Міжнародні тюремні конгреси та їх значення у становленні світових пенітенціарних систем.

Пенсільванська, Оборнська та прогресивна тюремні системи.

Історичні аспекти становлення світових пенітенціарних (тюремних) систем.

Висновки

Література

1. Історичний розвиток та становлення сучасних пенітенціарних систем.

Поняття «пенітенціарна система» не слід ототожнювати із поняттям тюремної системи. Остання існує вже давно і в середні віки була місцем утримання засуджених, які чекали на смертну кару, місцем тілесного покарання, а в ряді випадків – була місцем довічного ув’язнення небезпечних державних злочинців. В цьому плані вона виконувала функцію залякування та ізоляції (загальної та приватної превенції).

Починаючи з другої половини ХYІІІ сторіччя, особливо після перемоги Великої французької революції, у представників різних шкіл та течій, які вивчали покарання, почали формуватись гуманні ідеї та прогресивні погляди щодо відношення суспільства до злочинців.

Так, наприклад, Монтеск`є вимагав рівності всіх перед законом. У своїй відомій праці «Про дух законів” він, виступаючи проти сурових покарань, писав: “…Жорстокість законів не дає можливості виконувати їх вимоги. Коли покарання не має меж, його місце часто заступає безпокараність».

Досить відомі прогресивні погляди Чезаре Беккаріа, який, визначаючи мету покарання, підкреслював, що «мета покарання полягає не в катуванні та муках людини і не тому, щоб зробити неіснуючим вже скоєний злочин… Мета покарання повинна бути в тому, щоб не дати винному можливості знову нанести шкоду суспільству і утримати інших від скоєння того ж самого.»

На законодавство Франції істотний вплив зробили погляди Марата, який вважав, що «покарання повинно виховувати осіб, які скоїли злочин, в інтересах суспільства».

Саме на ідеях гуманізму, законності, гарантій прав особистості зародилася пенітенціарна система, родоначальницею якої прийнято вважати Сполучені Штати Америки.

Тому пенітенціарна система - це не тільки система розміщення в’язнів у в'язницях, а уся виправна система, що пов'язана з виконанням покарань у виді позбавлення волі, до складу якої належать всі засоби і методи правового, психолого-педагогічного впливу на засуджених, які застосовуються з метою сприяння їх ресоціалізації.

До цього необхідно додати, що пенітенціарна система не розвивається сама по собі, а віддзеркалює особливості соціально-політичного розвитку суспільства, його державного ладу.

Необхідно підкреслити, що пенітенціарні системи в закордонних країнах створювалися з урахуванням історичних особливостей кожної держави. Якщо в США і Англії наприкінці XYIIII і на початку XIX сторіччя з'явилися пенсильванська, оборнська системи, а також система реформаторіїв, то пенітенціарна система Японії остаточно сформувалася вже після другої світової війни.

Якщо порівняти тюремні системи Заходу з тюрмами царської Росії, до складу якої входила і Україна, то можна дійти висновку, що для останньої створення пенітенціарних систем за західним зразком не притаманне, хоча в основу реформування системи виконання покарань царської Росії наприкінці ХІХ сторіччя, за думкою деяких сучасних російських вчених, зокрема, А.А. Печнікова, було покладено елементи пенітенціарної системи Швеції.

Місцями позбавлення волі в Росії за традицією були каторжні тюрми, де до в’язнів застосовувались справжні тортури – покарання різками, утримання в карцерах, в кайданах тощо. Каторжні тюрми розташовувались, як правило, на віддалених територіях сходу імперії, зокрема, півострів Камчатка, острів Сахалін тощо. (В.Пікуль «Каторга»). Поруч із мирськими судами в Росії активно діяли і церковні суди, де підсудні та в’язні утримувались в монастирських тюрмах…(наприклад, опричнина, яка була створена у період царювання Івана Грозного -). Взагалі, каральну кримінальну політику Російської імперії можна охарактеризувати як відсутність чіткого визначення понять злочину та покарання і точного опису правового регулювання організації виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

Однак, не слід вважати , що передові на той час ідеї Заходу були проігноровані в Росії взагалі. Так, наприклад, у останньому варіанті «Статуту про утримання під вартою» в редакції 1890 року передбачалось створення місць ув’язнення чотирьох видів, серед яких було і таке, в якому здійснювались «заходи виправлення і покарання.»

