Вимоги до планування виховної роботи.

Основні напрями виховання.

Сутність, мета та завдання національного виховання.

Співдружність Незалежних Держав – СНД

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Ка-захстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Грузія вийшла із Співдружності.

СНД не є державою і не має наднаціональних повноважень. Всі органи СНД мають виключно консультативні та координаційні функції. Членство в СНД є добровільним, і, згідно зі ст.10 Угоди про Співдружність Незалежних Держав, кожен з учасників має право призупинити чи припинити своє членство, повідомивши про це її учасників за рік.

 

Зміст та джерела планування виховної роботи.

 

Сутність виховання розглядається на основі таких категоріальних ознак.

  1. Виховання розглядається як соціально-історичне явище, що концентрує соціальні здобутки людства. Одночасно виховання це процес передачі та засвоєння соціального досвіду, духовної культури, спрямований на розвиток особистості.
  2. Виховання є процес (процес формування і розвитку особистості, багатогранний процес духовного збагачення особистості% процес взаємодії двох учасників виховання*.
  3. Виховання є вплив на розвиток особистості. Представники даного напряму підкреслюють, що вплив розуміється не як механічна проекція педагогічного впливу на вихованця, а як внутрішня глибинна робота суб’єктів педагогічної взаємодії, котра викликає відповідну внутрішню позитивну реакцію вихованців, пробуджує їх активність, прагнення до саморозвитку.
  4. Виховання є взаємодія сукупності суб’єктів і об’єктів виховного процесу, в тому числі, вихователів і вихованців. Виховання як взаємодію тлумачать як вплив вихователів и вихованців один на одного, наслідком чого є взаємні зміни їх поведінки, діяльності, відносин, установок. Одним з типів міжособистісної комунікації є співробітництво, яке передбачає наявність спільної мети і діяльності, що сприяє досягненню ефективного результату.
  5. Виховання є діяльність. Серед науковців виділяють різні тлумачення: виховання як цілеспрямована, різноманітна діяльність; підкреслюють взаємопов’язаний, сумісний характер діяльності вихователя і вихованців; колективна творча діяльність. Г.І.Легенький у свою концепцію виховання включає 3 часткові процеси: 1* процес життєдіяльності вихованців, 2* процес зміни їх фізичного і психічного стану; 3* процес виховної діяльності суспільства.
  6. Виховання є управління процесом формування, розвитком особистості відповідно до потреб суспільства; управління усіма соціальними стосунками з точки зору цілісного підходу до процесу виховання.
  7. Виховання є керівництво розвитком особистості вихованців, їх задатків, здібностей відповідно до потреб суспільства.

Висновок, виховання – це

- соціальне явище, яке детерміноване природними задатками;

- процес, що веде по певних змін;

- управління та керівництво розвитком особистості;

- дія всіх суб’єктів та об’єктів педагогічного процесу;

- розвиваюча діяльність.

В цілому можна умовно визначити три основні підходи, що характеризують категорійні ознаки поняття «виховання».

Перший підхід розглядає виховний процес на соціологічному рівні, як процес соціалізації особистості. Виховання включає в себе цілеспрямовану педагогічну діяльність, провідним аспектом якої є управління обставинами, що впливають на свідомість і поведінку вихованців, та організацію цих обставин в оптимальну систему, яка забезпечує потрібний суспільству виховний ефект.

Другий підхід передбачає дослідження процесу виховання на психологічному рівні. У центрі виховного процесу знаходиться особистість, тому ефективність виховання визначається закономірностями розвитку особистості, її віковими особливостями, індивідуально-типологічними особливостями.

Третій підхід – власне педагогічний – передбачає побудову цілеспрямованої системи організації виховної діяльності щодо оволодіння суспільним досвідом і створення сприятливих умов з метою формування певних якостей особистості.

Здійснений аналіз дає можливість сформулювати визначення у такому вигляді: