УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

МОДУЛЬ – Р 2. МЕТОДИЧНА ОСНОВА І КРИТЕРІЇ

ПРОВЕДЕННЯ АНАЛІТИЧНОЇ РОБОТИ ПІДГОТОВКИ

Тема 3. Методична основа підготовки проектів управлінських рішень

Методичні вказівки до вивчення теми:

Обґрунтованість і своєчасність ухвалення управлінського рішення багато в чому залежать від застосовуваної методики. Під методикою взагалі розуміють сукупність методів, прийомів, способів практичного виконання роботи, що дозволяють досягти наміченої мети.

Методика - це система правил, що регулюють порядок (послідовність) здійснення операцій і застосування технічних прийомів, техніки, тобто сукупність прийомів, за допомогою яких здійснюється дослідження.

Призначення методики - допомогти ОПР у будь-яких умовах сучасного бізнесу прийняти і реалізувати рішення. Для цього вона повинна відповідати ряду вимог, що виходять з умов і специфіки самого процесу ухвалення рішення:

1) відповідність законам діалектичного мислення, теорії пізнання, логіці, законам конкурентної боротьби і принципам управління;

2)універсальність і гнучкість як характеристики придатності методики для ухвалення рішення в будь-яких умовах і сферах життєдіяльності;

3) простота і ясність, що дозволяють порівняно легко і швидко засвоїти методику всіма керівниками.

Методи управління процесом розробки, прийняття і реалізації УР — це методи реалізації об'єктивних законів, властивих даному процесу (законів мислення, економічних законів при ПР в економічній сфері, законів, що визначають взаємозв'язки засобів праці й організації діяльності ОПР з людьми як елементами цієї організації з урахуванням соціально-психологічних відносин, і т.д.).

На тактичному рівні у сфері бізнесу необхідною умовою вироблення якісного рішення у встановлений термін є висока інформаційна забезпеченість.

Інформаційне забезпечення повинне відрізнятися своєчасністю, повнотою і вірогідністю необхідної інформації. Своєчасність дозволяє негайно реагувати на зміну обстановки. Повнота інформації характеризує ступінь забезпеченості процесу ухвалення рішення вихідною інформацією. Вірогідність інформації визначається ступенем відповідності реальної обстановки в бізнесі. Вона підвищується завдяки використанню різних джерел, перевірці й аналізу повідомлень з урахуванням можливої дезінформації. Інформація, необхідна для ухвалення рішення, повинна накопичуватися, узагальнюватися та аналізуватися не після виникнення ситуації, що змушує ОПР діяти, а завчасно. Інформація, необхідна для ухвалення рішення у сфері бізнесу, складається з трьох блоків:

- про конкурентів;

- про умови на ринку і зовнішніх факторах;

- про стан своїх виробничих потужностей, їхні можливості, внутрішні фактори.

Методи обґрунтування рішення, як правило, використовують комплексно. Це визначається наявністю формальних і неформальних факторів, що створюють ситуацію. Ці фактори необхідно враховувати при остаточному виборі рішення. Однак у кожному конкретному випадку пріоритетною є одна група методів, на вибір якої впливають масштаб розв'язуваної задачі (глобальні і локальні), довготривалість (оперативні, тактичні, стратегічні) рішень, умови ПР (визначеності, ризику, невизначеності).

Під обґрунтуванням УР розуміється підкріплення переконливими доказами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям і реально існуючим обмеженням.

Класифікація методів розробки, прийняття та реалізації рішень наведена на рис. 3.1. Запропонований тип класифікації методів обґрунтування, прийняття і реалізації рішень охоплює всі області діяльності ОПР і персоналу управління, наочно інтерпретує сукупність методів у вигляді генеалогічного дерева. Складність класифікації, надання їй необхідної стрункості пов’язані зі станом області дослідження проблем взаємозв'язку закони — принципи — цілі — методи.

Вибір конкретного методу визначається як об’єктивними факторами (об’єкт дослідження), так і конкретним суб’єктом їх застосування (керівник, аналітики).

 

Рис. 3.1 - Класифікація методів розробки, прийняття та реалізації рішень

Для вирішення завдання обґрунтування і вибору УР можна використовувати такі критерії:

- практична застосовність методу (визначається умовами і можливостями, що характеризують його застосування. Наприклад, застосовуючи лінійне програмування, можемо використовувати і лінійні функції);

- збалансованість методів (тобто на різних етапах формування рішення визначаються взаємозалежні методи, наприклад, коли при підготовці УР і оцінці їх варіантів використовується недостовірна інформація);

- економічність (вартість) використання методу характеризує витрати ресурсів, витрачених для цих цілей. У цій області також можуть бути істотні обмеження, які повинні враховуватися при виборі конкретного методу. Вартість методу повинна бути менше величини ефекту від його застосування. У тих випадках, коли вирішення проблеми обіцяє особливо високу віддачу, може виявитися бажаним використовувати дорогі, але більш точні методи;

- методи прийняття рішення повинні бути достовірними і надійними, щоб число помилок не перевищувало деякий прийнятний рівень (з його зменшенням менше невизначеність і ризик у прийнятті рішення). Звичайно при виборі методів обґрунтування рішень доводиться йти на компроміс;

- необхідно знати, наскільки великі помилки в даному рішенні є припустимими. Цим визначається вимога вірогідності до використовуваного методу. Коли вірогідність заздалегідь відома, ступінь невизначеності у виборі методу ухвалення рішення зменшується. Керівник, який приймає рішення, може віддати перевагу методу рішення, що приносить менший ефект, якщо воно вірогідне;

- ефективність методу, забезпечення достатньої точності розв'язання проблеми характеризується як приватними, так і узагальненими показниками з обов'язковою перевіркою за абсолютним показником ефективності;

- стабільність застосування методу визначається тривалістю і періодичністю його використання. Якщо передбачається, що даний метод буде використовуватися часто і протягом тривалого часу, то в його розробку можна вкласти і більше засобів.

Головне завдання застосування методів обґрунтування рішень полягає у визначенні того, що потрібно робити (алгоритм роботи) і як робити (у визначенні шляхів вирішення задачі). Чітке формулювання проблеми — це 50% успіху в її вирішенні.

У зв'язку з ростом фактора невизначеності і ризику підвищується інтерес до таких методів, що дозволяють його враховувати. Крім того, слід мати на увазі такий варіант рішення, що давав би добрі результати в передбачуваних умовах для того, щоб була досить висока імовірність того, що при виникненні непередбачених обставин він принесе також позитивний результат.

ОПР повинна знати, коли і де може виникнути фактор невизначеності, який вплив він може зробити і які заходи необхідно вжити, щоб усунути чи взагалі пом'якшити негативні наслідки його прояву.

Методи можуть бути універсальними, придатними для будь-якої проблеми і специфічними. Який метод застосовувати – залежить від реального змісту проблеми, а не від знань, бажання і уміння ОПР. Краще взагалі не починати справу, ніж приймати невигідні або ж недозволені методи тільки на тій основі, що вони добре відомі, зручні або когось влаштовують.

