Лекція 3. Фактори та резерви росту продуктивності праці
Питання 1. Поняття продуктивної сили праці, її взаємозв'язок із продуктивністю праці
Продуктивна сила праці (ПСП) характеризує ефективність кожної одиниці праці й показує потенційну можливість досягнення певних результатів праці в суспільстві за умов існуючого рівня розвитку продуктивних сил. Розвиток продуктивних сил визначається різними обставинами й включає зростання та якісне удосконалення засобів виробництва, з одного боку, а з другого – збагачення виробничого досвіду та трудових навичок працівників, трудової активності, підвищення рівня кваліфікації та професіоналізму.
У значній мірі на рівень ПСП оказують вплив природні умови, санітарно-гігієнічні умови праці на виробництві, стан здоров’я працівників.
Продуктивність праці відносно ПСП виступає реально досягнутим ефектом виробництва та залежить від ступня використання ПСП, рівня інтенсивності праці (ІП) й використання номінального фонду робочого часу (ФРЧ).
Питання 2. Поняття умов, факторів, шляхів та резерву росту ПП.
Факторами називаються рушійні сили, суттєві причини, що впливають на рівень та динаміку ПП. Дію факторів слід розглядати у тісній залежності від природних та суспільно-економічних умов.
Умови – це конкретні обставини, на терені яких відбувається вплив того, чи іншого фактора на рівень ПП.
Шляхи підвищення продуктивності праці – це конкретні напрямки дії того, чи іншого фактора.
Резерви росту продуктивності праці – це невикористані можливості підвищення продуктивності праці в результаті дії того, чи іншого фактора.
Питання3. Класифікація факторів ПП
За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:
ü ті, якими може керувати господарюючий суб’єкт;
ü ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб’єкта.
З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили й засобів виробництва фактори ПП об’єднуються у три групи:
ü матеріально-технічні,
ü організаційні,
ü соціально-економічні.
Серед матеріально-технічних факторів особливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який впливає на засоби виробництва, його організацію й управління, працівників. НТП здійснюється за такими напрямами:
ü розвиток науки;
ü впровадження комплексної механізації та автоматизації,
ü удосконалення технології виробництва;
ü хімізація виробництва, інші.
Технологічну озброєність праці визначають такі показники:
ü електро-, енерго-, фондоозброєність праці (Фо),
ü фондовіддачі (Фв),
ü рівень механізації праці,
ü тощо.
Вплив технічної озброєності праці на рівень продуктивності праці та на національний дохід можна визначити за формулами:
де Ч – чисельність працівників.
Велике значення для підвищення ПП мають організаційні фактори. До них належать таки групи:
ü удосконалення організації управління суспільним виробництвом;
ü удосконалення організації праці;
ü удосконалення організації управління виробництвом.
Соціально-економічні фактори це об’єктивні закономірні зміни у відносинах між працівниками в процесі виробництва, а також ті зміни, що відбуваються в самих працівниках під впливом засобів праці та виробничих відносин, які постійно розвиваються. Тобто, мова йде переважно про особистісний чинник виробництва.
Особливості впливу цих факторів на ПП полягають в таких обставинах:
ü нелінійний характер зв’язку між ПП і окремими соціальними факторами;
ü сукупним впливом соціальних факторів на результати праці;
ü тісним зв’язком із матеріально-технічними та організаційними факторами.
Відносно продуктивності суспільної праці, під час визначення якої співставляють результат праці й сукупні витрати живої та уречевленої праці, велике значення (з точки зору економії сукупних витрат на виробництво) мають фактори економії уречевленої праці. Тому відокремлюють фактори, які пов’язані з:
ü поточними витратами уречевленої праці,
ü економічним та ефективним використанням основних виробничих фондів.
Питання 4. Резерви росту ПП
Резерви зростання ПП – це реальні можливості більш повного використання ПСП з метою скорочення витрат праці на одиницю продукції завдяки більш ефективного використання техніки, технології, покращення організації виробництва, праці, управління, інші.
Кожен вид резервів розглядається відносно певного фактора, тому усю сукупність резервів доцільно класифікувати відповідно до класифікації факторів. Це дає можливість під час аналізу виявити основні причини втрат та непродуктивних витрат праці за кожним фактором та визначити шляхи їх, усунення.
Перш за все резерви можна поділити на три групи: матеріально-технічні; організаційні; соціально-економічні. Крім того, резерви можна класифікувати за іншими критеріями.
З точки зору економії суспільної праці виділяють:
ü резерви підвищення рівня використання засобів виробництва (уречевленої праці);
ü резерви поліпшення використання робочої сили (живої праці).
