості: суспільний розподіл праці, соціальна солідарність, механічна солідарність, органічна солідарність, норма та патологія, аномія, самогубство. Аномія, за Е. Дюркгеймом, це суспільне становище, яке характеризується дезорганізацією, руйнуванням системи цінностей, протиріччям між декларованими цілями та неможливістю їх реалізації для більшості населення.

Макс Вебер (1864-1920). Автор концепції розуміючої соціології, теорії соціальної дії. Центральні категорії у творчості: ідеальний тип, соціальна дія, цілераціональна дія, ціннісно-раціональна дія тощо.

Виникнення соціології стало можливим завдяки всьому попередньому розвитку соціального знання.

Соціокультурними передумовами, що викликали до життя нову науку, стали зміни, які відбулися у політичному, економічному та інтелектуальному житті Європи ХVІІІ – ХІХ ст..

Об’єктом соціології є суспільство (об’єкт науки – це реальність (природа, суспільство, людина), на яку спрямований процес дослідження). З огляду на те, що сучасна соціологія досліджує не тільки суспільство, але й особистість, більш коректно, на наш погляд, називати цю науку суспільно-гуманітарною (чи соціогуманітарною).

Проте визначення об’єкту науки недостатньо для того, щоб побачити її специфіку, відрізнити від інших наук. Для цього перш за все необхідно виокремити її предмет, тобто ті складові об’єкту (зв’язки, відношення тощо), які й підлягають вивченню саме цією галуззю наукового знання. Отже, саме своїм предметом одна наука відрізняється від іншої.

Протягом розвитку соціології як самостійної науки уявлення вчених про її предмет змінювались. У різні часи та у різних соціокультурних умовах існували суттєві відмінності у розумінні предметного поля соціологічної науки. Дискусія щодо предмету соціології тривають у наукових колах і дотепер. Учасники дискусії, по-різному визначаючи предмет соціології, акцентують увагу на різних елементах суспільного життя.

Даний факт обумовлений перш за все трансформацією об’єкта соціології – суспільства, а саме появою та розвитком нових закономірностей, механізмів та проблем суспільного життя. Як підкреслює російський соціолог В.О. Ядов, предмет будь-якої науки не може бути стабільним, “він знаходиться у постійному русі, розвитку, як і сам процес пізнання. Його рух залежить від двох вирішальних факторів: прогресу самого наукового знання, з одного боку, та потреб суспільства , що змінюється, соціального запиту, з іншого”.

В історії соціології у визначенні її предметного поля найбільш виразно виявились дві тенденції:

1.Визначення соціології як науки, що досліджує цілісність суспільного організму як соціально-культурної системи. Ця тенденція більшою мірою притаманна класичній європейській соціології, яку частіше визначають як предметно-орієнтовану науку.

2.Підхід до соціології як до науки про масовидні соціальні процеси та масову поведінку. Друга тенденція характеризує розвиток американської соціології як проблемно-орієнтованої поведінкової науки.

У вітчизняній науці використовується таке визначення предметного поля соціології: соціологія – це наука, яка вивчає процеси цілісного розвитку суспільства та механізми його функціонування на рівні взаємодії між різними елементами соціальної структури: соціальними групами, соціальними інститутами, особистостями.

Щодо такого поняття, як суб’єкт соціології, то ним є спеціаліст-соціолог, який має відповідну фахову підготовку та здійснює дослідницьку соціологічну діяльність, націлену чи то на подальший розвиток самої науки соціології (соціолог-теоретик), чи то на пізнання реальних соціальних проблем з метою їх ефективного вирішення (соціолог-практик). Проте розподіл соціологів-фахівців на теоретиків та практиків має умовний характер, адже неможливо розвивати теорію без знання реальних соціальних фактів, так само неможливо досліджувати останні (соціальні факти), не спираючись на певну теоретичну модель.

Сьогодні підготовку фахівців-соціологів здійснюють у вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Львова, Луганська та інших вузівських центрах країни.

Зазвичай першим суб’єктом соціології як самостійної науки називають французького вченого О. Конта. Серед вітчизняних дослідників, діяльність яких на початку 60-х років ХХ сторіччя сприяла становленню соціологічної науки в Україні, треба перш за все зазначити таких вчених, як Л.В. Сохань, О.О. Якуба. І.М. Попова , В.П. Чорноволенко, В.І. Волович, В.Л. Оссовський, В.Є. Хмелько, В.І. Паніотто та інші.

Соціологія політики

Науковий статус, об'єкт і предмет соціології політики

Сфера політики є найважливішим структурним елементом суспільного життя, одним з головних регуляторів соціальних відносин, що пронизує все суспільство.