Для успішного розв'язання проблем потрібно:

- своєчасно помітити і проаналізувати проблему для з'ясування джерела її виникнення і прагнути до її рішення;

- не втрачати час на непотрібні рішення, які не впливають на ефективність роботи підприємства;

- постійно оцінювати ефективність процесу прийняття, а згодом і реалізації рішення;

- не ухвалювати декількох рішень з одного і того ж питання;

- залучати до процесу прийняття рішення співробітників, які мають до них відношення з самих ранніх етапів роботи, ураховуючи відповідність їх кваліфікації складності проблеми.

Для аналізу ж більшості проблем, особливо рішення про здійснення інвестицій, використовують серйозні математичні моделі із застосуванням комп'ютерної техніки, що містять безліч змінних і даних.

 

Економічний аналіз в роботі ОПР

Економічний аналіз, будучи, по суті, факторним, визначає з використанням інших методів залежність системи економічних факторів від результативного показника діяльності підприємства і базується на діалектичному підході до вивчення економічних процесів, явищ. В економічному аналізі досліджується вплив комплексу факторів, які мають детерміновану і стохастичну природу, на результат діяльності організацій, що забезпечує:

- установлення причинно-наслідкових чи вірогідних зв’язків чинників і результативних показників;

- виявлення економічних закономірностей впливу факторів на функціонування підприємства і їх опис за допомогою математичних залежностей;

- можливість побудови моделі впливу факторних систем на результативний показник і дослідження їх за допомогою впливу на кінцевий результат УР.

 

 

Рис. 3.2 - Основні математичні методи, які застосовують в економічному

аналізі.

Історично склались дві групи способів і прийомів економічного аналізу: традиційні й математичні.

До традиційних відносяться : метод абсолютних , відносних і середніх величин, порівняння, групувань, індексний, ланцюгових підстановок, графічний, балансовий, логарифмічний, інтегральний та ін.

Вирішення задач економічного аналізу математичними методами сприяє більш повному врахуванню факторів на результати діяльності і підвищенню рівня обчислень.

На рис. 3.2. наведені основні математичні методи, що застосовуються в економічному аналізі.

 

Еврістичні методи в роботі осіб, які приймають рішення

Еврістика — сукупність прийомів дослідження, методика постановки питань і їхнього вирішення; метод навчання за допомогою навідних запитань, а також теорія такої методики. Методи творчої праці ОПР і їхнього апарата управління при всій простоті використання вимагають певних навичок. До найбільш доступних слід віднести методи: "мозкової атаки", ключових питань, вільних асоціацій, інверсій, особистих аналогій, номінальних груп, синектики, 635, Дельфі (групові методи); чекання натхнення, Меттчета, ліквідації безвихідних ситуацій (індивідуальні методи). Ці методи дозволяють відбирати ідеї для ПР, збирати інформацію в умовах невизначеності, досліджувати об'єкти управління, розвивати мислення.

Принциповим недоліком, що утрудняє обґрунтування ПР, є недостатня адаптація розроблених математичних методів до використання їх у соціально-економічній сфері. Застосування математичних методів базується на методології математичного моделювання керованими процесами, науково обґрунтованої класифікації методів і задач аналізу. На практиці всі математичні методи підрозділяються на оптимізаційні й неоптимізаційні, класифікуються за ознаками одержання точних і наближених рішень, одно - і багатокритеріальних задач ПР.

Теорія і практика ПР спонукала до розробки і використання різних методів і прийомів обґрунтування і прийняття УР.

Багатопланові аналітичні методи, прийоми

Аналіз Парето. Метод названий на честь італійського економіста, який визначив, що відносно невелика кількість факторів (20%) викликає великий відсоток (80 %) усіх випадків скарг, дефектів, проблем і т.п. Якщо класифікувати усі випадки за ступенем важливості й зосередитися на вирішенні істотних задач, менш важливі залишаючи осторонь, підвищується результативність.

Визначення еталона (бенчмаркінг). Метод припускає оцінку визначеної діяльності стосовно еталона у своїй чи якій-небудь іншій організації. Ціль методу – встановлення стандарту, за яким оцінюється діяльність організації і приймається рішення по моделі для навчання методам удосконалювання. Метод базується на законі впливу соціальних норм. Як тільки встановлюється стандарт, метою людини стає наближення до нього.

Причинно-наслідкові діаграми. Цей метод пропонує структурований підхід до вирішення проблеми. Метод розробив японський професор К. Ішикава для обліку великої кількості факторів, що впливають на якість обслуговування, процес виробництва і т.п. Діаграми допомагають у вирішенні проблеми, створюючи декілька пластів категорій (факторів), що сприяють виявленню складових цієї проблеми. Метод часто використовується після "мозкової атаки" для організації отриманих ідей.

Метод морфологічного аналізу. Застосовується індивідуальний і в групі, заснований на комбінаториці – систематичному дослідженні всіх теоретично можливих варіантів, що виходять із закономірностей будівлі (морфології) аналізованого об'єкта. Аналіз і наступний синтез охоплюють як відомі, так і нові незвичайні варіанти, які при простому розгляді могли бути упущені. За допомогою комбінування варіантів одержують безліч різних рішень. Ідея полягає в переміщенні отриманої комбінації в предметну область, далеку від тієї, що знаходиться на поверхні.

SWOT-аналіз. За допомогою SWOT-аналізу оцінюють поточне становище фірми. Він дозволяє інтегрувати оцінку внутрішньо організаційного потенціалу і виявити фактори зовнішнього середовища. Це необхідно для прийняття стратегічних рішень (по коригуванню цілей і зміні місії) організації на основі врахування її сильних і слабких сторін.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА). Це метод техніко-економічного дослідження функцій управлінського персоналу організації, спрямований на зниження витрат на керування і досягнення найкращих виробничо-комерційних результатів шляхом вибору найбільш ефективних способів керування.

ФВА заснований на принципах: функціонального і системного підходу; відповідності значущості функцій керування витратам на них і якості їхнього виконання; колективного пошуку і вироблення ефективних варіантів розвитку керування організацією.

Завдання ФВА:

- досягнення найкращого співвідношення між ефективністю роботи апарата керування та витратами на його утримання;

- зниження собівартості продукції, що випускається, підвищення її якості;

- підвищення продуктивності праці керівників і робітників виробничих підрозділів;

- оптимізація використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

- скорочення чи усунення браку.

Об'єктом ФВА можуть бути апарат управління організації в цілому чи окремий функціональний підрозділ.

