Рятування космонавтів

Рятування космонавтів як один з головних принципів косміч-ної діяльності було закріплено в Договорі про космос 1967 року. Вже цитована ст. V Договору розглядає космонавтів як "посланців людства", яким на випадок аварії, лиха та вимушеної посадки на території іншої держави або у відкритому морі буде надано необхідну допомогу [7]. Зазначений принцип набув свого розвитку та конкретизації в Угоді про рятування 1968 року.

Ця Угода складається з преамбули та 10 статей і включає в себе зобов'язання стосовно інформування влади запускаючої держави та Генерального секретаря ООН про виявлені надзвичайні події, пов'язані з пілотованими місіями і такими, що супроводжуються приземленням або приводненням в межах території, що знаходиться під юрисдикцією будь-якої держави, чи в місцях, які не є під юрисдикцією жодної з держав (ст. 2, 3), пошуку та порятунку таких екіпажів (ст. 3), а також безперешкодного і негайного повернення космонавтів владним структурам держави, що запустила пілотований космічний об'єкт (ст. 4) [8].

Угода про рятування 1968 року передбачає з метою ефективного проведення операцій з рятування також співпрацю з владою, яка здійснила запуск. Спільні операції при цьому провадяться під керівництвом і контролем влади держави, на території якої приземлився космічний корабель.

За умови віддаленості або важкодоступності місць посадки пілотованого космічного об'єкта влада запускаючої держави повин-на звернутися з проханням до інших держав стосовно надання їй необхідної допомоги у здійсненні операцій з пошуку та рятування космонавтів, які потерпають від лиха. Відповідно до ст. 5 Угоди країни, які в змозі надати таку допомогу, повинні, за необхідністю, це зробити.

Сфера дії Угоди поширюється також і на випадки аварій та лиха у космічному просторі, що передбачено ст. V Договору про космос 1967 року.