ЛЕКЦІЯ 4. Система технологій виробництва продукції садівництва та виноградарства

1.Економічне значення та історія садівництва в Україні.

2. Економічне значення та історія виноградарства в Україні.

3.Система технологій вирощування плодів.

4. Система технологій вирощування винограду.

В економіці сільського господарства серед рослинницьких галузей важливе місце належить садівництву.

Плоди і ягоди – цінні продукти харчування. Вони багаті на вітаміни, цукор, мікроелементи, вуглеводи та органічні кислоти. Особливо важливе значення мають моносахариди – фруктоза і глюкоза, які повністю засвоюються організмом людини і виконують дуже важливі функції. Продукція садівництва і ягідництва використовується для споживання у свіжому вигляді, а також як сировина для виробництва варення, джему, компотів, соків, сухофруктів та ін. За науково обґрунтованими нормами харчування споживання фруктів і ягід на людину в рік повинно становити 84 кг.

Плодівництво – специфічна галузь рослинництва та сільського господарства. Вона охоплює культуру рослин, що дають їстівні плоди, які споживають свіжими та у вигляді продуктів їх переробки.

Плодівництво є складовою частиною садівництва, оскільки садівництво включає і культуру рослин, які не дають їстівних плодів: чаївництво, тутівництво, квітникарство тощо. Отже, плодівництво і садівництво не є синонімами.

Завдання плодівництва як галузі сільського господарства – вирощувати високі і сталі врожаї якісних плодів на основі впровадження досягнень науки і передового досвіду з метою забезпечення потреб населення в цінних, екологічно чистих продуктах харчування.

Плодівництво як наука займається вивченням біологічних особливостей плодових рослин – складових частин екологічної системи, закономірностей росту і розвитку залежно від екологічних факторів, у т.ч. антропогенних, і на цій теоретичній основі опрацюванням прогресивних технологій вирощування високих і сталих врожаїв плодів і ягід, прогнозує розвиток галузі.

Вирощування плодових культур має велике народногосподарське значення, зумовлене харчовою і лікувальною цінністю плодів. Вони містять легкозасвоювані цукри (4,5-23,0%), органічні кислоти (0,1-3,8%), фенольні сполуки, ароматичні, пектинові та дубильні речовини, мінеральні солі, в яких є понад 50 хімічних елементів, зокрема залізо, фосфор, кальцій, магній, бор, молібден та ін. Плоди і ягоди містять вітаміни С, А, В1, В2, В6, Р, РР, Е та ін. Плоди волоського горіха, фісташки справжньої, мигдалю містять до 22% білків і 65-77% жирів.

Калорійність 1 кг плодів яблуні, груші, сливи, вишні, черешні, абрикоса, персика та ін. складає 440-627 кал., суниць, малини, смородини, агрусу та ін. – 310-480 кал., а плодів волоських горіхів – 6360-8000 кал. Споживання плодів зменшує потребу в інших продуктах, позитивно впливає на обмін речовин в організмі людини, сприяє підвищенню стійкості організму до захворювань, у тому числі до радіаційних уражень. Мінімальна медично обгрунтована річна норма споживання плодів і ягід людиною становить близько 100 кг. Плоди ряду культур використовують і як допоміжні лікувальні засоби при простудних, шлунково-кишкових захворюваннях, авітамінозах тощо.

Сади мають велике значення як медоноси, відіграють значну естетичну роль, прикрашаючи міста і села, сприяють поліпшенню мікроклімату, очищенню атмосферного повітря.

Плодівництво – економічно ефективна галузь сільського господарства. При інтенсивній культурі врожайність яблуні та груші становить 150-200, а нерідко – 300-500 ц/га і більше, сливи, абрикоса, персика – до 200-300 ц/га, вишні, черешні – до 150-200, суниць – до 150-200, малини, смородини – до 100-150 ц/га і більше при рівні рентабельності 160-200%.

Коротка історія плодівництва в Україні. В Україні плодівництво виникло і розвивалося з давніх часів. Як свідчать стародавні зображення плодів та описи садів, на території теперішньої України плодові насадження вирощували ще в VII-IV ст. до нашої ери. У лісах росло багато диких видів плодових порід. Збереглися описи садів V ст. н.е.

