МЕХАНІЧНЕ, ПРОСТОРОВЕ ТА ОПТИЧНЕ ЗМІШУВАННЯ

Основа майстерності художника стає в умінні складати та змішувати фарби, що досягається:
- засобом механічного змішування;
- засобом оптичного змішування (накладання одного фарбового шару поверх другого). Це акварель і деякі прозорі олійні фарби;
- засобом оптичного просторового змішування (об`єднання окремих мазків та крапок — "пуантилізм" або "дивізіонізм"). Цей спосіб полягає у тому, що відбиті різні промені разом попадають на один і той же кінчик нерва та утворюють загальне зорове сприйняття. Змішування фактично утворюється не на картині або палітрі, а в очах.
Механічне змішуванняна палітрі — найпоширеніший у художників засіб. Він призводить до рівномірного розмішування різних частинок різного кольору в прозорому зв`язиві. Промінь, що вийде з такого шару живопису, буде сумою кількох променів, які пройшли всю товщу шару. В живописному творі, як правило, використовують усі три види змішування у тому чи іншому співвідношенні. Тут слід зрозуміти суттєву відзнаку змішування колірних променів від змішування фарб. При змішуванні трьох основних колірних променів утворюється білий колір, а при змішуванні цих фарб — сірий колір. Колір фарб лише близький до яскравості та насиченості променів спектра. Фарби при змішуванні часто дають інші кольори, ніж ті ж самі колірні промені. Тому спектр, переданий фарбами відповідних кольорів, тільки близький до природного. Якщо такий зафарбований спектральний круг швидко повертати навколо центральної осі, то видно не білий, а мутнувато-сірий круг. За винятком мозаїки та вітражу, у всіх техніках основним засобом слугує механічне змішування фарб на палітрі. Найпростішим видом суміші довгий час було змінювання кольору за допомогою білого або чорного. Цим можна досягнути об`ємності предметів, але позбавити їх насиченості. Теоретично для створення будь-якого кольору достатньо 5 фарб — трьох основних, білої та чорної. Все залежить від теплохолодності фарб та їх кількісного співвідношення. Але іноді потрібно використовувати фарби з визначеним пігментом, наприклад, відтінок кобальту фіолетового практично неможливо отримати змішуванням ультрамарину, краплаку та біліл.
Інший спосіб змішування кольорів є оптичним змішуванням їх у нашому оці. Змішавши жовту й синю фарбу і подивившись на неї крізь мікроскоп, ми побачимо, що така зелена фарба складається з малих частинок складових фарб жовтих та синіх. Жовте й синє проміння, перемішані між собою, доходять до нашого ока й змішуються в ньому на колір зелений, або краще кажучи, викликають в ньому враження зеленого кольору. Особливо треба зупинитися на окремому мазку. Твори, у яких використане оптичне змішування, присутні у кожній епосі. Живописні достоїнства картин можуть бути пояснені використанням мазків різних кольорів, що створює своєрідну "вібрацію" кольору. Свідомо, за повною мірою, спираючись на зроблені до того часу наукові відкриття законів оптичного змішування, окремий мазок вперше повною мірою стали використовувати імпресіоністи. Вони "повстали" проти чорного та білого кольорів як таких.

Неоімпресіоністи пішли ще далі. Вони зовсім відмовились від змішування фарб на палітрі та використовували тільки насичені спектральні кольори, змінивши тим самим живе сприйняття умовною колірною схемою. Однак, у них колірне вирішення ще відповідає сюжету, передає емоційний стан і якось пов`язано з предметом. Формалістичні течії відмовились від предметності зображення, намагаючись створити колірні гармонії з плям абстрактного, умовного кольору. Безпредметне мистецтво, вільне від сюжету і форми, йде до створення світу нових образів, нових знаків, що народжувалися в голові художника, нових якостей живопису — комбінуванні кольору, його насиченості та фактури. Життя чистої живописної матерії отримує рівні права з матерією природи.

У мистецтвознавчій та навчальній літературі оптичне змішування кольорів часто пояснюється дуже спрощено й не зовсім правильно. Наприклад, стверджується, що синій та жовтий мазки з визначеної віддалі дають зелений колір, а червоний з жовтим — оранжевий. Так, це дійсно в багатьох випадках спостерігається, але значно залежить від величин сполучених плям. Завдяки повітряному шару межі кольорових плям розпливаються, змазуються і кілька плям одночасно подразнюють одне й теж нервове закінчення визначеної частини сітківки ока. Ось чому, коли ми дивимось на відстані на пістряву різнобарвну тканину, особливо з дрібним рисунком, вона нам здається одноколірною, пофарбованою у колір сумарний, який утворюється від змішування усіх кольорів різнопофарбованих частин. Цей закон відноситься й до тону — при оптичному просторовому змішуванні двох кольорів різної світлості видимий колір буде мати загальну середню світлість. Наприклад, біла поверхня з дрібним чорним візерунком сприймається на відстані як сіра. Закономірності просторового змішування особливо потрібно враховувати художникові при виконанні великих панно та плакатів, розписів, для сприйняття яких необхідна велика відстань.
Засобами змішування кольорів у мистецтві користуються, щоб досягти максимальних зорових ефектів, тобто викликати враження багатобарвності при мінімальному використанні кольорів.