Політичні аспекти присутні практично у всіх видах діяльності людей. У науковій лексиці постійно використовуються такі поняття, як «економічна політика», «соціальна політика», «національна політика», «міжнародна політика», «культурна політика» та ін. Слово «політика» відображає ідеї, цілеспрямовані дії певних структур, відповідальних за здійснення комплексу скоординованих заходів. Саме в такому сенсі вживається воно у словосполученнях «аграрна політика», «містобудівна політика», «науково-технічна політика». Асоціюється воно і з поняттям «ідеологія», яка безпосередньо пов'язана зі здійсненням акцій, наприклад, у сфері демографії, виховання, діяльності конкретного засобу масової інформації тощо.

Політика — галузь відносин між соціальними суб'єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади.

Влада є невід'ємним організуючим елементом цивілізації. Різноманітність видів і форм політики можна зобразити схематично (Схема 1).

Політика як об'єкт наукового аналізу має багато вимірів і площин, привертає увагу представників усіх суспільних наук, що розглядають політичні об'єкти і феномени під різними кутами зору. Філософія вивчає політику як феномен світового розвитку і компонент людської цивілізації. Юриспруденція досліджує «стикову» взаємодію правових і державних норм та інститутів. Історію цікавлять факти щодо розвитку політичних інститутів та ідей. Психологія звертається до психологічних механізмів та стереотипів політичної поведінки людей. Політологія досліджує структуру політичних органів та інститутів, їх взаємовідносини (наприклад, законодавчої та виконавчої гілок влади), розстановку політичних сил в суспільстві тощо. Політична сфера привертає увагу і соціології, будучи об'єктом аналізу соціології політики (політичної соціології).

Соціологія політики — галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів на політичний порядок, соціальні засади політичних та державних інститутів, стан, тенденції, напрями функціонування політичної свідомості, політичної поведінки в соціальному середовищі.

Предмет соціології політики охоплює соціальні аспекти функціонування політичної сфери — інституціалізацію, соціалізацію, інструменталізацію політичних форм (держави, влади, демократії, консенсусу) в контексті соціального середовища, а також політичну свідомість і політичну поведінку людей, відображених у діяльності державних і суспільних інститутів, організацій та в механізмах їх впливу на процес функціонування влади.

Специфіка соціології політики, на відміну від філософії, юриспруденції, політології та інших наук, що вивчають сферу політики, виявляється в дослідженні її із соціологічних засад (із залученням власного потенціалу та інструментарію — концепцій, теорій, методів). її проблематика — це передусім відносини між політикою та суспільством; соціальними і політичними інститутами; соціальною і політичною поведінкою різних соціальних груп: представленість інтересів, потреб соціальних груп у політиці державної влади, їх ставлення до неї, яке виявляється у суспільній думці (судженнях, оцінках) та в залученні людей до діяльності суспільно-політичних організацій, процесів тощо. Відповідно соціологія політики досліджує виникнення політичного феномену всередині соціального контексту. Тобто якщо соціологія досліджує людину в соціальному середовищі, то соціологія політики аналізує політичне життя з точки зору людини як суб'єкта суспільства.

Будучи елементом (компонентом) соціальної групи чи етнічної спільноти, особистість водночас є самостійним феноменом, який, залежно від конкретних обставин, «включається» в політичну діяльність, уособлює певний ступінь утілення політичної волі суспільства. Необхідність такого підходу зумовлена тим, що кожна людина в сучасному суспільстві є суб'єктом політичних відносин. Усунення людей від участі в політичному житті може мати серйозні негативні наслідки. Спроби ізолювати людей від політики ні до чого доброго не призводили. Політика давно вже стала долею більшості, і ця тенденція постійно посилюється. Усвідомлення та реалізація людьми політичних прав і свобод створили основу для їх участі в удосконаленні політичних відносин. Зріс вплив особистості завдяки її діяльності в політичних інститутах та організаціях.

На сучасному етапі розвитку людства політичне життя все більше характеризується активізацією масових суспільних рухів. Люди різної політичної орієнтації протестують проти мілітаризації, політики агресії та війни, расової та національної дискримінації, обмеження прав жінок, корупції, хижацького використання природних ресурсів і довкілля. Політичні лідери змушені зважати на позиції масових суспільних рухів, які нерідко висувають певні політичні вимоги (рух зелених).

Неабиякими є можливості впливу людей на різноманітні політичні процеси в умовах функціонування місцевого самоврядування. Саме на цьому рівні най ефективнішими є узгодження інтересів, установок і настроїв людей та органів влади. Адже більшість із них байдужа до того, що відбувається на вершинах влади, виявляючи водночас неабиякий інтерес до того, що відбувається навколо них. Учені простежили закономірність: доки на місцевому рівні не утвердиться реальна участь людей у вирішенні актуальних питань життя, доти марними будуть їх намагання вплинути на це на високих рівнях влади.