Лекція 8. Клієнт як об’єкт пізнання у соціальній роботі

Визначення поняття „клієнт”

Об’єктом пізнання, уваги та допомоги у соціальній роботі є людина, яка звертається в організацію соціальної сфери з метою отримання соціальних послуг. Етимологія слова „клієнт” давня, походить від лат. cliens. У Давньому Римі клієнтами називали окремих осіб, чи цілі общини, які добровільно віддали себе під покровительство патрона, отримували родове ім’я патрона, земельні наділи, несучи сільськогосподарську або військову повинність на користь патрона. Клієнтами також називали постійних покупців чи замовників, осіб, які користувалися послугами адвоката, нотаріуса та інших фахівців. У Давньому Римі форма взаємовідносин між патроном і клієнтами називалась клієнтелою.

За радянських часів цей термін визначався як: 1) особа, яка доручила ведення своєї справи адвокату, нотаріусу і т.п.; 2)пості ний покупець, замовник, відвідувач; особа чи заклад, який обслуговується будь-якою кредитною, торговою чи промисловою організацією.

З часом семантика слова „клієнт” розширюється і починає розповсюджуватись на різні сфери соціального життя людини. У різних культурах і соціальних системах слово набуває нових відтінків значення і національного забарвлення. У термінологічному словнику „Соціальна робота”, надрукованому Державним центром соціальних служб для молоді у 2002 році зазначається (с.221), що термін „клієнт” належить до суперечливих дефініцій у соціальній роботі. В медицині особу, якій надають допомогу, називають „пацієнт”, в юриспруденції – „потерпілим”, „позивачем”. Ці терміни описують лише одну, пасивну сторону в позиції особи, що потребує професійного сприяння. Проте у випадках, коли вона володіє особистісною суб’єктністю, тобто в той мірі, наскільки її інтелектуальні, фізичні, психічні і моральні ресурси дозволяють, особа повинна сама брати участь у розв’язанні власної проблеми, взаємодіяти з соціальним працівником, бути не пасивним реципієнтом допомоги, а активним агентом трансформації власних життєвих обставин. У зв’язку з цим утвердилася думка про те, що осіб, яким надає допомогу соціальний працівник, варто називати клієнтами. У соціальній роботі під клієнтом розуміють як окрему людину, так і групу, сім’ю, громаду, які потребують допомоги, підтримки, соціального захисту. До клієнтів соціальних служб належать багатодітні й неповні сім’ї, діти-сироти, люди з обмеженими фізичними та психічними можливостями, люди з алкогольною й наркотичною залежністю, бездомні, біженці, ті, хто повернувся з місць ув’язнення, та ін.

Однак, постає питання, наскільки правомірним є віднесення до категорії „клієнт” всіх перелічених осіб, наскільки рівнозначними є повноваження соціального працівника у процесі надання соціальних послуг.

Якщо за відправну точку вважати особливості та специфіку соціальної послуги, то значно змінюється рівень повноважень соціального працівника, та рівень запиту на надання соціальної послуги. Звернімося до досвіду соціальної роботи у США.