ФВА проводиться поетапно:

- на підготовчому етапі вибирають об'єкт аналізу, визначають його конкретні завдання, складають робочий план, досліджують стан виробництва і керування їм;

- на інформаційному етапі здійснюють збір, систематизацію і вивчення даних, що характеризують систему керування, її окремі підсистеми, а також даних про аналогічні передові структури;

- на аналітичному етапі формулюють, аналізують і проводять класифікацію функцій, їхню декомпозицію, аналізують функціональні зв'язки між підрозділами в апараті керування, вартісну оцінку функцій, оцінку систем їх значущості, ступінь і причини невідповідності між значущістю функцій і рівнем витрат на їхнє виконання;

- на творчому етапі здійснюють пошук шляхів поліпшення роботи управлінського персоналу, вибирають ідеї, формулюють варіанти виконання функцій на основі запропонованих ідей;

- на дослідницькому етапі розробляють проект;

- на рекомендаційному етапі проводять підготовку проекту до впровадження, що полягає в розрахунку його потенційної економічної ефективності;

- на етапі впровадження описують методику проведення соціально-психологічної, професійної, матеріально-технічної підготовки працівників до реалізації рішення.

Для зниження трудомісткості ФВА доцільно окремі його завдання вирішувати з використанням ЕОМ.

Метод аналізу ієрархій. Іноді метод, розроблений Т. Сааті, називають „процесом аналітичної ієрархії”, „аналітичним ієрархічним методом” і т.п. На думку автора цього методу, такий підхід до вирішення багатокритеріальних задач у складній обстановці з ієрархічними структурами, що включають як відчутні, так і невловимі фактори, здається більш обґрунтованим, ніж підхід, заснований на лінійній логіці. Метод є замкнутою логічною конструкцією, що забезпечує за допомогою простих правил аналіз складних проблем у всій їхній розмаїтості і приводить до найкращого результату.

Методологія забезпечує таке моделювання проблем, включаючи знання і судження, що складні предмети стають ясно вираженими, оціненими відповідно до встановлених пріоритетів. Раціональне вирішення проблеми пов'язане з оцінкою (зважуванням) варіантів, що задовольняють деякому набору переслідуваних цілей.

Оптимальний варіант найбільше задовольняє всьому набору цілей. У даному методі із залученням експертів одержують кількісну міру оцінки для варіантів щодо моделей і для підцілей щодо цілей більш високого порядку. При цьому кількісна міра оцінки повинна відповідати ресурсам, що розподіляються. Кінцевим результатом зважування є оцінка в основній шкалі відносин. При цьому фізичний взаємозв'язок різних видів діяльності не повинен впливати на відповідність ресурсу визначеному пріоритету. У термінах системного підходу вирішення проблеми розглядається як створення абстрактної моделі системи, де оцінюється вплив на всю систему різних її компонентів з визначенням пріоритетів останніх. Ієрархія ж є деякою абстрактною похідною структури системи, призначеної для вивчення функціональних відносин, її компонентів і їхніх впливів на систему в цілому.

Ділові ігри і ОДІ

Ділові ігри - це не тільки метод активного навчання (навичкам, умінням) ухвалення рішення, але і спосіб реалізації цієї складної функції керування на практиці. При цьому якщо рольові, імітаційні ігри дозволяють вирішувати управлінські завдання, що можуть бути вирішені й іншими методами, то організаційно-діяльні ігри (ОДІ) є спеціальним засобом і методом вирішення найскладніших проблем.

Ділові ігри (аналіз ситуацій, рольові, імітаційні) дозволяють вирішувати задачі в умовах невизначеності, ризику, конфліктних ситуацій. Методика їхнього використання на практиці добре розроблена і не викликає особливих утруднень. На відміну від ділових ігор ОДІ - це принципово новий клас ігор, застосування яких вимагає спеціальної підготовки. До ОДІ відносяться організаційно-комунікативні, організаційно-розумові, організаційно-діяльні, проблемно-ділові, проблемно-орієнтовані, ділові, апробаційно-пошукові, інноваційні ігри. Як видно з переліку, ОДІ дозволяють вирішувати унікальні задачі, обґрунтовувати прийняття складних управлінських рішень.

До основних особливостей організаційно - діяльних ігор відносяться:

- моделювання діяльності різних фахівців з вирішення комплексних проблем керування соціально-економічними системами на основі реальної інформації про їхній стан;

- використання колективної діяльності у виробленні рішень;

- умовність ролей в ОДІ, наявність загальної мети у всього колективу;

- необхідність залучення для проведення ОДІ спеціально підготовлених педагогів (ігротехніків), які володіють методикою організації діяльності гравців, у якій можна виділити дійство техніку (моделювання психічного стану), групотехніку (моделювання вступу індивіда у відносини з членами групи і створення соціоцілісностей), соціотехніку (моделювання керування спільною діяльністю);

- передбачення багатоваріантності рішень, відсутність систем оцінки діяльності учасників гри;

- забезпечення керування емоційним напруженням учасників гри спеціальними засобами.

У грі виділяють три етапи: робота в групах по обговоренню прийнятих рішень (дискусії); аналіз ходу гри, отриманих керівництвом і гравцями результатів.

Аналіз ходу гри проводиться її керівниками без участі гравців з використанням інформації, оформленої у вигляді рішень і зібраної ігротехніками, які працюють у групах.

Важливим етапом є узагальнення отриманих результатів і висновків (рішень). ОДІ досить тривалі: від декількох днів до 2-3 тижнів. Ігровий колектив складають 50-70 чоловік і більше. На думку основного автора ОДІ Г.Щедровицького, при належній організації колективного мислення можна вирішувати складні комплексні проблеми.

Економіко-математичні методи і моделі мають великі можливості, але їх слід застосовувати разом з неформальними методами, інакше завдання може виявитися настільки спрощеним, що втратить практичну цінність.

Моделі в системі управлінських рішень

Основою моделювання є необхідність відносного спрощення реальної життєвої ситуації або події, разом з тим це спрощення не повинне порушувати основних закономірностей функціонування системи, яка вивчається.

Моделюванням називається створення деякого образу з оригіналу, названого моделлю, що у певних умовах може заміняти сам об'єкт-оригінал, відтворюючи властивості, які цікавлять дослідника і характеристики оригіналу, одночасно забезпечуючи наочність, видимість, можливість випробовування, легкість оперування та інші переваги.

Модель повинна бути, по можливості, простою, будуватися відповідно до поставленої проблеми й охоплювати всі її істотні основні аспекти. Велика помилка, допущена при побудові складної моделі, може звести нанівець результати обґрунтування рішення. Помилка при цьому може довгий час залишатися непоміченою. При побудові простих моделей серйозна помилка стає очевидною задовго до закінчення розрахунків.

Модель має цільовий характер, тобто вона відображає не сам по собі оригінал, а формується, виходячи з поставленої мети відображення цілком конкретних властивостей об'єкта моделювання.

Процес побудови моделей складається з декількох етапів: постановка задачі; побудова моделі; перевірка моделі на достовірність опису даного процесу, об'єкта або явища; застосування моделі; оновлення моделі в процесі дослідження або реалізації.