У IX ст. навколо Києва була зосереджена значна частина садів, які називалися “раями”.Певно, що ці сади були осередками розвитку нашого вітчизняного плодівництва. Найбільш відомим був Києво-Печерський яблуневий сад. Згодом Юрій Долгорукий з Київської Русі поширив плодові дерева у Московське князівство, а пізніше, у XII ст., Андрій Боголюбський заклав сад поблизу міста Володимира. Сади вирощували в ті часи переважно на землях монастирів і князівств.

Розвиток садівництва у Київській Русі майже до кінця ХV ст. був припинений татарською навалою. У XVI ст. плодівництво знову починає відроджуватись. У XVII ст. на монастирських землях, особливо навколо Києва, створюються великі сади, в яких вирощували яблуню, грушу, сливу, вишню, волоський горіх, виноград. У той час садівники вже вміли вирощувати саджанці, удобрювати сади гноєм, обрізувати дерева, навіть створювати живоплоти, захищати дерева від підмерзання, зберігати і переробляти вирощений урожай. У садах були поширені такі сорти яблуні, як Кальвіль сніговий і Путівка осіння, груші – Лимонка київська, вишні – Гріот український, сливи – Опішнянка та ін. Деякі з них є в районованому сортименті й тепер.

До середини XIX ст. плодівництво здебільшого мало споживчий характер і розвивалося в поміщицьких маєтках і монастирях, на присадибних землях селян. Наприкінці XIX ст. плодівництво стає товарною галуззю сільського господарства.

За даними перепису садів у 1887 р., плодові насадження займали 207000 га, а разом з Кримом – 216100 га, у 1913 р. – 290000 га, з яких понад 50% займали присадибні сади селян. Найбільше садів було на Київщині, Поділлі, Полтавщині, в Криму, а товарно промислових – на Поділлі і в Криму.

За роки Першої світової і громадянської воєн було знищено понад 800000 га садів, а ті, що збереглися, були малопродуктивними внаслідок зрідження і послаблення догляду. У такому стані плодівництво залишалось до 1928-1929 рр., незважаючи на те, що у 1923 р. організовано 12 плодорозсадників для вирощування саджанців і розширення площ під садами. За період з 1928 по 1940 рр. площа садів збільшилася на 360000 га і досягла майже 600000 га. Створено мережу спеціалізованих державних господарств з площами садів до 500-1000 га в кожному.

Під час Другої світової війни садам було завдано значної шкоди – знищено близько 196000 га переважно молодих насаджень. Однак уже в 1950 р. довоєнна площа садів була відновлена і досягала 594000 га.

У наступні роки відбувалося значне розширення площ під садами і ягідниками. За 20 років (1950-1970) площа їх збільшилась на 280% і досягла понад 1,3 млн. га. Валові збори плодів і ягід зростали переважно за рахунок розширення площ під садами. Урожайність плодових насаджень у громадських і державних господарствах (колгоспах і радгоспах) не перевищувала 25-30 ц/га, а в присадибних садах селян була в 1,5-2 рази вищою (40-50 ц/га), щорічні валові збори плодів становили 2-2,6 млн. т.

Протягом 1971-1995 рр. відбувалось розкорчовування садів у неспеціалізованих громадських господарствах, і площа плодових культур зменшилась до 0,8 млн. га (близько 2,7% від загальної площі сільськогосподарських угідь), плодоносних – до 0,7 млн. га. Урожайність плодових насаджень становила 40-60 ц/га, валові річні збори плодів – 1,4-3,5 млн. т, а в окремі роки – до 4 млн. т здебільшого за рахунок інтенсифікації плодівництва у спеціалізованих господарствах, а також розвитку коллективного (дачного) та присадибного плодівництва.

Як галузь науки виноградарство вивчає біологічні особливості виноградної рослини, її відношення до навколишнього середовища та розробляє способи спрямованого управляння ростом і розвитком винограду для одержання високих урожаїв необхідної якості.

Виноградарство як наукова дисципліна грунтується на досягненнях біологічної науки і тісно пов’язана з ботанікою, фізіологією рослин, екологією, грунтознавством, агрохімією, біохімією, агрометеорологією, загальним землеробством, меліорацією, ентомологією та фітопатологією, механізацією й автоматизацією виробництва, економікою, маркетингом.

Як галузь агропромислового комплексу України виноградарство має велике господарське значення. Це зумовлюється цінними поживними та лікувально-оздоровчими властивостями свіжого винограду і продукції, що одержують з нього (кишмиш, ізюм, вина, олія, оцет, корми та ін.), невибагливістю винограду до грунту та його меліоративною роллю під час освоєння схилових, кам’янистих і піщаних земель, не придатних для інших культур, високою економічною ефективністю.

