ІV. ПИТАННЯ
ПРОЦЕСУАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ
Під час висвітлення цього питання процесуальній характеристиці будуть піддані запобіжні заходи, передбачені у ст.176 КПК, бо ці запобіжні заходи є такими, що найбільш поширено будуть застосовуватися в практиці досудового розслідування. Процесуальна характеристика інших запобіжних заходів буде даватися під час викладання лекцій, присвячених висвітленню особливих порядків кримінального провадження, регламентованих у розділі VI КПК, а також висвітленню міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, регламентованого у розділі ІХ КПК. Застосування затримання і його процесуальна характеристика висвітлені в останньому питанні цієї лекції.
Процесуальна характеристика запобіжних заходів буде проведена за такою логіко-правовою схемою:
1) в чому полягає сутність запобіжного заходу;
2) тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення (або злочину), як умова застосування запобіжного заходу;
3) відповідальність за невиконання покладених застосованим запобіжним заходом обов’язків;
4) строк дії запобіжного заходу.
1) Процесуальна характеристика особистого зобов’язання.
1. Сутність особистого зобов’язання полягає у зобов'язанні підозрюваного, обвинуваченого виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені в ст.194 КПК: прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов’язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування із будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом або спілкуватися з нею з дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею, судом;
6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну;
9) носити електронний засіб контролю.
2. Тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, як умова застосування особистого зобов’язання у КПК не регламентована. Таким чином, особисте зобов’язання може бути застосоване до підозрюваного у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення (як проступку, так і злочину будь-якої тяжкості).
3. Відповідальність за невиконання покладених застосованим запобіжним заходом обов’язків можна відмежовувати як суто процесуальну, так і майнову. У порядку зростання суворості такої відповідальності заходи впливу можна викласти наступним чином:
- на підставі ч.1 ст.200 КПК прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування, зміну або покладення додаткових обов’язків, передбачених у ч.5 ст.194 нового КПК чи про зміну способу їх виконання;
- на підставі ч.2 ст.179, ч.1 ст.200 КПК прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі на більш суворий, а також у разі невиконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов’язків, щодо них може бути накладене грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.
4. Строк дії особистого зобов’язання в КПК чітко не регламентований. У КПК також не визначено, чи припиняється дія запобіжного заходу в разі зупинення досудового розслідування. Виходячи з того, що в КПК припинення дії запобіжного заходу в цьому випадку не передбачено, ми вважаємо, що оскільки у сторони обвинувачення у разі припинення досудового розслідування не припиняються обов’язки з виконання завдань кримінального провадження, то і щодо підозрюваного у разі припинення досудового розслідування дія застосованого запобіжного заходу особисте зобов’язання не припиняється, а отже ‒ продовжується. Особисте зобов’язання припиняє свою дію в разі закриття кримінального провадження щодо підозрюваного, обвинуваченого, а також при відповідному вирішенні судом питання про заходи забезпечення кримінального провадження на підставі п.14 ст.368 КПК.
Відповідно до ч.2 ст.196 КПК в ухвалі про застосування запобіжного заходу у випадках, установлених у КПК, зазначається строк, на який на підозрюваного, обвинуваченого покладено виконання обов’язків, передбачених у ст.194 КПК. Зазначати строк виконання обов’язків при застосуванні особистого зобов’язання у КПК прямо не передбачено. Використовуючи аналогію закону, можна врахувати положення п.4 ст.196 КПК про те, що при застосуванні інших запобіжних заходів – тримання під вартою та домашнього арешту слідчий суддя зобов’язаний в ухвалі про обрання запобіжного заходу визначити дату закінчення дії такої ухвали. Таким чином, за аналогією закону, слідчий суддя може визначити дату закінчення дії ухвали про обрання особистого зобов’язання у цій ухвалі. Разом з цим, закон такого визначення дати від слідчого судді не вимагає. Виходячи з розуміння аналогії права, строк дії особистого зобов’язання, в тому числі в частині обов’язків, застосованих до підозрюваного на підставі ч.5 ст.194 КПК, може бути зменшеним, наприклад, на підставі ч.6 ст.28 КПК (засада розумності строку).
2) Процесуальна характеристика особистої поруки.
1. Сутність особистої поруки полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, які заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ст.194 КПК і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Застосовуючи цей запобіжний захід, слідчий суддя, суд може зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого виконувати обов’язки, передбачені в ч.5 ст.194 КПК. Дані обов’язки проаналізовані нами при висвітленні процесуальної характеристики запобіжного заходу ‒ особистого зобов’язання.
2. Тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, як умова застосування особистої поруки, в КПК не регламентована. Тому особиста порука може бути застосована до підозрюваного у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення (як проступку, так і злочину будь-якої тяжкості).
3. Відповідальність за невиконання покладених застосованим запобіжним заходом обов’язків: у разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань відповідно до ч.5 ст.180 КПК на нього накладається грошове стягнення в розмірі:
1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, – від 2 до 5 розмірів мінімальної заробітної плати;
2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, – від 5 до 10 розмірів мінімальної заробітної плати;
3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, – від 10 до 20 розмірів мінімальної заробітної плати;
4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, – від 20 до 50 розмірів мінімальної заробітної плати.
4. Строк дії особистої поруки у КПК регламентований аналогічно попередньо проаналізованому запобіжному заходу особисте зобов’язання.
3) Процесуальна характеристика застави.
1. Сутність застави полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Порядок внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року №15 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 року №27). Відповідно до п.2 затвердженого Порядку застава вноситься у національній грошовій одиниці на спеціальний рахунок суду, який обрав такий запобіжний захід, відкритий в органах Казначейства в установленому законодавством порядку.