Типи моделей: фізична, аналогова (організаційна схема, графік), математична (використання символів для опису дії або об'єктів).

Відповідно до того, що мета моделювання в загальному випадку може бути теоретичною і практичною, моделі також поділяються на два види:

1) пізнавальні, які є формою організації і представлення знань, засобом з'єднання нових знань з наявними. Тому при виявленні розбіжностей між моделлю і реальністю постає завдання усунення цієї розбіжності за допомогою зміни моделі.

2) прагматичні, що є засобом керування, організації практичних дій, способом представлення зразково правильних дій, тобто еталонів чи їхніх результатів. Фактично вони є робочим представленням цілей. Вони як би відіграють роль деякого стандарту чи зразка, під яким підбудовується як сама діяльність, так і її результат. Прикладами прагматичних моделей можуть бути плани і програми дій, статути організацій і кодекси законів, нормативна база, технологічні схеми різних організаційних операцій, алгоритми, робочі креслення і шаблони, параметри добору і технологічні допуски і т.д.

При врахуванні чинника часу моделі можна розділити на:

1) статичні, що відображають деякий постійний стан об'єкта моделювання, їх прикладом є структурні моделі систем.

2) динамічні моделі, що відображають динаміку, тобто зміну модельованої системи в часі. Їх прикладами служать функціональні моделі систем, а також система управлінських рішень (СУР).

За видом подання моделі можна розділити на:

1) абстрактні (ідеальні), що являють собою ідеальні конструкції, побудовані на основі розумової діяльності розробника, його свідомості. До абстрактних моделей можна віднести мовні конструкції, тобто декларативні, що мають вербальний, часто описовий (дескриптивний) характер.

2) матеріальні (реальні чи речовинні), які будуються на відносинах подібності. Для різних областей застосування розробляють специфічні критерії подібності. Моделювання на їхній основі є прямим.

Другий тип подібності, не заснований на фізичній взаємодії моделі й оригіналу, називається непрямим. Він заснований на близькості ряду природних явищ їхнім абстрактним моделям. Наприклад, широко використовується для моделювання електромеханічна аналогія. Вона заснована на тому, що деякі закономірності електричних і механічних процесів описуються однаковими рівняннями. Розходження полягає тільки в різній фізичній інтерпретації перемінних, вхідних у ці рівняння. У результаті відкриваються можливості заміни експериментів з громіздкими механічними конструкціями на прості досліди з мініатюрними електричними схемами.

Особливим класом реальних моделей є моделі, подібність яких до оригіналу встановлюється в результаті угоди. Таку подібність можна назвати умовною. Прикладом умовної подібності служать: гроші (модель вартості), посвідчення особи (офіційна модель власника), різноманітні сигнали (моделі повідомлень), робочі креслення (моделі майбутньої продукції), карти (моделі місцевості) і т.п. Угода представляється у вигляді сукупності визначених правил з побудовою моделей умовної подібності і правил користування ними.

Основними факторами, що характеризують моделі, є спрощеність, наближеність, адекватність моделей. Наприклад, модель у вигляді нелінійної системи рівнянь в області робочого діапазону апроксимується лінійною системою, що істотно спрощує вирішення рівнянь і дослідження системи. Наближеність відображення дійсності за допомогою моделей розглядається як ступінь близькості моделі до об'єкта в рамках прийнятих спрощень її структури. Адекватністю моделі називається її властивість представляти об'єкт моделювання з точністю, достатньою для досягнення поставленої мети. У ряді випадків вдається ввести міру адекватності моделі. Це дозволяє зіставити варіанти моделей і визначити ту, котра найбільше відповідає цільовому призначенню.

У ряді випадків актуальна алгоритмізація моделювання з метою формалізації процесів життєвого циклу. Найбільш активно розвивається алгоритмізація моделювання там, де проблема ефективності дії особливо гостра. До таких областей можна віднести проектну діяльність, планування, дослідження операцій, створення АСУ, імітаційне моделювання, створення систем керування. Алгоритмізація моделювання істотно підвищує ефективність і якість розроблюваних моделей.

Економічний аналіз є однією з форм моделювання. Результати досліджень, необхідні для вибору варіантів УР і прийняття рішення, одержують на основі економіко-математичного моделювання і системного аналізу.

Основні типи моделей, використовувані у факторному аналізі, залежно від виду взаємозв'язку економічних показників детерміновані та стохастичні (рис. 3.3).

Щодо фінансового аналізу, то за В. В. Ковальовим крім вищенаведених використовують також моделі [16]:

- дескриптивні — моделі описового характеру, основні для оцінювання фінансового стану підприємства;

- предикативні — моделі прогностичного характеру. Вони застосовуються для прогнозування доходів підприємства та його майбутнього фінансового стану;

- нормативні — дають змогу порівнювати фактичні результати діяльності підприємства з очікуваними, розрахованими за бюджетом, їх використовують переважно у внутрішньому фінансово-економічному аналізі.

Рис. 3.3 - Основні типи моделей, використовувані у факторному аналізі, залежно від виду взаємозв'язку економічних показників

Глосарій до теми

Багатокритерійне завдання – оптимізаційна проблема, що підлягає вирішенню, коли як цільова функція можуть виступати кілька показників (критеріїв), рівнозначних чи близьких за важливістю.

Гіпотеза – наукове допущення , що потребує перевірки на досліді й теоретичного обґрунтування.

Дескриптивна модель - опис того, чим керується ОПР при ухваленні рішення, використання ним (ними) при цьому аргументів, технологічних аспектів та інструментів.

Ітеративний процес - повторювані процедури (операції) при вирішенні певного класу завдань чи досягнення якого-небудь бажаного результату шляхом послідовного наближення до заданої мети.

Комплексний підхід - метод (прийом), що враховує різнобічні явища технічного, технологічного, економічного, екологічного, соціального та іншого характеру при розробці й ухваленні рішення.

Комунікації – засоби передачі інформації; прямий і зворотний зв'язок у керуванні, шляхи спілкування між членами колективу

Критерій – засіб оцінки правильності чи відповідності буття будь-чому, що використовується в якості еталону, норми.

Критерій ефективності виражається деякою функцією, названою цільовою, залежить від факторів обох груп (постійних і перемінних) - встановлюється в кожному конкретному випадку для вирішення виниклої проблеми (завдання).

Метод Монте-Карло (метод статистичних випробувань) - підхід, застосовуваний в економіці в ситуаціях, що залежать від випадкових факторів, коли виявляється неможливим установити необхідні аналітичні (тобто формальні) залежності між різними економічними показниками. У цих випадках доводиться вдаватися до штучного відтворення випадкових процесів, подібних до тих, що мають місце на практиці і можуть бути завдяки такому моделюванню легко досліджені.

Методологія - 1)вчення про структуру, логічну організацію, методи і засоби діяльності; 2) вчення, що дозволяє визначати і виявляти проблеми в управлінській діяльності, проводити їхній аналіз і дослідження для визначення найбільш ефективних шляхів їхнього вирішення і реалізації.

