Логічна форма мислення. Основні форми та логічна семантика
Наше мислення має певні форми.
Логічна форма мислення – це його структура, що виявляється в результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.
Логічних форм усього декілька, основних же взагалі лише три – поняття, судження й умовивід. Кожну з них далі розглянемо докладніше, а поки що зупинимося на них стисло, щоб простежити, як вони формалізуються за допомогою мови логіки предикатів.
Коли ми розглядали зв’язок чуттєвого пізнання й абстрактного мислення, ви могли звернути увагу, що різні предмети та явища відображуються мисленням людини однаково – як певний зв’язок їх істотних ознак. Предмети і явища при цьому можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад. «юридичний закон» – це нормативний акт вищого органу державної влади, який має вищу юридичну силу, а «наклеп» – свідоме поширення хибних, таких, що ганьблять іншу особу, вигадок. Але ці різні явища мисляться одним і тим самим способом – як певна сукупність їх загальних істотних властивостей або ознак. Таким чином, окремі предмети або їх сукупності відображуються мисленням людини в поняттях, різних за своїм змістом.
У природній мові поняття виражаються одним словом або словосполученням. Поняттями позначаються нелогічні терміни. У мові логіки предикатів нелогічним термінам відповідають імена.
Ім’я – такий, що має певний сенс, мовний вислів у вигляді окремого слова або словосполучення, який позначає або іменує певний позамовний об’єкт (тобто такий, що існує сам по собі, незалежно від того, назвали ми його як-небудь чи ні; на відміну від об’єктів, які існують незалежно від імен, імена, не будучи прив’язаними до конкретних об’єктів, перетворюються на беззмістовний набір звуків).
Поняття можуть виражати як предмети, так і їх ознаки. Відповідно до цього в мові логіки предикатів виділяють такі види імен, замість яких ми підставляємо символи:
1) a, b, c – символи для одиничних імен предметів, що позначають один-єдиний об’єкт. Зазвичай представлені в мові власним ім’ям (будь-хто з нас) або даються описово (шосте за населенням місто України). Одиничні імена ще називаються логічними постійними, або константами.
2) х, у, z – символи загальних імен предметів, які приймають значення в межах тієї чи іншої предметної області. Їх також називають логічними змінними.
Усі імена предметів у реченні є підметом.
3) Р, Q, R – символи ознак предметів, тобто якостей, властивостей і відношень, що називаються предикаторами. Предикатори в реченні є присудком.
Як ми бачимо, поняття – найпростіша логічна форма, найелементарніша «цеглина» логічної структури.
Наступна логічна форма – судження. У формі суджень виражається зв’язок між предметами та їх ознаками. А оскільки й ті, й інші виражаються поняттями, у судженнях здійснюється зв’язок між ними, який буває стверджувальним і заперечним. Наприклад, у судженні «Бухгалтер здійснює облік» зв’язок між бухгалтером та здійсненням обліку стверджується. А в судженні «Україна не член НАТО» зв’язок між Україною й членством у НАТО заперечується. Позначивши поняття, що входять до судження, прийнятими в логіці символами S (суб’єкт) – підмет, Р (предикат) – присудок, і рисочка (–) – зв’язок між ними, отримаємо схему, загальну для суджень цього типу: S – Р.
Однак структуру суджень становлять не лише поняття, з яких вони складаються, а й логічні терміни. Наприклад, коли ми говоримо «Бухгалтер здійснює облік», то маємо на увазі «усі бухгалтери», а коли говоримо «Економісти працюють у податкових інспекціях», то маємо на увазі «деякі економісти». Структури цих суджень відрізняються кількісними характеристиками понять, які входять до них. Символи для кількісної характеристики суджень у мові логіки предикатів називаються кванторами. Їх усього два.
" – квантор загальності, символізує такі вислови: «всі», «кожен», «будь-який», «завжди» тощо.
$ – квантор існування, символізує такі вислови: «деякий», «іноді», «буває», «трапляється», «існує» тощо.
Таким чином, структура двох згаданих суджень відрізняється лише кванторами. Структура судження про бухгалтерів у мові логіки предикатів має такий запис:
"х Р (х),
а судження про економістів – такий:
$х Р (х).
У першому судженні береться вся область значень змінної х, у другому – тільки її частина. І, звичайно, структуру судження утворює також характер зв’язку між суб’єктом і предикатом – стверджувальний або заперечний. Для позначення заперечного зв’язку використовується символ позначения заперечення, що являє собою один із логічних сполучників: Ø. Цей значок ставиться перед предикатом. Судження про членство України в НАТО записується так:
а ØР (а).
Крім заперечення, є також інші логічні сполучники. Вони застосовуються у складних судження. Це:
Ú – кон’юнкція (сполучник «і»);
Ù – диз’юнкція («або»);
® – імплікація («якщо.., то…»);
º («) – еквіваленція, або подвійна імплікація («якщо і тільки якщо.., то…»).
Іноді, якщо нам треба встановити структуру складного судження, для зручності замінюють на символи цілі його частини. Для цього використовують символи, які називаються іменами речень: р, q, r. Наприклад, таке судження: «Якщо ми вивчимо логіку, то отримаємо залік» можна записати просто: р ® q.
І, нарешті, розглядаючи умовивід, за допомогою якого з одного або кількох суджень виводиться нове судження, можна встановити, що в умовиводах одного виду висновок отримують одним і тим самим способом. Наприклад, із суджень «Касир не повинен обраховувати» і «Сидоров – касир» з необхідністю випливає нове судження: «Сидоров не повинен обраховувати». Висновок робимо тому, що судження, з яких виводиться умовивід, пов’язані спільним терміном «свідок». Зобразимо структуру цього умовиводу:
"х ØР (х)
а х (а)
_________
а ØР (а)
Це структура одного з видів правильних умовиводів. Тому вона буде правильною за будь-якого змісту. Наприклад:
Жоден кит не дихає зябрами.
Усі кашалоти – кити.
_____________________________
Жоден кашалот не дихає зябрами.
І тут та сама структура. Різниця лише в тому, що «кашалоти» – не власне, а загальне ім’я:
"х ØР (х)
"у х (у)
___________
"у ØР (у)
Але для структури умовиводів це не відіграє ролі, оскільки і в одному, і в іншому випадку області значень імен «Сидоров» і «кашалоти» взяті в повному обсязі. Головне, що визначає структуру цього виду умовиводів – це місцезнаходження сполучного терміна. Докладніше ми розглянемо це в темі «Умовиводи», де структура буде позначатися дещо інакше. Поки ж ви отримали загальне уявлення.
1.2. Основні риси правильного мислення та формально-логічні закони