Джерела міжнародного космічного права

Міжнародне космічне право (МКП) — це сукупність спеціальних норм сучасного загального міжнародного права, що встановлюють міжнародно-правовий режим космічного простору, Місяця та інших небесних тіл, а також регулюють взаємовідносини держав та відносини їх з міжнародними міжурядовими організаціями, і останніх – ще й між собою у зв’язку з провадженням усіма ними діяльності з дослідження та використання космічного простору.

Поняття міжнародного космічного права

Визначення:

Міжнародне космічне право історично виникло як сукупність спеціальних норм і принципів загального міжнародного права, що регулюють відносини суб’єктів діяльності з дослідження та використання космічного простору.

Поряд з тим діяльність з дослідження та використання космічного простору та інших небесних тіл не обмежується тільки космічною сферою. зазначена діяльність включає також ті її види, які провадяться на поверхні Землі, але органічно пов’язані або із запуском космічних об’єктів, їх експлуатацією в космічному просторі та на небесних тілах, або з поверненням їх на Землю. Тому масив норм міжнародно-правової регламентації цієї діяльності включає також такі норми, які регламентують: сприяння порятунку та поверненню космонавтів; повернення об’єктів, що запущені в космічний простір; міжнародну відповідальність держав за шкоду, спричинену космічними об’єктами; використання ШСЗ для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення; дистанційне зондування Землі з космосу; використання ядерних джерел енергії в космосі; міжнародне співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору на благо і в інтересах усіх країн з особливим урахуванням потреб країн, що розвиваються.

Таким чином, можна стверджувати, що МКП як галузь сучасного загального міжнародного права відрізняється від інших галузей міжнародного права низкою специфічних відмінностей.

По-перше, МКП відрізняється від інших галузей міжнародного права за предметом регулювання, під яким мається на увазі відносини суб’єктів міжнародного права у зв’язку з дослідженням та використанням космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла.

По-друге, виникнення та подальший розвиток нової галузі міжнародного права щільно пов’язане не тільки з новою сферою діяльності, але й з застосуванням новітніх космічних технологій, що забезпечують здійснення дослідницьких цілей у космічному просторі та їх використання виключно в земних прикладних цілях (супутниковий зв’язок, метеорологія, дистанційне зондування, навігаційне обслуговування тощо).

По-третє, масштаби космічної діяльності, її надзвичайно висока вартість, значні ризики при використанні ракет-носіїв як засобів запуску космічних об’єктів підвищують роль і значення держави в організації здійснення діяльності з дослідження та використання космічного простору.

По-четверте, держава несе міжнародну відповідальність за усю національну діяльність, пов’язану з дослідженням та використанням космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Причому, незалежно від того, державні чи недержавні юридичні особи провадять цю діяльність.

Провадження будь-якої діяльності, що стосується сфери інтересів інших держав, безповоротно призводить до появи міжнародних правовідносин. Із самого початку космічної діяльності з’ясувалося, що будь-який з її видів може зачіпати інтереси більшої-меншої кількості іноземних держав, а переважна більшість видів такої діяльності стосується сфери інтересів усього міжнародного співтовариства. Це призвело до необхідності, по-перше, розподілу понять “правомірна” і “протиправна космічна діяльність”, по-друге, встановлення визначеного порядку провадження космічної діяльності, допустимої з точки зору міжнародного спілкування. Отже, цілком природно, що підґрунтям для регулювання міжнародних відносин у зв’язку з дослідженням і використанням космічного простору слугують норми загального міжнародного права, включаючи норми Статуту ООН. На думку проф. Г.П. Жукова виникнення та прогресивний розвиток МКП переконливо показали, що науково-технічний прогрес в освоєнні космічного простору не призводить до перегляду або скасуванню норм загального міжнародного права. Навпаки, ці норми регламентують співробітництво держав у самих різноманітних сферах міжнародних відносин і заповнюють прогалини в міжнародному космічному праві [3].