Слідчий суддя зобов’язаний, навіть застосовуючи тримання під вартою, визначити суму застави, під яку може бути звільнено підозрюваного, обвинуваченого, який тримається під вартою. Можливість застосування і розмір застави щодо особи, відносно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, можуть бути визначеними в ухвалі слідчого судді, суду крім випадків, передбачених у ст.183 КПК. Відповідно до ч.4 ст.183 КПК слідчий суддя, суд має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.
Застосовуючи заставу, слідчий суддя, суд може зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого виконувати обов’язки, передбачені в п.5 ст.194 КПК. Дані обов’язки проаналізовані нами при висвітленні процесуальної характеристики запобіжного заходу ‒ особистого зобов’язання.
2. Тяжкість інкримінованого злочину, як умова застосування застави є критерієм визначення розміру застави при проведенні досудового розслідування злочинів у формі досудового слідства. При проведенні досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання відповідно до ст.299 КПК застосування запобіжного заходу у вигляді застави не допускається. Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених в ст. 177 КПК, які вже були розглянуті вище.
Розмір застави повинен у достатній мірі гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до ч.5 ст.182 КПК розмір застави визначається у таких межах:
1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, – від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати;
3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, – від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно. В.І. Манукян, аналізуючи правила визначення розміру застави, звертає увагу на рішення ЄСПЛ у справі „Неумейстер проти Австрії”, у якому зазначено, що гарантії явки до суду повинні відповідати своїй меті, а не зумовлюватися сторонніми міркуваннями. У зазначеній справі розмір застави був нарахований на підставі шкоди, що інкримінувалася обвинуваченому. Такий метод розрахунку застави суперечить ст.5 (3) Конвенції, бо в ній чітко зазначається про мету будь-яких гарантій, в тому числі й застави – явка звільненого з-під варти в суд. А в справі метою було забезпечити відшкодування шкоди. ЄСПЛ зазначає, що в таких випадках повинен застосовуватися принцип розумної достатності: розмір застави не повинен перевищувати суму, що з розумною достатністю забезпечує надійність явки звільненого в суд[2].
3. Відповідальність за невиконання покладених застосованим запобіжним заходом обов’язків регламентована наступним чином.
У випадку невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші, покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в доход держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Відповідно до ч.10 ст.182 КПК у випадку звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК.
4. Строк дії застави в КПК регламентований аналогічно попередньо проаналізованим запобіжним заходам.
Щодо строку застосування застави, то він регламентується в ч.6 ст.182 КПК наступним чином: підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше 5 днів із дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов'язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. У випадку внесення застави щодо особи, яка тримається під вартою і щодо якої визначено розмір застави відповідно до ч.7 ст.182, ч.3 ст.183 КПК, така застава на підставі ч.7 ст.182 КПК може бути внесена в будь-який момент, тобто строк її внесення кримінальним процесуальним законом не обмежується.
4. Процесуальна характеристика домашнього арешту
1. Домашній арештполягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого. Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосований домашній арешт і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з’являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на неї зобов’язань, використовувати електронні засоби контролю.
2. Тяжкість інкримінованого злочину, як умова застосування запобіжного заходу. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч.2 ст.181 КПК).
3. Відповідальність за невиконання покладених застосованим запобіжним заходом обов’язків. Відповідно до ст.200 КПК прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися в порядку, передбаченому ст.184 КПК, до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов’язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК, чи про зміну способу їх виконання. У разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов домашнього арешту, даний запобіжний захід може бути змінений на більш суворий – тримання під вартою.
4. Строк дії запобіжного заходу: не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності він може бути продовжений у межах строку досудового розслідування до шести місяців за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст.199 КПК (ч.6 ст.181 КПК). Відповідно до ч.4 ст.196 КПК слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого КПК.
5) Процесуальна характеристика тримання під вартою
1. Тримання під вартою — це обмеження особистої свободи підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення їх до спеціальної установи. Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК.
2. Тяжкість інкримінованого злочину, в якому підозрюється або обвинувачується особа, як умова можливості застосування запобіжного заходу: запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований:
1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, – виключно у випадках, коли прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;
2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у випадках, коли прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, – виключно у випадках, коли прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;
5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ КПК або міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
3. Відповідальність за невиконання покладених застосованим запобіжним заходом обов’язків. До осіб, взятих під варту, які порушують вимоги режиму, адміністрація місця попереднього ув’язнення може застосовувати заходи стягнення, передбачені в ст.15 ЗУ „Про попереднє ув’язнення”, а саме: 1) попередження або догану; 2) позачергове залучення до прибирання париміщень; 3) поміщення до карцеру на строк до 10 діб. За втечу з-під варти, вчинену особою, яка перебуває в попередньому ув’язненні, відповідно до ст.393 Кримінального кодексу України передбачається кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років.
4. Строк дії запобіжного заходу: строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого – з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше (ч.2 ст.197 КПК).
Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч.1 ст.197 КПК). Відповідно до ч.4 ст.196 КПК слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого КПК. Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому в ст.199 КПК. Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування. Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що:
1) обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та
2) обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою,
виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування, не повинен перевищувати:
1) шести місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;
2) дванадцяти місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (ч.3 ст.197 КПК).
ВИСНОВКИ З четвертого ПИТАННЯ:
1. Процесуальну характеристику запобіжних заходів доцільно здійснювати за такою логіко-правовою схемою: 1) визначення поняття запобіжного заходу; 2) тяжкість інкримінованого злочину, як умова застосування запобіжного заходу; 3) відповідальність за невиконання покладених застосованим запобіжним заходом обов’язків; 4) строк дії запобіжного заходу.