Модель - досить точний опис (наскільки це необхідно) характерних рис оригіналу (процесу, явища) за допомогою того чи іншого прийому (наприклад, математичного апарата) для ведення необхідних досліджень чи аналізу.

Поняття – логічно оформлена загальна думка про предмет, ідею будь-чого.

Питання для самостійного вивчення.

1. Загальне визначення методів керування. Класифікація методів розробки, прийняття і реалізації УР.

2. Опишіть можливості й особливості застосування еврістичних методів.

3. Вимоги щодо методів і моделей, які використовуються в обґрунтуванні УР.

4. Охарактеризуйте можливості і область застосування: SWOT-аналізу; ФВА, методу аналізу ієрархій; організаційно-діяльних ігор.

5. Опишіть шляхи удосконалення аналітичних методів і методологію їх застосування в обґрунтуванні та прийнятті УР.

 

Література 3,6,12,13,14,16,18,19,22,33.

Тема 4. Аналіз варіантів і підготовка управлінських рішень

Методичні вказівки до вивчення теми

Підготовка УР неможлива без вивчення ситуації, в якій знаходиться система, і умов зовнішнього середовища. Інформація про ситуацію повинна бути достовірною і повною (надлишок інформації виключається, оскільки виникає проблема її добору).

Прийняття рішень здійснюють на основі моделювання станів системи і її рухів на базі отриманої інформації, її перевірки і оцінки. За наявністю проблемної ситуації починається процес розробки необхідного УР.

Розгляд виниклих проблем у строгій логічній послідовності дає змогу плідно об’єднати формальні й еврістичні методи для досягнення високої якості обґрунтування УР.

Процес підготовки і вибору альтернативи рішення реалізується шляхом ітеративного (повторюваного) наближення до необхідних результатів і містить ряд етапів:

- Виявлення та аналіз проблемних ситуацій (проводиться аналіз вхідної інформації про стан об’єкта дослідження зовнішнього середовища, визначається місце і роль аналізованих об’єктів і об’єктів більш високого порядку, здійснюється структуризація і ранжирування проблем).

- Формування цілей (встановлюють цілі визначення кардинальних проблем. Використовують способи задання цілей: від простого переліку до побудови графа цілей з характеристикою пріоритетів).

- Виявлення всіх можливих альтернатив (визначається найбільша сукупність варіантів досягнення цілей).

- Вибір допустимих альтернатив (виявлені альтернативи пропускаються через фільтр різних обмежень: ресурсних, юридичних, соціально-етичних і ін.).

- Попередній вибір кращої альтернативи (можливе виділення однієї або декількох альтернатив, що передаються ОПР для розгляду).

Процес підготовки і вибору альтернативи рішення продовжує процес прийняття рішення, який також складається з етапів:

- Оцінка альтернативи ОПР (ОПР робить висновок щодо альтернатив, їх судження є кінцевим і скоріше єдиним результатом. Можуть бути враховані дані, що не використані системними аналітиками).

- Експериментальна перевірка альтернатив (проводиться, коли ОПР ускладнюються у виборі альтернатив. В економічній діяльності не проводиться).

- Вибір єдиного рішення – закінчує безпосередньо процес прийняття рішення і починається реалізація рішення з встановленням виконавців, строків, забезпечення проведення відповідних робіт та їх контролю з кінцевою оцінкою та узагальненням досвіду щодо УР.

Комплекс дій з підготовки варіантів рішення включає насамперед розробку моделі (варіантів) аналізу. При цьому треба з'ясувати, чи немає готової моделі в матеріалах раніше прийнятих рішень в аналогічних чи подібних ситуаціях. (Під моделлю розуміється відображення досліджуваного об'єкта чи процесу в спрощеному вигляді).

Залежно від характеру проблеми модель може бути простою (елементарною) чи складною. Прості моделі рішень найчастіше є стандартними, складні, залежно від ступеня формалізації, можуть бути частково чи повністю програмованими. З проблем керування виробництвом по цілком формалізованих моделях чітко визначаються цільова функція та критерії рішення, будуються економіко-математичні моделі – математичний опис економічного процесу чи об'єкта. Важлива властивість цих моделей – застосовність до рівних, на перший погляд несхожих ситуацій. Однак перед працівниками апарата управління найчастіше виникають проблеми частково формалізовані, з недостатнім інформаційним забезпеченням, що вимагають врахування безлічі різних факторів. Для побудови моделей рішення в таких випадках необхідно використовувати еврістичні методи, що дозволяють більш повно охарактеризувати ситуацію з метою вибору кращого варіанта вирішення задачі.

В обстановці, коли визначене рішення є єдино можливим, проблеми вибору не існує. Однак така ситуація трапляється рідко, бо підприємство існує в середовищі, де мають вплив як зовнішні, так і внутрішні чинники. Всі утруднення у виборі рішення визначаються наявністю його різних варіантів. Варіанти визначеного управлінського рішення чи альтернативи можливі практично в кожній ситуації.

Критерії вибору кращих варіантів - показники, за допомогою яких визначаються очікувані результати, вимірювані в категоріях „корисність”, „збиток”, „прибуток”, „витрати” і т.д. Ці критерії можуть бути як кількісні, так і якісні. Вони визначають ефективність використання ресурсів при досягненні мети системи.

Вимоги й правила ухвалення рішення – альтернативні варіанти, напрямки дії при досягненні оптимального результату. Ці правила відбивають вимоги об'єктивних законів керування, особливості проблемних ситуацій: стандартних, структурованих, слабко структурованих чи змішаних, неструктурованих або якісно виражених нестандартних.

У процесі оцінки обстановки і взаємозв'язків системи факторів у ОПР виникає кілька варіантів дій, що розрізняються за способами ведення конкурентної боротьби; приваблюваним ресурсам і їхнім розподілом по задачах; порядком забезпечення, взаємодії і керування.

Оптимальний чи раціональний варіант дій можна вибрати такими способами: за аналогією, ранжируванням вимог до рішення, побудовою математичної моделі дій і використанням різних критеріїв, інтуїтивно на основі еврістичного алгоритму.

Вибір за аналогією робиться на основі існування в пам'яті серед ряду раніше успішно вирішених проблем повного чи часткового аналога виниклої в даний момент проблеми. Коли аналог знайдено, приймається рішення, яке цілком чи з деякими виправленнями й уточненнями співпадає з раніше прийнятим. Цей спосіб вимагає наявності практичного досвіду чи проведення ділових ігор.

Ранжирування вимог до рішення може застосовуватися при наявності невеликої кількості варіантів. Вибір здійснюється перевіркою варіантів на відповідність їхнім визначеним вимогам. Після того як вимоги ранжировані, всі можливі варіанти дій перевіряються на відповідність першій, найважливішій вимозі. Варіанти, що їй не відповідають, далі не розглядаються і виключаються. Потім інші варіанти перевіряються за другою по важливості вимогою, і знову частина можливих варіантів виключається і т.д. В остаточному підсумку залишається тільки один чи кілька варіантів, вибір з яких зробити простіше.