В процесі становлення МКП низка звичаєвих норм передувала створенню відповідних договірних норм. Перші запуски космічних ракеті апаратів відбувалися в умовах формування галузевих міжнародно-правових принципів, таких як принципи свободи дослідження і використання космічного простору, непоширення державного суверенітету на космічний простір, заборони національного присвоєння космічного простору. Як відзначається у деяких дослідженнях, ще до розробки першого спеціального договору про космос низка принципів і норм міжнародного космічного права склалася як звичаєво-правові [5]. Так, наприклад, до зазначених вище норм можна додати звичаєві норми визначення межі між повітряним і космічним простором на рівні найнижчих перигеїв орбіт ШСЗ і норму щодо законності дистанційного зондування території іноземної держави з космосу, які до цього часу залишаються актуальними при врегулюванні відносин держав під час здійснення космічної діяльності.

Водночас, проф. В.Н. Денисов вважає, що сучасне міжнародне право все більше набуває договірного характеру, в результаті чого за останні десятиліття чимало його інститутів перейшли із стану звичаєвого права у договірне. Крім того, нові галузі права виникають, як правило, також у договірній формі. І цілком закономірно, що прогресивний розвиток міжнародного права пов’язується з його кодифікацією передусім в рамках Організації Об’єднаних Націй [6].

На початку ери космонавтики єдиними суб’єктами космічної діяльності були виключно держави, до яких згодом приєднались міжнародні (міжурядові) організації. Тому і відповідну галузь права – космічне право було започатковано як галузь міжнародного публічного права. Основу її сьогодні складають п’ять основних міжнародних актів (договорів) з питань космічної діяльності [7]…[11] та стільки ж зводів принципів з окремих напрямів цієї діяльності [12]…[16], розроблених і прийнятих за егідою ООН, багатосторонніх міжнародних угод, що відносяться до космічної діяльності і, таким чином, впливають на стан правового регулювання відносин на світовому ринку космічних послуг і технологій [17], [18], кількох угод про створення міжнародних космічних організацій, що відіграють визначну роль у розвитку інституційних механізмів регулювання цих правовідносин [19]…[25], численних багатосторонніх та двосторонніх угод про співробітництво держав у сфері окремих напрямів практичної космонавтики, у тому числі й угод про співробітництво в сфері надання космічних послуг [26]... [30] та ін. Ці міжнародно-правові документи, а також рішення міжнародних організацій з питань космічної діяльності (та з проблем, що мають відношення до цієї діяльності) багато в чому визначили механізми правового регулювання космічної діяльності; на основі цієї правової бази набувала все більшого поширення інтернаціоналізація космічної науки і техніки, нарешті, було започатковано світовий космічний ринок. Вони стали тим правовим підґрунтям, на якому продовжувався розвиток міжнародного космічного права, а також виникли та вдосконалюються національні космічні законодавства.

З огляду на вищезазначене і з урахуванням виняткової ролі, яку відіграє міжнародне космічне право у врегулюванні взаємовідносин суб’єктів світового космічного ринку, з однієї сторони, та у вдосконаленні національних законодавств, з другої, важливим є той факт, що міжнародне космічне право як порівняно нова галузь міжнародного права ще не може вважатися досконалою. А, отже, потребує свого подальшого розвитку, особливо з урахуванням процесів комерціалізації та урізноманітнення взаємовідносин на світовому космічному ринку з появою на цьому ринку нових суб’єктів космічної діяльності – неурядових міжнародних організацій, приватних фірм та транснаціональних компаній. Тому, аналізуючи ефективність правового регулювання космічної діяльності та її складової – відповідної діяльності в рамках світового ринку, треба обов’язково, на наш погляд, враховувати, що міжнародне космічне право (МКП) [2] створювалось в ті роки, коли зазначена діяльність по суті була виключно діяльністю держав, у той час як сьогодні нею все більше опікуються неурядові юридичні особи. Якщо до цього додати ще суттєве гальмування останніми роками процесу приєднання суб’єктів міжнародного права до основних п’яти договорів з космосу, можна навіть говорити про своєрідну кризу міжнародного космічного права, коли абсолютна кількість суб’єктів космічної діяльності (в першу чергу, за рахунок поширення космічних послуг і технологій у світі, їх все більшого використання суб’єктами світового космічного ринку, що набув глобальних обрисів) невпинно зростає, а кількість держав, що визнали обов’язковість норм і принципів цієї діяльності, практично стабілізувалася [3].