Корисність виноградарської продукції:

1. Поживна цінність та смакові якості винограду насамперед зумовлюються вмістом цукру в ягодах, якого нагромаджується від 12 до 30% залежно від сорту та умов вирощування. Цукри винограду складаються в основному з найбільш легкозасвоюваних – глюкози та фруктози. За енергетичною цінністю 1 кг винограду при цукристості 18-28% становить 750-800 ккал, тобто забезпечує 25-30% добової потреби людини в енергії. Поживна якість 1 кг винограду вища, ніж 1 л молока або 1 кг картоплі, яблук, груш чи персиків.

2. Крім цукру, у ягодах винограду багато міститься органічних кислот (винної, яблучної, лимонної, бурштинної, щавлевої, саліцилової та ін.), що дає можливість використовувати його як дієтичний продукт. Органічні кислоти поліпшують апетит та травлення їжі, запобігають утворенню каменів у нирках.

Виноград містить необхідні для організму людини вітаміни групи В (тіамін), В1 (аневрин), В2 (рибофлавін), В6 (піридоксин), В7 (біотин), С (аскорбінова кислота) та інші, а також солі, які містять макроелементи (кальцій, калій, фосфор, натрій, магній, сірка, залізо), та понад 20 мікроелементів, що відіграють важливу роль в організмі людини. Важливі також інші біологічно активні речовини: ферменти, амінокислоти, фітонциди, ароматичні, дубильні, фенольні.

3. Пектинові речовини, що в значній кількості містяться у шкірочці сортів із забарвленими ягодами, зв’язують у нерозчинні солі радіоактивні метали, які виводяться з організму.

4. Завдяки високій калорійності та наявності біологічно активних речовин виноград допомагає при недокрів’ї, розладі нервової системи, порушенні обміну речовин в організмі. Лікування виноградом (ампелотерапія) дає добрі результати при шлункових, ниркових, легеневих захворюваннях та порушенні серцево-судинної діяльності. Для лікування насамперед використовують високоякісні столові сорти винограду, виноградні соки (освітлені та з м’якушем), кишмиш, ізюм. Науково обгрунтована норма споживання свіжого винограду на одну людину становить 8-10 кг на рік.

5. Основну масу (85-90%) вирощуваного винограду використовують для виробництва вин, соків, концентратів (виноградний мед, сироп, бекмес, вакуум-сусло, порошки), компотів, маринадів, варення, мармеладу та ін.

6. Велику кількість корисних продуктів можна одержати, якщо провести глибоку утилізацію залишків винограду. Здерев’янілі пагони, які видаляють під час обрізування кущів, використовують для виробництва кормових дріжджів, будівельних матеріалів (оздоблювальні плити, шпалерні кілки). При обламуванні зайвих зелених пагонів та чеканців кущів зелену масу використовують як цінний корм (не гірший від люцерни).

7. На корми використовують також висушену шкірку ягід та насіння (кормове борошно).

8. Із залишків винограду після переробки на вино одержують спирт, енотанін, енобарвник, олію, оцет, винну кислоту тощо.

Важливою біологічною властивістю винограду є сильний ріст розгалуженої кореневої системи та надземної частини, що зумовлює добрий розвиток кущів на малопродуктивних (схилових, кам’янистих, піщаних) землях. Площа таких земель у південних областях України, в Криму та на Закарпатті становить понад 150 тис. га. Освоєння їх під виноградники шляхом поліпшення родючості (внесення добрив, мікрозрошення), впровадження ефективних заходів боротьби з водною та вітровою ерозією дасть можливість раціонально використовувати високий біокліматичний потенціал цих земель.

Виноградарство – важлива і високоприбуткова галузь сільськогосподарського виробництва. Так, у сільськогосподарських підприємствах Одеської області плодоносні виноградники, займаючи 2% площі сільськогосподарських угідь, дають 15% грошових надходжень і понад 20% прибутку від реалізації продукції рослинництва. Рівень окупності виробничих витрат у виноградарстві майже у півтора раза вищий, ніж у середньому по рослинництву.