За часом використання розрізняють:
ü резерви поточні;
ü перспективні.
За сферами виникнення:
ü загальнодержавні,
ü регіональні,
ü міжгалузеві,
ü галузеві,
ü внутрішньовиробничі.
В структурі внутрішньовиробничих резервів виділяють:
ü резерви зниження трудомісткості продукції;
ü резерви кращого використання робочого часу та робочої сили.
Залежно від місця їх виявлення можна виділити резерви підвищення ПП:
ü заводські,
ü цехові,
ü бригадні,
ü робочого місця.
На рівні підприємства виділяють також резерви:
ü запасу,
ü резерви втрат.
Використання тієї чи іншої класифікації резервів росту ПП залежить від мети та завдань дослідження й аналізу ефективності праці.
Питання 5. Оцінка випливу внутрішньовиробничих резервів на зростання ПП
Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу та робочої сили на рівень ПП на підприємстві можна визначити з такими формулами:
1. За рахунок зниження трудомісткості продукції:
де, Т0 та Т1 – трудомісткість базова та звітна (хвилини, години).
Економію чисельності (Еч) працівників розраховують за формулою:
де, Ет – річна економія трудомісткості продукції (нормо-годин); ФРЧ – фонд робочого часу одного працівника за рік, годин; Квн. – коефіцієнт виконання норм виробітку.
Тоді приріст ПП можна визначити таким чином:
де, Чбаз – базова чисельність працівників, чол.
2. За рахунок поліпшення використання робочого часу:
де, Врчз та Врчб – втрати робочого часу у звітному та базовому періодах (годин, хвилин).
3. За рахунок кращого використання робочої сили:
а) за рахунок змін у структурі кадрів:
,
де ІППзаг – індекс ПП робітників; ІППр – індекс ПП основних робітників; Id – індекс питомої ваги основних робітників в їх загальній чисельності.
б) за рахунок зниження плинності кадрів.
Витрати ПП під впливом плинності кадрів можуть виникати через зниження виробітку робітників за деякий час до звільнення, а також через більш низький виробіток нових робітників відносно до середнього на підприємстві.
Відносна економія чисельності у цих випадках буде визначаться за формулами:
,
де, Рср – середньомісячне виконання норм робітниками, %; Рзв; Рн, - відповідно середньомісячне виконання норм робітниками, які звільнилися за власним бажанням та нових, %; Чзв; Чн – відповідно чисельність робітників, у яких відбулося зниження виробітку перед звільненням та нових, які замінили звільнених; Тзв – середня тривалість часу перед звільненням, упродовж якого відбувалося зниження виробітку; Тн – середня тривалість часу, упродовж якого нові робітники досягають середнього для даного підприємства рівня виконання норм виробітку.
Приріст ПП за рахунок зниження плинності кадрів визначають таким чином:
де, Чбаз – базова чисельність персоналу, чол.
Питання 6. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві
Управління продуктивністю праці – це процес, який припускає стратегічне та оперативне планування результатів праці й постійний контроль за її якістю та ефективністю. Цей процес потребує реалістичного, ефективного планування та зацікавленої участі в ньому усіх учасників виробництва. Щоб отримати очікувані результати, системи управління продуктивністю праці (чинні та ті, що проектуються) слід піддавати ретельному аналізу.
Управління продуктивністю праці включає такі елементи:
ü організацію самого управління, тобто концентрації уваги на питаннях результативності, якості та ефективності праці керівників усіх ланок управління;
ü розробку методико-організаційних підходів до методів виміру, оцінки та пошуку резервів зростання продуктивності праці;
ü розробку стратегії забезпечення високої ефективності праці ,її ув’язка з стратегічними планами розвитку підприємства;
ü всебічне обґрунтування програм підвищення продуктивності праці, забезпечення ефективного механізму їх реалізації.
Типовий процес управління продуктивності праці вміщує в себе такі етапи:
1. Вимірювання та оцінка досягнутого рівня продуктивності праці на підприємстві в цілому та в окремих виробничих підрозділах.
2. Виявлення резервів росту продуктивності праці на основі інформації, одержаної в ході її вимірювання та оцінки.
3. Обґрунтування заходів з підвищення продуктивності праці та розробка плану використання резервів її росту. Визначення конкретних термінів впровадження розроблених заходів та відповідальних виконавців.
4. Розробка систем мотивації працівників для досягнення запланованого росту продуктивності.
5. Контроль за реалізацією заходів передбачених планом та всією програмою, регулювання їх виконання.
6. Вимірювання та оцінка реального підвищення продуктивності праці в результаті реалізації планів та програм управління продуктивністю.