Побудовою математичної моделі можна зняти проблему, досить визначену (можливих варіантів дій багато і є прийнятний критерій для їхньої оцінки). Спосіб базується на математичному описі чи формалізації (у символах і знаках) того чи іншого процесу досягнення організацією цілей. Математична модель повинна враховувати всі параметри й особливості кожного з порівнюваних варіантів, дозволяти знаходити числові значення характеристики вирішення задач, тобто масштабності, успішності, результативності, оптимальності й ефективності дій.

В обґрунтуванні рішення доводиться враховувати не один, а кілька критеріїв. Багатокритеріальні задачі можна об’єднати в такі умовні групи:

- зведення множини критеріїв до одного шляхом введення вагових коефіцієнтів для кожного критерію (більш важливий одержує більшу вагу);

- мінімізація максимальних відхилень від найкращих значень серед усіх критеріїв;

- оптимізація одного критерію (з якоїсь причини визнаного найбільш важливим), а решта критеріїв виступають в ролі додаткових обмежень;

- упорядкування (ранжирування) множини критеріїв і послідовна оптимізація за ними.

Вибір оптимального варіанта - складне багатокритеріальне завдання внаслідок труднощів врахування впливу різних факторів, неповноти, випадковості, протиріч вихідних даних. Вибір оптимального варіанта спрощується, якщо попередні етапи ПР були проведені якісно. У противному разі вибір варіанта буде необґрунтованим.

Виходячи з виразності проблеми, порядок її вирішення можна подати як модель, що складається зі структурних і процесних компонентів (рис. 4.1- 4.2). Незважаючи на те, що в моделях допущені істотні спрощення, вони ілюструють сутність діяльності ОПР у процесі управління.

На рис. 4.1 показаний порядок визначення оптимальної альтернативи для різних варіантів вибору з урахуванням впливу ризику і мети організації.

 


Матриця рішень Матриця даних
D1 D2 ........ Dт
альтернативи X1 К11 К12 ......... К1т
X2 К21 К22 ........... К2т
....... ....... ....... .......... .....
Xп Кп1 Кп2 ............ Кпт

Рис. 4.1 - Модель рішення проблеми з чітко вираженою структурою

 

На рис. 4.2 проілюстровано, як ОПР на підставі сигналів зовнішнього середовища приймають рішення в умовах невизначеності. При цьому мають значення сприйняття ситуації із зовнішнього середовища, оцінка перспективи розвитку, визначені точки зору (попередні судження, досвід, готовність до ризику і т.п.).

Результати ПР впливають як на ОПР, так і на зовнішнє середовище. Наприклад, у середовищі виникають екологічні катастрофи, а керівники несуть відповідальність.

Сприйняття і точки зору особистості індивідуальні і часом протилежні в одній і тій же життєвій ситуації. Кожна людина на ту саму ситуацію може реагувати по-різному і приймати суб'єктивні рішення, що іноді не відповідають дійсності.

Для вибору альтернативної стратегії (рішення) використовують різні правила і критерії. Розглянемо деякі з них.

 


Рис. 4.2 - Модель рішення проблеми зі слабко вираженою структурою

 

Прийняття рішення за детермінованих умов

Розглянемо загальну постановку задачі. Нехай ОПР мають ряд варіантів рішення, які подані вектором =(х1, х2,...,хп), на елементи якого накладено ряд обмежень, зумовлених фізичним і економічним змістом задачі:

qi = qi(ai. x) {}bi

i= ,

де а, b – вектори параметрів.

Тоді ефективність управління характеризується деяким числовим критерієм оптимальності f(х,е), а завдання ОПР полягає у виборі стратегії , яка найкраще відповідає цьому критерію.

На практиці, як правило, треба приймати рішення, враховуючи декілька критеріїв, що приводить до вирішення задач багатокритеріальної оптимізації. Позначимо векторний критерій через = (е1, е2,... еі, ), де - вектор – функція від рішення Х. Тоді оптимальне рішення задовольняє співвідношення

= Е() = опт [Е(Х)], ( 4.1 )

х € Х

де опт - оператор оптимальності; ,- оптимальна стратегія та відповідне оптимальне значення вектора ефективності, Х – множина допустимих альтернатив.

Один з найвідоміших принципів багатокритеріальної оптимізації — це принцип Парето. Парето - оптимальність не потребує виділення однієї найкращої альтернативи (тобто кращої за всіма критеріями). Безліч ефективних векторів називають безліччю Парето, а будь - який вектор з цієї безлічі – оптимумом за Парето.

Прийняття рішень за умов ризику

Задачі прийняття рішення (ЗПР) за умов ризику називають стохастичними. У таких задачах кожній стратегії хі, ставиться у відповідність не один, а кілька можливих наслідків {sj} з відомими умовними імовірностями їх реалізації. Умова такої задачі подана в табл. 4.1.

Тут Рnr, Qnr, — імовірність r-го наслідку за реалізації п-ї стратегії та ефективність рішення у разі настання r-го наслідку за реалізації п-ї стратегії відповідно.

Для прийняття рішень за умов ризику найчастіше використовують методи зведення стохастичних ЗПР до детермінованих, наприклад, метод штучного зведення до детермінованої схеми і метод оптимізації в середньому.

Сутність методу штучного зведення до детермінованої схеми полягає в тому, що всі випадкові фактори наближено заміняють деякими невипадковими характеристиками, як правило, їх математичними сподіваннями. У результаті стохастична ЗПР замінюється детермінованою.

 

Таблиця 4.1 - Стохастична задача прийняття рішення

 

 

Стратегія Наслідок Математичне сподівання показника ефективності
s1 s2 ... sі
х1 Р11 Q11 Р12 Q12   Р1i Q1r
х2 Р21 Q21 Р22 Q22   Р2i Q2r
....               …
хп Рп1 Qn1 Рn2 Qn2   Рni Qnr

 

Сутність методу оптимізації в середньому полягає в переході від випадкового показника ефективності Q до деякої статистичної характеристики.

При розв'язанні стохастичних ЗПР виникають дві проблеми: проблема вибору схеми переходу від стохастичної задачі до детермінованої і проблема, пов'язана з вибором методу розв'язання та обчислювальної схеми процесу прийняття рішення відповідної детермінованої ЗПР.

Прийняття рішень за умов невизначеності

Задача прийняття рішення (ЗПР) за умов невизначеності полягає у виборі оптимальної стратегії, успіх реалізації якої залежить також від деяких невизначених факторів, що не підвладні ОПР й невідомі в момент прийняття рішення. Розрізняють невизначеності не стохастичної і стохастичної природи.