Історія виноградарства та виноробства в Україні. На основі палеонтологічних знахідок встановлено, що виноград був відомий уже в третинному геологічному періоді розвитку Землі (близько 55 млн. років тому). Батьківщиною культурного винограду (Vitis vinifera) вважають Малу Азію. Відомо, що ще 4-6 тисячоліть тому його вирощували в Середній Азії, Закавказзі, Єгипті та Месопотамії.

На території України – в Криму, районах північного та північно-західного Причорномор’я виноградарство і виноробство були дуже поширені в V-VIII ст. до нашої ери, коли там з’явилися грецькі колонії Херсонес (біля Севастополя), Пантікапей, Тиритака, Мирмекій (Керченський півострів), Ольвія (біля с. Парутиного Миколаївської обл.), Тіра (біля м. Бєлгород-Дністровський Одеської обл.) та ін.

У творах Гомера, Есхіла, Геродота, Страбона є відомості про розвиток виноградарства і виробництва у південних регіонах нашої країни.

Після завоювання римлянами Криму та північного Причорномор’я виноградарство і виноробство занепали. Тільки в XIII-XIV ст. у колишніх грецьких колоніях виноградарство та виноробство були відновлені італійськими колоністами з Генуї. Проте падіння Візантії, а пізніше (XVII ст.) завоювання турками генуезьких колоній надовго загальмували розвиток виноградарства, і особливо виноробства (воно заборонено Кораном), у Криму та на півдні України.

Наприкінці XVIII ст. після приєднання Криму до Росії (1783 р.) та звільнення від турецького ярма земель північного Причорномор’я починається новий етап розвитку виноградно-виноробної галузі. Із заснуванням міста Одеси почало зароджуватися виноградарство одеського регіону та всієї Таврійської губернії. У перші десятиріччя XIX ст. створюються виноградні розсадники на Південному березі Криму, які відіграли важливу роль у розвитку виноградарства в Україні. В цей час площі виноградників досягли 8,5 тис. га.

Добре почало розвиватися виноградарство і виноробство після призначення генерал-губернатором Новоросійського краю князя М.С. Воронцова. За його ініціативою безкоштовно роздавалися вільні землі та виноградні чубуки для закладання виноградників. Він домігся від уряду відміни акцизного збору на вино та впорядкування податкової системи, що значно активізувало торгівлю вином і розвиток виноробної галузі. З ім’ям князя М.С. Воронцова пов’язано створення першокласних виноградників на Південному березі Криму та унікального району виноробства. Він був одним з ініціаторів організації біля м. Ялти Нікітського ботанічного саду. В 1828 р. тут організовано виноградно-виробниче учбове та дослідно-показове господарство “Магарач” (нині Інститут винограду і вина “Магарач” УААН), яке значно вплинуло на поширення кращих сортів винограду та створення вітчизняних марок вин.

Значну роль у розвитку виноградарства і виноробства в задністровських районах Одещини відіграло показове виноградно-виноробне господарство, яке було створено в тридцятих роках XIX ст. общиною виноробів із французької Швейцарії у с. Шабо. Наприкінці 80-х років XIX ст. колоністи із Шабо були піонерами в освоєнні під виноградники Нижньодніпровського піщаного масиву.

Протягом XIX ст. виноградарство і виноробство України розвивалося прискорено. Галузь набувала промислового значення. Вина України експортувалися й одержували світове визнання. В 1900 р. на Всесвітній виставці в Парижі ігристе вино (типу шампанського) видатного російського винороба князя Л.С. Голіцина із с. Новий Світ (біля м. Судака) одержало найвищу нагороду – кубок “Гран-прі”, а столове вино із сорту Рислінг рейнський з маєтку князя Трубецького (с. Козацьке на Херсонщині) удостоєно золотої медалі.

Видатний учений-виноградар Василь Єгорович Таїров з 1892 р. почав видавати щомісячний журнал “Вестник виноделия”, на сторінках якого висвітлювалися наукові основи ведення виноградарства і виноробства. В 1905 р. у м. Одеса на суспільних засадах В.Є. Таїров відкриває “Виноробну станцію російських виноградарів і виноробів” – першу в Росії та Україні науково-дослідну установу з виноградарства та виноробства (нині Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова УААН). Станція відіграла важливу роль у впровадженні прищепної культури європейських сортів винограду на філоксеростійких підщепах та поліпшенні якісного стану виноградарства і виноробства України.

