Засади взаємодії старої та нової правлячої еліти
Розглядаючи питання взаємодії старої та нової правлячої еліти, слід звернути увагу на деякі особливості:
Перша особливість — на практиці ці дві категорії не становлять якихось відокремлених, організаційно оформлених груп. Вони дійсно є категоріями, тобто мислительними абстракціями, які виділені в результаті аналізу на основі певних критеріїв.Головним серед цих критеріїв є такий — чи займала високу, номенклатурну, елітну посаду людина у старій соціальній системі, чи ні. Одночасно ці ж критерії показують і те, чи мала управлінський досвід людина, чи ні. А для еліти це дуже важливий показник. Адже відсутність управлінського досвіду чи управлінського хисту може стати причиною того, що, навіть зайнявши пріоритетні позиції в еліті, нові люди не здатні довго утримуватися на них. Це одна з причин того, чому значна частина тих, хто складав стару номенклатуру сьогодні входить у правлячу еліту.
Після проголошення незалежності України до вищих ешелонів влади прийшло багато нових людей, які належали до контреліти радянських часів. Серед них було багато художньої та наукової інтелігенції. Проте, як показав час, частина з них утрималась на високих посадах відносно не довго. Злетіти на вершину влади у буремний час соціальних змін виявилося легше, аніж утримати владу. Інша ж частина виявилася не здатною реалізувати ті ідеї та гасла, які підняли її до вершин влади. Вона інкорпорувалась у нову систему елітних відносин.
Зрозуміло, що процес інкорпорації елітних новобранців до правлячої еліти не простий. Та і не можна його зображати лише, як процес адаптації представників нової еліти до старої. Насправді цей процес значно складніший.Не треба забувати, що в політико-ідеологічному плані лідерство належить новим політичним силам суспільства. Вони виробляли нову ідеологічну риторику і гасла, моделі державницької лояльності, мовні стереотипи, що демонструють патріотизм, відданість справі незалежності України тощо. В політико-ідеологічному плані інкорпорація відбулася саме у старої еліти, у колишньої номенклатури, яка запозичила гасла націонал-демократів. А от шодо організаційно-управлінських методів, стилю роботи, стилю публічної поведінки, організації приватного життя, різноманітних посадових привілеїв, то нова еліта усе це успішно перейняла від старої.
Саме те, що ті фізичні особи, конкретні люди, які були і раніше при владі, і зараз вони при ній, створює враження, що майже нічого в Україні не змінилось. Ті, хто був при владі за радянських часів, ті правлять і сьогодні. Відбулася лише одна переміна - Україна стала незалежною державою. Подібну точку зору, наприклад, виклав відомий дисидент і активний сучасний політик Володимир Малинкович.
Проте така точка зору, на нашу думку, є спрощеною. Дійсно, багато конкретних людей в усі часи знаходяться при владі. Але точніше було б сказати - "при владах". Адже радянська влада і сьогоднішня влада — це соціальні інститути, які обслуговують якісно різні соціальні системи. І з точки зору соціології й політології не має принципового значення те, що значна частина осіб, що входять у правлячу еліту, служили різним політичним режимам. Це не значить, що якість людського матеріалу не має ніякого соціального значення, що вона не впливаєна те, як розгортаються процеси у суспільстві. Досвід особистості може відігравати як позитивну, так і негативну роль.
Зараз можна робити лише проміжні висновки. Зокрема, можна стверджувати,. що в результаті змін, які відбулися в суспільстві, виграла певна-частина старої номенклатури, особливо регіональної, яка обміняла свої бюрократичні привілеї на власність у формі нерухомості, солідної частки підприємств, отриманих у процесі номенклатурної приватизації.
Проте слід зазначити, що в Україні процес номенклатурної приватизації йде значно повільніше, ніж, наприклад, в Росії. Період перерозподілу державної власності у нашій країні затягнувся. У зв'язку із затягуванням періоду невизначеності господарів власності, періоду псевдоволодіння, склався певний тип правлячої еліти, для якої характерним є поєднання влади й прибутків від державної власності, серед якої розповсюдженим є використання службового становища у власних цілях, хабарництво, підкуп.
Це період володарювання неономенклатурного чиновництва (адміністративної еліти). Для нього характерним є клановість управління власністю і клановість утримання державної влади, корумпованість всіх поверхів влади, підступність і безпринципність, психологія "тимчасових правителів". Психологія тимчасовості проявляється у всьому. Наприклад, у дотриманні представниками владної еліти слова. Український політик змінює свою думку протягом дуже короткого часу, забуває про публічні обіцянки навіть протягом двох-трьох днів.
Приклади: Скажімо, прем'єр-міністр П.Лазаренко у лютому 1997 р. заявляє, що через декілька днів він оголосить нову структуру уряду. Потім проходить тиждень і він говорить, що структура уряду обговорена у Президента і протягом двох-трьох днів будуть внесені до неї корективи. Але проходить тиждень, два, місяць, а про структуру уряду вже ніхто не згадує.
Або — у вересні 1997 р. Президент публічно заявляє, що підпише будь-який закон про вибори, - який буде прийнято Верховною Радою. Закон приймають і тут починаються заяви президентського оточення, що Президент накладе вето на закон, що він звернеться до Конституційного суду тощо.
У квітні-травні 1997 р. Президент Л. Кучма публічно наполягає на необхідності прийняття "бюджетного пакету" із 6 законів. У травні він звинувачує уряд прем'єра П. лазаренка в "угодованстві" за те що той висловив згоду розглядати бюджет, який грунтується на дотриманні лише 3-х із цих-законів. Проте вже в червні Президент Л. Кучма виступив з ініціативою прийняти бюджет, який спирається лише на 2 закони із 6, що входили в "пакети".
Однією з форм недотримання слова у політиці є кон'юнктурне, а не принципове, ставлення до Закону, прийнятих державними органами рішень. Наведемо лише декілька прикладів. Так, згідно із законом про вибори, який діяв у 1994 році, кожний кандидат у народні депутати писав до виборчої комісії заяву, у якій він зазначав, що у разі обрання його депутатом, він перейде працювати в парламент на постійній основі. І що з цього вийшло? Протягом чотирьох років у вищому законодавчому органі країни це положення Закону масово порушувалось. Або такий факт. У конституційному договорі 1995 року зазначалося, що наступні вибори відбудуться за змішаною системою. Але на практиці про це положення взагалі забули і навіть не згадували при обговоренні проекту закону про вибори, яке тривало у Верховній Раді декілька місяців у 1997 р.