Так, невизначеності не стохастичної природи можуть спричинятися дією таких факторів:

- стратегічні невизначеності — зумовлені протидією кількох активних учасників, які мають різні цілі (наприклад, діями конкурентів). Тут невизначеність зумовлена тим, що ОПР приймає рішення за умов, коли невідомі майбутні дії або стратегії інших учасників (у термінах теорії ігор — гравців);

- концептуальні невизначеності — не визначені фактори, зумовлені прийняттям особливо складних рішень, рішень, що мають довгострокові наслідки або можуть бути пов'язані з нечітким усвідомленням ОПР як власних цілей та можливостей, так і інших гравців. Окрім цього, концептуальні невизначеності можуть бути пов'язані з труднощами кількісної оцінки складних цілей та якісних критеріїв, які важко формалізуються.

ЗПР з невизначеністю не стохастичного типу розв'язують методами теорії ігор і теорії мінімаксу. Невизначеності стохастичного типу зумовлені об'єктивною дійсністю, яку називають природою. Природа розглядається як незацікавлена сторона. У такому разі ЗПР розв'язують за допомогою теорії статистичних рішень.

Розглянемо правила і критерії, що застосовуються в аналітичній практиці для вибору оптимального варіанту УР.

Правило максімін (критерій Ваальда)

Той, хто приймає рішення, в цьому разі мінімально готовий до ризику, припускаючи максимум негативного розвитку стану зовнішнього середовища і з огляду на найменш сприятливий розвиток для кожної альтернативи. Зовнішнє середовище в даному випадку оцінюються як ворог у „грі двох осіб при нульовій сумі” [12,18].

За цим критерієм ОПР вибирають стратегію, що гарантує максимальне значення найбільш поганого виграшу (стратегія фаталізму, критерій максіміну).

У кожному рядку матриці (табл.4.2) фіксують альтернативи з мінімальним значенням вартості капіталу і з відзначених мінімальних вибирають максимальне. Альтернативі а* з максимальним значенням з усіх мінімальних надається пріоритет. У матриці наведено приклад значень вартості капіталу (КПjі) чотирьох альтернатив аj. (j = 1, 2, ..., 5).

Вибір здійснюється з використанням табл. 4.2.

 

Таблиця 4.2 - Матриця значень вартості

а S1 S2 S3 S4 S5 min
а1
а2 125*
аз
а4

 

Примітка. Тут і далі зірочка відповідає мінімальним (максимальним) значенням альтернативи.

Максимумом мінімальних значень є вартість капіталу другої альтернативи при найменш сприятливому стані зовнішнього середовища для цієї альтернативи (КП24 – 125). Отже, керуючись правилом Ваальда, варто вибрати другу альтернативу.

Правило максімакс

Відповідно до цього правила вибирають альтернативу з найвищим КПjі. При цьому ЛПР не враховує при ПР ризику від несприятливої зміни навколишнього середовища. Альтернативу знаходять за формулою

а = {аj max j КПj і}. (4.2)

Використовуючи дані табл. 5.2, маємо

а1 = 190*; а2=170; а3=120; а4 = 90.

Використовуючи це правило, визначаємо максимальні значення для кожного рядка і вибираємо найбільше з них. У цьому випадку альтернатива а1вважається оптимальною ( а* = а1 ).

Загальний недолік правил максімакс і максімін - використання тільки одного варіанта розвитку ситуації для кожної альтернативи при ПР.

Правило мінімакс (критерій Севіджа).

На відміну від максіміна мінімакс орієнтований на мінімізацію не стільки втрат, скільки жалів із приводу упущеного прибутку.

Правило допускає розумний ризик задля одержання додаткового прибутку. У ситуації невизначеності цим критерієм можна користуватися при впевненості, що випадковий збиток не приведе фірму до повного краху. Як правило, цей стан характеризується фінансовою стійкістю фірми.

Критерій Севіджа розраховують за формулою

min max К = min і [max j (max і X іj – Х іj)], (4.3)

де max, max. - пошук максимуму перебором відповідно стовпців і рядків.

 

Розрахунок мінімаксу складається з чотирьох етапів:

1. Знаходять кращий результат кожної графи окремо, тобто максимум Xіj - (реакції ринку). Такими відносно табл. 4.2 (по вертикалі) будуть 190, 145, 130, 140, 155. Ми вибрали максимуми, одержувані у випадку точного передбачення реакції ринку.

2. Визначають відхилення від кращого результату кожної окремої графи, тобто тахі X і X іj - X іj. Отримані результати утворять матрицю відхилень (жалів) (табл. 4.3), тому що її елементи - це недоотриманий прибуток від невдало прийнятих рішень, допущених через помилкову оцінку можливості реакції ринку.

 

Таблиця 4.3 - Матриця відхилень

а SІ S2 Sз S4 S5 тах і
а1
а2
аз
а4

 

Виходячи з результатів розрахунків (див. табл. 4.3), кращими альтернативами будуть а1і а2.

3. Для кожного рядка матриці жалів знаходимо максимальне значення. Отримані максимальні значення жалів рівні 20, 20, 70, 100.

4. Вибираємо рішення, при якому максимальний жаль буде менше інших. У даному прикладі це перший і другий рядки, що відповідає вибору альтернатив а1 і а2-

Оскільки розрахунки за правилами максімін, максімакс, мінімакс указують на перший рядок, доцільно вибрати альтернативу а1.

Правило Гурвиця

Відповідно до цього правила максімакс і максімін сполучаються зв'язуванням максимуму мінімальних значень альтернатив. Це правило ще називають правилом оптимізму – песимізму. Оптимальну альтернативу можна розрахувати за формулою:

 

а* = {аj max [(1 - a) minі КПіj + maxі КПіj]}, (4.4)

де а - коефіцієнт оптимізму, а = 1...0 (Х = КП, при а = 1 альтернатива вибирається за правилом максімакс, при а = 0 - за правилом максімін).

Якщо, з огляду на страх ризику, задати а = 0,3, то табл. 4.1 прийме вигляд табл. 4.4.

Відповідно до правила Гурвиця, остання графа містить значення цільової величини, одержуваної при а = 0,3.

Найбільше значення цільової величини має альтернатива а2.

Застосовуючи правило Гурвиця, враховують більш істотну інформацію, ніж при використанні правил максімін і максімакс.

 

Таблиця 4.4 - Матриця відхилень

а S1 S2 S3 S4 S5 (1-0,3)min КП іj 0,3 тах КП іj (1-0,3)minКПіj+0,3тах КП іj
а1
а2 142*
а3
а4

 

Наведемо приклад застосування правила Гурвиця в умовах зміни економічної кон'юнктури. При ПР про терміни випуску розробленої продукції виникло запитання про терміни, зв'язані з кон'юнктурою ринку. Наслідки переходу до масового випуску нової продукції при різній реакції на неї ринку наведені в табл.4.5.