На початку ХХ ст. виноградарство України зазнало великої кризи, пов’язаної з поширенням філоксери та розрухою, викликаною Першою світовою і громадянськими війнами. За короткий час площі виноградників скоротилися в 4,2 раза. Якщо в 1913 р. площа їх становила 53,9 тис. га, то в 1919 р. залишилося 12,8 тис. га.

У 20-ті роки почалося відновлення площ виноградників. Але нові виноградники закладали, головним чином, низькоякісними саджанцями гібридів – прямих утворювачів.

У передвоєнні роки були організовані виноградні розсадники, де почали вирощувати щеплені саджанці європейських сортів. Це дало можливість швидко збільшувати площі промислових виноградників. У 1940 р. вони становили 103,2 тис. га. Одночасно було створено матеріально-технічну базу для промислового випуску вин і коньяків.

Під час Великої Вітчизняної війни знову загинули значні площі виноградників, які вдалося відновити лише через 10 років. Найбільші темпи закладання виноградників (у середньому 54,4 тис. га щорічно) спостерігалися у 1956-1960 рр. За цей час загальна їх площа досягла майже 350 тис. га. Однак нерідко виноградники закладали низькоякісним садивним матеріалом з порушенням вимог агротехніки, що призвело до загибелі насаджень на значних площах. Великої шкоди кореневласним насадженням завдала філоксера. Дещо стабілізувалися площі та валовий збір винограду на початку 80-х років, проте непродумані рішення по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом (1985 р.) та невирішення ряду важливих питань у зв’язку із запровадженням у народному господарстві ринкових відносин призвели до кризового стану виноградарства і виноробства. За 1985-1995 рр. площа насаджень скоротилася ще на 100 тис. га і на початок 1996 р. стана присадибних і дачних ділянках, 0,4 тис. га – у фермерських господарствах. Крім того, майже припинилося оновлення виноградників, різко зменшилося виробництво саджанців винограду, вина, погіршилася якість виноградно-виноробної продукції. Рівень споживання винограду і вина в 1995 р. становив, відповідно, 0,1 кг та 1,7 л на душу населення.

З метою стабілізації і нарощування обсягів виробництва та постачання населенню винограду і винопродукції, підвищення їх якості урядом України затверджена концепція та основні напрями державної підтримки розвитку виноградарства і виноробства. Передбачено площі виноградників довести до 200 тис. га, а валовий збір винограду –до 1042 тис. т. Для виконання цього завдання планується щорічно закладати 7,4 тис. Га нових виноградників.

Таблиця 1

Площа плодово-ягідних і виноградних насаджень, тис.га

Таблиця 2

Виробництво продукції садівництва та виноградарства, тис. т

Сучасний стан виноградно-виноробної галузі АР Крим характеризується тим, що обсяги виробництва продукції знижуються, катастрофічно зменшуються площі насаджень, більше половини виноградників в плодоносному віці має проріджену 25-40 % структуру і вік 20 і більше років.

Промисловою обробкою винограду в Криму займаються 73 виноградно-виноробних підприємства різних форм власності і механізмів господарювання. Серед виробників винограду найбільшу частку займають державні підприємства (рис. 4.1), які, існуючи за рахунок бюджетних коштів, погіршують загальну картину фінансування галузі.

Рис. 4.1 – Розподіл виробників винограду в АР Крим за формами господарювання станом на 01.10.2010 р., %

Складний економічний стан більшості виноградно-виноробних підприємств, викликаний диспаритетом цін на сільськогосподарську продукцію і споживані для її виробництва ресурси, відсутністю дієвої інфраструктури ринку столового винограду, трансформацією споживчих переваг у бік коньячно-горілчаної продукції, а також зниження об’ємів виробництва галузі визначають необхідність швидкого вирішення проблем розвитку виноградно-виноробного виробництва Криму, досягнення стабілізації і підвищення ефективності механізмів господарювання виноградарських підприємств на основі інноваційних механізмів розвитку.

За аналізований період загальна площа виноградників в Криму скоротилася на 63,2 % (з 62,6 тис. га в 1991 р. до 23,0 тис. га в 2011 р.), площа плодоносних виноградників зменшилася на 61,0 % (з 52,5 до 20,5 тис. га) (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка площі виноградних насаджень в Криму, тис. га*

*Джерело: дані Головного управління Держкомстату в АР Крим

Щодо регіональної структури площ виноградників в АР Крим, то слід зазначити, що лише в п’яти районах Криму загальна площа виноградників перевищує 2000 га, серед них м. Севастополь, Бахчисарайський, Сімферопольський райони, м. Судак, м. Феодосія, виробництвом винограду продовжують займатися переважно сільськогосподарські підприємства. Що ж до таких регіонів Криму як, м. Сімферополь, м. Євпаторія, м. Керч, Красноперекопській та Роздольненський райони, то площі під виноградниками в них не перевищують 100 га та повністю знаходяться у власності господарств населення (рис. 2).

