Т.Г.Шевченко та його роль в житті українського народу.

У 1840-х роках на суспільну арену виходить нове покоління українських патріотів - історик Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко та ін.

Т.Г.Шевченко - найвидатніша постать у новій історії України. Втративши в ранньому дитинстві батьків, що були кріпаками, він поневірявся з двором свого пана Евельгардта по різних

містах імперії (Вільно, Варшава, Петербург), мимохідь осягаючи основи малярства. В 1838 р. зусиллями друзів та прихильників таланту був викуплений із кріпацтва (художник Брюллов намалював портрет поета В.Жуковського, який був проданий царській родині). Вже вільною людиною закінчив Петербурзьку Академію Мистецтв. Став одним з неперевершених майстрів гравюри, за що одержав звання академіка.

Проте з особливою силою проявився літературний талант Шевченка - патріота і мислителя. В 1840 р. видав збірку поезій "Кобзар". Вони були написані літературною мовою високої проби, яка вирізнялася природністю та простотою звучання. Тим самим Шевченко заклав підвалини під модерну українську літературу.

Ще більше значення мав політичний аспект його творчості. Найреволюційнішими поемами були "Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим ...", "Заповіт". Його поезія будила національні почуття і давала бачення майбутнього. Ніколи ще українські інтелектуали не піднімали так сильно голосу протесту проти Росії. Шевченків заклик до національного і соціального визволення став ідеологічним наріжним каменем модерної України.

Шевченкова творчість є вододілом у розвитку національної ідеї. Вона заклала основи перетворення українців у політично свідому націю, підняла український народ на новий щабель духовного розвитку. Якщо Б.Хмельницький, образно кажучи, дав тіло українському народові, то Т.Г.Шевченко - душу. Його геній випереджав епоху.