2.Загальна характеристика та історичне значення Пенсільванської, Оборнської та прогресивної тюремних систем.

Становлення і розвиток пенітенціарних (тюремних) систем країн Заходу пройшло цілу низку етапів, для кожного з яких була характерна відповідна реалізація політики в області виконання покарань.

Тюремні системи включають до себе відповідні атрибути, засоби і заходи фізичного та духовного впливу на особистість злочинця. Вони залежать від економічного і політичного ладу відповідної країни і тієї мети, яку вона поставила перед покаранням.

Тому не є випадковим, що перші в історії каторжні тюрми з’явилися в Англії в 1553 році і в Голландії в 1595 році, тобто в тих країнах, де раніше за інші почали встановлюватися капіталістичні суспільні відносини. В’язні найкраще виглядали як дешева, безправна, а тому найбільш підходяща для експлуатації виробнича сила, що знаходило своє відображення у термінології тюремного ув’язнення. Так, наприклад, в Англії до нещодавно один із видів позбавлення волі мав назву кримінального рабства.

Відомий англійський тюрмознавець Джон Говард надає у книзі ”Стан тюрем в Англії та Уельсі”, що була видана в 1777 році, факти нелюдського ставлення до в’язнів, дивуючись винятковим можливостям людського організму та силі його боротьби за життя. Саме у цій книзі ним вперше була висловлена думка про застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від покарання.

Д.Говард та І. Бентам розробили проект пенітенціарної системи, який передбачав створення спеціальних майстерень, де б засуджених навчали різноманітним професіям, надавали основи освіти і шляхом цілеспрямованого впливу на особистість позбувались шкідливих звичок та прихильностей.

Пошук найбільш ефективних заходів впливу з арсеналу покарань до осіб, що скоюють злочини, приводить до думки жорстокої та повної як фізичної, так і духовної ізоляції в’язнів від суспільства. Ця думка належала в свій час американській релігійній секті квакерів (одна з гілок протестантської релігії), яка в 1786 році у штаті Пенсільванія (місто Філадельфія) відкрила тюрму, яку назвали пенітенціарієм (від латинського слова “пенітенція” - розкаяння). Сутність такого ув’язнення зводилась до ізоляції людини від всього мирського та злочинного, тобто ізоляція мала за мету залишити людину на самоті із своєю сумлінністю та Богом, що, за думкою квакерів, повинно було привести злочинця до розкаяння та повернення у нього бажання повернутися до суспільства і знайти своє місце у “пастві Божій”. Цьому повинні були допомогти повна тиша та самотність. Відповідний порядок у в’язниці підтримувався лякаючими заходами фізичного примусу. Для душевного спокою в’язень повинен був сумлінно вивчати релігійну літературу та молитись Богові.

Виконуючи, як вважалось її авторами, завдання духовного відродження злочинців та спеціальної превенції, пенсільванська тюремна система не вирішила всіх проблем забезпечення виховної ролі покарання. Однак вона мала своїх прихильників досить довгий час у США, Англії та деяких інших країнах.

Пенітенціарними стали називати установи, які виконували покарання у вигляді позбавлення волі. З явились такі поняття і словосполучення, як “пенітенціарна політика”, “пенітенціарне право” тощо, які існують і в наш час. Вони є визнаною термінологією міжнародних документів з питань виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі.

Пенсільванська тюремна система не могла задовольнити громадську думку, тому почали з являтись її нові варіанти. В 1816 році в місті Оборні (поблизу міста Нью-Йорк) була побудована тюрма, адміністрація якої бачила досягнення мети розкаяння злочинця в ізоляції його від негативного впливу інших в’язнів та підтримуванні режиму повної тиші за рахунок системи жорстоких заходів карального впливу. Однак ізоляція в’язнів у одиночні камери проводилась тільки на ніч. Удень в’язні працювали разом, продовжуючи мовчати під страхом покарання пліткою.