 

Таблиця 4.5 - Наслідки переходу до масового випуску нової продукції

Варіант рішення при переході до нового виробництва Прибуток (збиток) після налагодження масового попиту, млн.гр.од.
негайно через 0,5 року через 1 рік через 1,5 роки
а1 негайно
а2 через 0,5 року
аз через 1 рік
а4 через 1,5 роки

 

За критерієм Гурвиця:

К = maxi [ max J X іj а + mіп j X іj (1 - а)] (4.5)

Приймемо а = 0,3 і розрахуємо коефіцієнти

К1 =12×0,3 + 1×0,7 = 4,2;

К2=8×0,3 + 2×0,7 = 3,8;

К3=7×0,3 + 1×0,7 = 2,8;

К4=6×0,3 + 1×0,7 = 2,5.

За максимальним значенням критерію Гурвиця, слід прийняти рішення про перехід до масового випуску нової продукції негайно. З урахуванням того, що параметр а береться довільно, вибір суб'єктивний.

 

Прийняття рішення в умовах ризику

Для вибору оптимального рішення в ситуації ризику користуються правилом Бейеса (критерієм математичного чекання), критеріями Бернуллі, Лапласа та ін.

Правило Бейеса

Якщо імовірність Рі можливих станів зовнішнього середовища відома, використовується правило Бейеса. Критерієм вибору (К) слугує значення математичного чекання (МО) альтернативи j.

Критерій розраховують за формулою

К = max МО( X іj ). (4.6)

Математичне чекання є середнім значенням випадкової величини і визначається за формулою

МО( X іj )=Σ X іj Рі , (4.7)

де X іj – альтернатива, що відповідає і-му стану середовища, Рі - імовірність і-го стану середовища.

 

Значення МО розраховують множенням вартості капіталу альтернативи j при стані оточуючого середовища Sі на відповідні значення імовірності настання даного стану і наступного приведення одержаних похідних до загальної для кожної альтернативі суми. Оптимальну альтернативу знаходять за формулою

а* = {аj maxj КПіj×Р іj} (4.8)

Нехай значення імовірності оточуючого середовища Р1 = 0,2, Р2 =0,3, Р3=0,4, Р4=0,3, Р5=0,3. Використовуючи значення табл.4.1, одержимо значення МО, наведені в табл. 4.6:

 

Таблиця 4.6 - Вихідні дні

а S1 S2 S3 S4 S5 КП іj
а1 140,5
а2 141*
аз
а4

Відповідно до правила Бейеса альтернатива а2 вважається оптимальною через більший, ніж у інших варіантів показник МО.

Критерій Бернуллі

За обґрунтуванням Бернуллі, можлива заміна значень МО і моментів ризику цільових функцій (наприклад, капіталу) на очікувану корисність (вигоду). Виходять з того, що ОПР може оцінити вигоду різноманітних альтернатив і вибрати максимум „морального чекання” (МрО) за формулою

МрО = f (КП і)Р і (4.9)

де f (КП і – дегресивно зростаюча функція корисності, КПі – вартість капіталу при і – тому стані, Рі – імовірність і-го стану зовнішнього середовища.

Для оцінки корисності і в „теорії корисності” використовують метод максимальної очікуваної корисності.

П = (Ву Оу) – (Вн Пн), (4.10)

де П - очікувана корисність від прийнятого рішення; Ву, Вн –відповідно імовірності успіху і втрат від невдачі; Оу – оцінка успіху; Пн – втрати від невдачі.

Точність корисності не буде абсолютною, але дозволить приблизно порівняти варіанти за критерієм корисності і прийняти важливе практичне рішення.

Критерій Лапласа

Якщо ми не володіємо апріорною інформацією щодо імовірностей можливих станів природи, то можна вважати їх однаково імовірними. Тоді вибираємо стратегію, що забезпечить нам виграш, тобто оптимальним вважається рішення, якому відповідає найбільша сума:

К = max Σ X іj . (4.11)

Використовуючи дані табл.4.5, одержуємо наступні суми альтернативних виплат:

Σ X 1j=23, Σ X 2j=19, Σ X 3j=15, Σ X 4j=13.

Найбільша альтернативна виплата знаходиться в першому рядку таблиці, тобто оптимальним буде вважатись рішення про негайний перехід до масового випуску продукції.

Таким чином, пріоритет у виборі рішень за будь-якими критеріями віддається тому рішенню, що має більше математичне чекання (МО).

Метод „вартість-ефективність”

– враховує три етапи: побудова моделі ефективності, побудова моделі вартості, синтез вартості й ефективності. За їх допомогою визначається, наприклад, кількість випущеної продукції за вартістю.

Модель вартості – залежність загальної вартості продукції, що виробляється від її кількості.

Модель ефективності - залежність можливості реалізації продукції від її кількості. Моделі будують на базі фактичних даних, надійного статистичного матеріалу. Однак вихідні параметри цих моделей не об’єднуються шляхом заданої залежності. Інколи використовується думка керівника, який встановлює граничне значення вартості, необхідні значення ефективності.

Обґрунтовуючи рішення, що приймаються в умовах невизначеності й ризику, в літературних джерелах пропонуються метод коригувань, аналізу чуттєвості, сценарного аналізу, Монте-Карло, „дерева рішень” та ін. [18].

Глосарій до теми

Альтернатива – 1) кожний з взаємовиключних варіантів дій (тез),2) необхідність вибору між взаємовиключними можливостями.

Лонговані рішення - вибір варіанта дій ОПР, прийнятий після глибокого обмірковування та аналізу ситуації, обставин і на основі економічного обґрунтування розглянутих альтернатив. Ці рішення за часом мають, як правило, тривалий характер.

Обережні рішення, що характеризуються старанністю оцінки менеджером усіх варіантів, понад критичним підходом до справи. Вони ще в меншій мірі, ніж інертні, відрізняються новизною та оригінальністю.

Оптимізація - припускає вибір найкращого варіанта рішення за даних умов.

Перестраховка в рішеннях буває наслідком того, що особи, які приймають рішення, бояться відповідальності за можливі несприятливі наслідки. Перестраховка властива ОПР ліберального стилю керівництва, а також починаючим і недосвідченим керівникам.

Припустимі рішення - варіанти рішень, що задовольняють обмеженням, не порушуючи їх.

Питання для самостійного вивчення

1. Оптимальні рішення проблем.

2. Які показники відліку можуть прийматись для проведення рейтингової оцінки? Особливості її застосування у проведенні кредитної політики банків.

3. Яку стратегію проводять ОПР, керуючись критерієм Ваальда? критерієм Севіджа?

4. Економічна суть визначення „альтернативний варіант УР” .

5. Критерії, що приймаються в умовах ризику.

6. Поняття, правила і критерії прийняття рішень в умовах невизначеності та конфлікту.

7. Визначення математичного чекання.

8. Який з критеріїв має перевагу у виборі рішення при рівних останніх?

9. Використання моделювання у процесі підготовки управлінського рішення.

Література:6,10,12,15,16,17,18,22,24,31,35,37.