Джерела права

Існує декілька тлумачень поняття „джерела права”, тому розрізняють джерела права у матеріальному розумінні та джерела права у формально-юридичному розумінні. До джерел права у матеріальному розумінні відносяться: суспільні відносини, воля держави, діяльність державних органів, правові акти.

Однак, найчастіше під джерелами права розуміють правові норми (джерела права у формальному розумінні). А оскільки такі акти можуть набувати різної форми, то відповідно до неї розрізняють і форми права, тобто форми вираження державно-владних велінь. Отже, юридичними джерелами або формами права є офіційні форми зовнішнього виразу і закріплення правових норм у певній державі.

Основні джерела права:

1. Правовий звичай – це санкціоноване державою правило поведінки, яке утвердилось в суспільстві як простий звичай в результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу і яке стало традицією, тобто правило, яке передавалося від покоління до покоління до того часу, поки не потрапило в орбіту державних інтересів. Правовий звичай в наш час використовується в деякій мірі в Італії.

2. Правовий прецедент – судове чи адміністративне рішення з конкретної юридичної справи, якому надається обов’язкове значення під час вирішення всіх наступних аналогічних справ.

3. Нормативний договір – письмовий документ, що містить правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною згодою кількох суб’єктів і забезпечується державою.

4. Нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави, у якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

- за суб’єктами ухвалення – це акти органів держави, народу в процесі референдуму, територіальних громад тощо;

- за сферою дії – на загальнообов’язкові, спеціальні, локальні;

- за ступенем загальності правових норм – на акти встановлення, зміни та припинення правовідносин;

- за часом дії – визначено-строкові і невизначено-строкові;

- за галузями законодавства – на цивільні, кримінальні, адміністративні тощо;

- за юридичною силою – на закони і підзаконні акти.

Закон – нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини. Він приймається органом законодавчої влади або референдумом.

Серед законів існують акти з різною юридичною силою.

Конституція – це основний закон держави, якому належить верховенство в системі нормативних актів.

Конституційні Закони – це акти, що становлять основу правової системи, вносять зміни та доповнення до Конституції.

Звичайні закони – це акти, що приймаються в межах законотворчого процесу, регулюють найважливіші сторони суспільного життя, відповідають Конституції та мають вищу юридичну силу.

Підзаконний нормативний акт – це письмовий документ уповноваженого суб’єкта, прийнятий на підставі та у виконання закону, в якому закріплені правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою. Підзаконні нормативні акти поділяються на групи:

1) загальні, що поширюються на всю територію та населення держави;

2) місцеві, які мають чинність на території певної адміністративної одиниці;

3) відомчі, що поширюються на певну сферу суспільних відносин;

4) локальні, що регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюються тільки на їх працівників.

4. Систематизація нормативно-правових актів

Слово „систематизація” походить від грецького „sistema” – ціле, складене з частин, а тому систематизувати – означає розташувати у певному порядку, в певній послідовності.

Систематизація нормативно-правових актів – це впорядкування та вдосконалення правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних актів та їх збірників.

У юридичній науці розрізняють три основні форми систематизації:

- кодифікація;

- інкорпорація;

- консолідація.

Кодифікація – це вид систематизації нормативних актів зі спільним предметом регулювання, який полягає в їх змістовній переробці і погодженні групи норм та створенні зведеного нормативного акта.

Мета кодифікації – оновлення законодавства, усунення суперечностей, прогалин, приведення до вимог сучасності.

У процесі кодифікації в окремих галузях права виробляються такі систематизовані правові акти, як кодекси, статути, положення.

Кодекс– це єдиний законодавчий акт, що забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, які певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права (наприклад, Земельний кодекс, Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Господарський кодекс тощо).

Інкорпорація – це вид систематизації, який полягає в об’єднанні групи чинних правових актів в одному збірнику за певним критерієм. Своєрідним видом систематизації є консолідація, коли розрізнені акти з одного питання поєднуються в єдиному новому акті.

У систематизації правових актів також виділяють ще один вид. Звід законів – це багатотомне видання всіх чинних нормативних актів, у якому кожний том присвячений певній галузі права.

Імплементація – це запровадження міжнародно-правових норм у національне законодавство, що за своєю суттю є різновидом інкорпорації.