до 10 га,

від 10 до 100 га,

від 100 до 500 га,

від 500 до 1000 га,

від 1000 до 2000 га,

від 2000 до 10000 га.

Рис. 2. Загальні площі насаджень виноградників в АР Крим станом на 01.01.2011 р.

Врожайність винограду в Криму за період з 1991 по 2011 р. тільки в 1998 р. перевищила середню врожайність по Україні. Співвідношення врожайності винограду в регіоні з аналогічним показником по країні зросло з 112,6% в 1991 р. до 127 % у 2009 – м р.

У Криму врожайність винограду за аналізований період зросла на 12,6 % - з 45,9 до 51,7 ц/га (табл. 4).

При цьому зазначимо, що потенціал оброблюваних в регіоні сортів винограду використовується в недостатній мірі. За останніх 10 років врожайність винограду по Криму складала 20-25 % від агротехнологічно - потенційного можливого рівня.

Таблиця 4

Динаміка врожайності виноградних насаджень в Криму, ц/га*

*Джерело: дані Головного управління Держкомстату в АР Крим

У Криму за період з 1991 по 2011 рр. виробництво винограду скоротилося на 34,8 %, що склало 125,4 тис. т в порівнянні з 244,3 тис. т, отриманими в 1991 р. (табл. 5).

Таблиця 5

Динаміка валового збору винограду в Криму за період 1991-2011 рр., тис. т*

*Джерело: дані Головного управління Держкомстату в АР Крим

Питома вага об’ємів виробництва винограду в Криму за аналізований період скоротилася від 36,3 до 28,2 %.

Відсутність системи оновлення виноградників в Україні привела до збільшення питомої ваги старих, низькопродуктивних насаджень, погіршення їх сортового складу. У багатьох організаційно-правових формуваннях експлуатуються виноградні насадження віком 35-40 років, із застарілими, енерго- і ресурсоємними схемами посадки і морально-застарілими сортами, врожайність яких неприпустимо низька, а якість виноградарської продукції не відповідає вимогам ринку.

Крім вищевикладених причин, негативний вплив на стан галузі зробили такі чинники, як неузгодженість інтересів всіх учасників виробничого процесу (від виробництва винограду до випуску готової виноробної продукції), деградація ресурсного потенціалу і системи матеріально-технічного забезпечення виноградарських господарств, низький рівень механізації, зниження «технологічної» дисципліни виробництва, зберігання і переробки винограду.

Вікові періоди життя плодових культур та особливості агротехніки їх вирощування.Послідовні зміни в індивідуальному розвитку плодових дерев П.Г. Шитт назвав віковими періодами.

На підставі морфологічних змін надземної системи виділено 9 вікових періодів, які визначають заходи агротехніки щодо регулювання активності росту і підвищення продуктивності плодових культур:

1) період росту – триває від виникнення рослини і до формування першого врожаю, залежно від породи, сорту, підщепи і технології (2-6 років); у цей період найбільш активно відбуваються процеси апікального і латерального росту та формоутворення – при оптимальних зовнішніх умовах приріст пагонів може досягати 80-100 см і більше за вегетацію;

2) період росту і плодоношення – від першого врожаю до настання регулярного плодоношення (2-8 років); характеризується активним формоутворенням, у тому числі прогресуючим формуванням генеративних бруньок та врожаїв з досить високою якістю плодів, деяким послабленням росту;

3) період плодоношення і росту – від настання регулярного плодоношення до найбільш продуктивного плодоношення за даних умов (6-15 років); цей період відрізняється найбільш високою врожайністю високоякісних плодів, здебільшого регулярним плодоношенням, активністю формоутворювальних процесів, послабленням росту, але при оптимальних зовнішніх умовах ріст пагонів нормальний – приріст за вегетацію становить 30-50 см; починається відмирання обростаючих гілочок і слабких скелетних частин;