Оборнська тюремна система, яка використовувала примусову працю безправних людей, знайшла свій прояв як форма витонченого катування злочинців і не могла стати стимулом для їх свідомого виправлення. ЇЇ популярність в США та інших країнах можна пояснити лише специфічним використанням робочої сили в’язнів, які приносили величезні доходи власникам таких тюрем.

Мета підвищення виховного впливу покарання у вигляді позбавлення волі у сорокові роки минулого сторіччя привела до проведення різноманітних експериментів, в тому рахунку і до використання так званої прогресивної системи.

Так, наприклад, начальник британської морської каторги капітан Меконочі за рахунок її острівного положення ввів, в залежності від поведінки та відношення в’язнів до праці, зміну їх умов утримання. Він розділив їх на класи і використовував море як природний фактор розподілу засуджених, що виправлялись, від порушників режиму утримання. Тим засудженим, що виправлялись, він поліпшував умови утримання, внаслідок чого кожний в’язень мав можливість перейти на острів, де утримувалися ті в’язні, що виправилися. Там була можливість побудувати будинок, викликати сім’ю, вести господарство і, взагалі, заробити дострокове звільнення. Ті ж в’язні, які не мали бажання виправлятись, переводились на штрафний острів, де до них могли застосовуватись і фізичні покарання.

Прогресивна система була розповсюджена в ряді країн, в тому числі і в Ірландії. Так звана Ірландська прогресивна система, яка була створена офіцером Крофтоном, здійснювалась в тюрмах та характеризувалась наявністю перехідних тюрем з напіввільним режимом.

Прогресивна система не могла вирішити всіх проблем тюремної системи взагалі, однак вона була суттєвим кроком уперед у порівнянні з пенітенціарними системами, про які вже йшла мова, тому що стимулювала зміну поведінки засуджених у кращий бік шляхом реального надання їм додаткових пільг за добре виконання встановлених вимог та їх беззаперечну відміну при протилежних наслідках.

У прогресивних кругах того часу виникла думка про необхідність обговорення та узагальнення передового досвіду у галузі виконання кримінальних покарань на міжнародному рівні, яке привело до організації і проведення міжнародних тюремних конгресів.

3. Міжнародні тюремні конгреси та їх значення у становленні сучасної пенітенціарної теорії.

Міжнародне співробітництво у сфері боротьби із злочинністю, а також і сфері виконання кримінальних покарань та відносин із засудженими пройшло в своєму розвитку три значні етапи.

Вони беруть свій початок від середини минулого сторіччя – з діяльності перших міжнародних тюремних конгресів, які за своєю організаційно-правовою формою відносились до міжнародних конференцій.

Тюремне питання було самим актуальним і, можливо визначити – модним, в літературі того часу (згадаємо відомий роман Л.М.Толстого «Воскресіння»”), у роботі законодавчих зборів, скликались тюремні конгреси тощо – і все це мало за мету виробити основи цивілізованого пенітенціарного права та удосконалення засобів перевиховання засуджених.

Проведення перших тюремних конгресів – 1846 року у Франції та 1857 року в Германії характеризувалось такими основними моментами:

· приватна ініціатива їх організаторів;

· відсутність належного освітлення серед громадськості;

· благодійно-ліберальний рівень засідань;

· відсутність практичних рішень з питань, що розглядались.

Останнє було головним у визначенні ролі і місця перших конгресів в узагальненні пенітенціарної думки, хоча вони все ж такі відбулись…

З ініціативи Нью-Йоркського тюремного товариства, яке вивчало стан тюремної справи у Сполучених Штатах Америки і звернулось до усіх країн з проханням поділитися досвідом, що вони вже напрацювали у цій сфері, почалася підготовка до 1 Міжнародного тюремного Конгресу.