Музичні ігри

Музично-ритмічні вправи

Музично-ритмічні вправи організовують дітей на заняттях, емоційно настроюють їх. У процесі виконання вправ удосконалюються основні рухи й вивчаються танцювальні рухи. Діти дізнаються, як передавати гру хами зміст, характер, форму та засоби виразності музичного твору, і навчаються це робити.

Музично-ритмічні вправи можуть бути сюжетними і безсю­жетними. Перші мають більш емоційний характер, їхні образи допо­магають дитині краще виконати певні музичні завдання (наприклад у вправі «Дудочка», музика Т. Ломової, передати в рухах контрастний характер музики). Сюжетні вправи, в основному, використовуються в молодшій та середній групах. У старшій та підготовчій до школи гру­пах найчастіше виконують безсюжетні вправи, наприклад, «Біг парами» (музика Ф. Шуберта).

Сюжетні та безсюжетні вправи спрямовані на вироблення у дітей ці­лого ряду вмінь:

узгоджувати рухи з характером музичних творів (бадьорим, жва­вим, спокійним, маршовим, танцювальним);

змінювати рухи із зміною регістру (високий, середній, низький), ди­намічних відтінків (голосно, тихо і т. д.) і темпу музичного твору (швид­ко, повільно, прискорено, уповільнено тощо);

починати і закінчувати рух одночасно з музикою;

самостійно змінювати рухи відповідно до форми твору;

виконувати різні шикування (колона, шеренга, ходіння по колу один за одним, парами, четвірками тощо);

виконувати танцювальні елементи («пружинка», крок польки, галоп, перемінний крок, колупалочка та ін.);

удосконалювати основні рухи: ходьба, біг, стрибки;

виконувати різноманітні вправи з атрибутами (прапорцями, куль­ками тощо).

Серед рухів під музику музична гра займає одне з центральних місць. Зміст і характер рухів у грі визначаються музикою. Цей вид діяль­ності, близький і зрозумілий дітям, значною мірою сприяє їхньому му­зичному і загальному розвитку, отже всі ігри й музика до них мають відповідати загально-виховним завданням.

Музичні ігри можна поділити на два типи: 1) ігри під інструмен­тальну музику — сюжетні та безсюжетні; 2) ігри під спів.

Тематика і зміст сюжетних ігор різноманітні. В деяких іграх використані близькі, зрозумілі дітям образи і дії, що вони їх спостеріга­ють у навколишньому житті, як, приклад, в іграх «Оркестр» або «Куроч­ки та півник». В інших розкриваються образи та явища, знайомі дітям із оповідань і казок («Ми на луг ходили», «Відважні вершники»).

В основу сюжетної гри покладено певний образ, завдання. У ній є розгорнута дія, персонажі, які часто зіставляються. Навіть якщо у грі є тільки один образ, як, наприклад, у грі «Ворон», він дається у розвитку. Перед дітьми стоїть завдання — передати дії тих чи інших персона­жів відповідно до музики. Так, у грі «Дідусь-садівник і козенята» (музика О. Гедіке) під повільну музику дідусь-садівник спокійно ходить по своєму садку, потім, стомившись, сідає і на закінчення музики засинає під швидку, веселу музику в садок хутко вибігають козенята. Коли во­на замовкає, дідусь-садівник прокидається й ловить козенят.

Безсюжетні ігри — різновид рухливих ігор. Основним завданням таких ігор є навчити дітей уміння рухатися відповідно до змісту і характеру музики, засобів музичної виразності та форми музичного _твору. Правила таких ігор тісно пов'язані з музикою. Додержання їх ви­ховує у дітей витримку, волю, отже правила мають неабияке виховне значення. Не забороняючи учасникам гри виражати свої емоції, вони визначають їхню поведінку. Так, у грі «Карусель» (музика Д. Кабалевського) діти вчаться виконувати рухи відповідно до початку та закін­чення музики, її змісту і темпу (уповільнювати або прискорювати рух «каруселі», вчасно сідати на неї на закінчення музики та ін.).

Безсюжетні ігри включають багато рухів: перебіжки, шикування, ходіння, стрибки тощо. Такі ігри сприяють розвитку точності, спритності, музикальності рухів. Словесні сигнали в них замінено музичними. У без­сюжетних іграх обов'язково є елемент змагання, що приносить дітям радість і задоволення. Наприклад, хто перший почує кінець музики, той візьме бубон (гра «Хто швидше» на музику С. Шварца). З одного боку, така гра вимагає виконання суто музичного завдання, а з іншого — міс­тить у собі елемент змагання.

В іграх під спів діти навчаються передавати рухами зміст та образ пісні, загальний характер музики (веселий, спокійний), форму (заспів, приспів) і засоби музичної виразності (темп, динаміка, ритм, ре­гістр). Наприклад, гра «Кіт Васько» (музика Г. Лобачова), «Веселі му­зиканти» (музика А. Філіпенка).

Інколи спів може бути тільки зав'язкою до гри. Так, у грі «Мишо­ловка» діти співають, рухаючись по колу, а коли пісня закінчується, під­німають руки і починають ловити «мишей». При повторенні спів допо­магає дітям заспокоїтися.

У молодшій групі ігри, в основному, проводяться під спів музичного керівника, а починаючи з середньої, — під спів вихователя і дітей. Спо­чатку розучують пісню, а потім грають, співаючи її. Під спів дошкільни­ків можна проводити тільки ігри зі спокійними, плавними рухами. Бі­гати й стрибати під час таких ігор не можна, адже це утруднює дихання дітей і заважає співу. Якщо за умовою гри треба робити стрибки чи біг­ти, пісню співає педагог, а діти мовчки виконують відповідні рухи. Мож­на поділити дітей на дві підгрупи: одна — співає, друга — грає. При пов­торенні гри діти міняються ролями: ті, хто грав, співають, і навпаки.