Слайд № 3

Слайд № 2

Завданнями навчальної дисципліни «Адвокатура України» є:

вивчення питань виникнення, розвитку і становлення адвокатури;

на підставі нормативно-правових актів вивчення діяльності адвокатури в Україні;

розкриття питань специфіки адвокатської діяльності у кримінальному, цивільному, господарському, адміністративному, виконавчому, нотаріальному процесах;

розгляд питань специфіки участі адвокатури у Європейському Суді з прав людини;

вивчення основних етичних правил поведінки адвоката;

дослідження існуючих світових правових систем адвокатури;

розкриття основних напрямів діяльності адвокатури;

розкриття механізму вдосконалення діяльності адвокатури на сучасному етапі розбудови правової держави, та підготовки України до інтеграції у Євросоюз;

розкриття принципів діяльності адвокатури та ін.

Система навчальної дисципліни «Адвокатура України».

Навчальна дисципліна “Адвокатура України” є навчальною юридичною дисципліною, яка складається з таких тем як:

Загальне поняття про адвокатуру та адвокатську діяльність України. (Завдання та система курсу. Становлення і розвиток світової та української адвокатури).

Стандарти професійної діяльності адвокатури. Організація роботи адвоката.

Організаційно-правові засади адвокатської діяльності в Україні. Прийняття доручення адвокатом.

Правовий статус адвоката у цивільному процесі.

Діяльність адвоката у кримінальному процесі.

Діяльність адвоката у адміністративному та господарському процесах.

Участь адвоката у Європейському Суді з прав людини.

Діяльність адвокатури іноземних держав (США, Франції).

2. Поняття, принципи й організаційні форми діяльності адвокатури. Види адвокатської діяльності.

Слово «адвокатура» походить від латинського кореня «аdvokat, аdvocatio» («закликати», «запрошений»). Спочатку у стародавньому Римі терміном «адвокат» позначалися рідні або друзі позивача, які супроводжували його до суду, давали поради і як однодумці виражали підтримку і співчуття.

З часом назву «адвокат» було поширено на осіб, які допомагали позивачеві вести процес, збирали документи, підшукували засоби захисту та повідомляли про їхню наявність клієнту.

Іноді адвокатами звалися навіть свідки. Римський літопис з цього приводу дає роз’яснення:

хто захищає будь-кого у суді, той (якщо він оратор) називається патроном;

адвокатом – якщо допомагає юридичними порадами або своєю присутністю виражає дружню підтримку;

повіреним – якщо веде справу;

та когнітором, якщо бере на себе справу присутнього і захищає немовби свою.

Отже, можна сказати, що лише патрони були адвокатами у повному розумінні цього слова. Тільки у часи імперії, коли патронат остаточно розпався, термін «адвокат» почав застосовуватися до судових захисників.