4) період плодоношення – рослини формують максимальні врожаї у даних умовах, але якість плодів (величина) погіршується порівняно з попереднім періодом; у ряді порід, зокрема зерняткових, проявляється періодичність плодоношення, надземна система досягає максимальних розмірів, ростові процеси затухають і приріст пагонів за вегетацію не перевищує 15-20 см, поступальний ріст гілок припиняється, відмирають обростаючі гілочки в центрі крони, гілки оголюються, деякі відмирають, і плодоношення переноситься на периферію; тривалість періоду – до 10-15 років і більше;

5) період плодоношення і всихання – спостерігається помітне зниження врожайності, відмирання напівосновних гілок та деяких верхніх частин основних гілок, посилюється відмирання плодоносних гілочок, з’являються поодинокі пагони в оголеній частині крони та вовчки на основних гілках, утворюються нові плодоносні частини; тривалість періоду – 3-10 років;

6) усихання, плодоношення і росту – від відмирання невеликих основних частин до часткового відмирання великих основних гілок; посилюється відмирання обростаючих гілок в центрі, а згодом і в периферійній частинах крони, відновлюється крона в нижній її частині за рахунок зростаючого утворення вовчків; тривалість періоду – до 5-8 років;

7) усихання, росту і плодоношення – масове відмирання великих скелетних гілок,

поступовий розвиток сильних вовчків у нижній частині крони; період триває до 6-7 років;

8) усихання і росту – відмирання основних гілок першого порядку, виникнення основних гілок з вовчків; тривалість періоду – 5-6 років;

9) росту – закінчується відмирання крони, зберігається лише основа стовбура, утворюється поросль на пеньках.

Практичне значення мають лише перші чотири періоди, стосовно до особливостей яких конкретизують технологічні заходи вирощування плодових культур з тим, щоб одержати оптимальні показники росту і плодоношення, властиві рослинам у даний період.

1. Період росту. Технологічні заходи повинні бути спрямованими на прискорення регенерації кореневої системи і високе приживання дерев, активізацію росту та своєчасне визрівання тканин пагонів, створення необхідних конструкцій крон чи кущів, забезпечення встановленої щільності насадження та раннього вступу його у промислове плодоношення. З цією метою оптимізують водний і поживний режими грунту шляхом поливів, мульчування пристовбурних смуг чи кругів, впровадження раціональних систем удобрення, утримання і обробітку грунту, застосовують прогресивні заходи боротьби з хворобами і шкідниками, способи формування крон, захищають кореневу систему від пошкоджень морозами, а штамби і гілки – від сонячних опіків та гризунів, при потребі насадження ремонтують.

2. Період росту і плодоношення. В цей період необхідно закінчити формування крон, активізувати розвиток вегетативних і плодоносних частин крони, підтримувати оптимальну активність росту, доглядати за врожаєм. Тому після закінчення формування крони обмежують її висоту, а згодом і діаметр (товщину), відповідним обрізуванням забезпечують належне освітлення усіх її частин та оптимальну активність росту і утворення плодоносних гілочок; стосовно до активності росту і плодоношення диференціюють удобрення і регулювання водного режиму, забезпечують нормальне запилення і запліднення, захищають насадження від пошкоджень хворобами, шкідниками, морозами.

3. Період плодоношення і росту.Основним завданням технології є підтримання належної активності росту пагонів, забезпечення регулярного помірного плодоношення та високої якості плодів. Нормального освітлення усіх частин надземної системи, а отже, і продуктивного фотосинтезу, досягають обмеженням її об’єму, проріджуванням у місцях загущення, видаляють сухі гілки і формують нові обростаючі гілочки з однорічних приростів. Створюють оптимальний поживний і водний режими грунту – систему удобрення і водозабезпечення диференціюють відповідно до стану насадження, зокрема урожайності, характеру плодоношення, якості плодів, активності росту пагонів. Ретельно здійснюють заходи з догляду за врожаєм: боротьбу з хворобами та шкідниками, весняними приморозками, забезпечення запилення і запліднення. Усі технологічні заходи необхідно спрямувати на збільшення тривалості цього періоду.

4. Період плодоношення. Активізація росту пагонів, забезпечення значних регулярних урожаїв та високої якості плодів – основна мета технології цього періоду. Її досягають омолоджуючим обрізуванням і проріджуванням, нормуванням квіток чи зав’язі, посиленим удобренням та належним водозабезпеченням, своєчасним і якісним виконанням заходів із захисту рослин від уражень хворобами, шкідниками, приморозками.