Особливості античного рабства. Господарський розвиток Давньої Греції

ТЕМА 3 ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ та ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ В ПЕРІОД ФОРМУВАННЯ СВІТОВИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

(VIII - V ст. ДО Н.Э.)

Античний період охоплював першу половину I тис. до н.е. - першу половину I тис. н.е. У період античності була повністю знищена громада, переважало боргове рабство, а рабовласництво досягло свого повного розквіту. Використання рабської праці стало більш витонченим, різноманітним і застосовувалася майже у всіх сферах економічного життя, у тому числі й у сільському господарстві. Рабство набуло своєї класичної форми. Суспільство чітко розділилося на два класи: вільні громадяни і раби.

Давньогрецька держава виникла на рубежі III- II тис. до н.е. у південній частині Балканського півострова. Його ранньому економічному росту сприяли:

- зручне географічне положення;

- удосконалення продуктивних сил (використання міді, бронзи);

- основою сільського господарства стало землеробство полікультурного типу (так звана “середземна тріада”, орієнтована на вирощування трьох культур - злаків, винограду, оливи).

Значні зміни у господарському житті спостерігалися близько 2000 року до нашої ери. В цей період стало відомо гончарне коло.

Надалі в VIII – VI ст. до н.е. у Древній Греції формуються грецькі рабовласницькі міста-держави (поліси). Центром поліса було місто, оточене стіною. До нього входили прилеглі долини й острови. Звільнення рабів у Давній Греції було явищем рідкисним, а їхнє положення - дуже важким.

В економічному житті Древньої Греції можна виділити нижченаведені періоди (рис. 3.1).

Крито-микенський період.Виникали палаци (на рубежі III –II ств. до н.е.) у різних районах острова Крит. Землі були палацові, приватні і общинні. Населення обкладалося натуральними і

Рис. 3.1 Періодизація економічної історії Давньої Греції

трудовими повинностями. Палац виконував універсальні функції: був адміністративним і релігійним центром, житницею імайстернею. У більш розвинених суспільствах таку роль відігравали міста. Найвищого розквіту держава на острові Крит досягла в XVI-XV ст. до н.е. У цей період були відбудовані чудові палаци, по всьому острову прокладені дороги. Існувала єдина система виміру. У середині XV ст. до н.е. відбувся найсильніший землетрус, який зруйнував критську цивілізацію і лідерство серед всіх грецьких племен перейшло до ахеян.

Ахєйське суспільство досягло найвищого розквіту в XV —XIII ст. до н.е. Провідну роль грали Мікени. Економічний розвиток характеризувався подальшим підйомом сільського господарства й ремесла. Земля ділилася на:

- державну (земля палацу). Державна земля давалася на правах умовного користування. Знать могла здавати її в оренду невеликими ділянками;

- общинну (окремих територіальних громад), яка використовувалася майже також як і державна.

Основними центрами залишалися палаци, що містили великі ремісничі майстерні по переробці сільгосппродукції, а також прядильні, швейні, металургійні. Причому держава тримала під контролем всі види сировини, насамперед - металу.

Основну масу населення становили вільні селяни й ремісники (у написах з Пилосського палацу згадуються муляри, горшечники, зброярі, навіть парфумери й лікарі).

Наприкінці XII ст. Крито-микенська палацова цивілізація зійшла з історичної арени при загадкових обставинах (деякі дослідники говорять про дорійське завоювання). Вдруге класове суспільство й держава зародилася майже через три століття, але вже в зовсім іншій формі.

Гомерівський період.В цей період у греків не існувало держави. Рабство практично було відсутнє. Верховним органом були народні збори, які обирали керівника-вождя (василевса). У гомерівський період переважало натуральне господарство, худоба вважалася мірилом багатства, грошей суспільство не знало. Однак, у цей період відбулися важливі зміни, пов’язані з широким використанням заліза. На перший план висунулося господарство малої патріархальної родини. Земельні ділянки міцно закріпилися за окремими родинами. Навіть найвищі верстви населення жили в простоті, комфорт був відсутній навіть у палацової еліти.

Політичним і економічним центром стало поселення поліс. Основним населенням міста були скотарі і хлібороби.

В архаїчний період (VII-VI ст. до н.е.) зміни в господарському житті призвели до створення нової економічної системи. Греція випередила у своєму розвитку усі сусідні країни, зокрема, в сільському господарстві селяни перейшли до вирощування більш дохідних культур (винограду і маслин). Основними осередками сільськогосподарського виробництва були дрібні селянські господарства і більш великі маєтки родової знаті. Ремесло зосередилося в містах. Чітко оформилися його галузі (металургія, металообробка, кораблебудування. Торгівля стала провідною галуззю. З'явилися гроші, угоди купівлі-продажу поширилися на всі види матеріальних цінностей. Зародилося лихварство, а разом з ним і боргове рабство. Раби надходили також з колоній, але їхня роль була незначною. Основну масу ремісників становили вільні люди.

У VIII-VI ст. до н.е. у Греції відбулася Велика грецька колонізація. Серед причин її виникнення можна виділити такі:

- нестача землі внаслідок її концентрації в руках знаті;

- необхідність пошуку нових джерел сировини;

- завоювання ринків збуту для продуктів сільського господарства і ремесла;

- політична боротьба, яка змушувала потерпілих поразку шукати вдачу в колоніях.

Колонізація стримувала внутрішні соціальні конфлікти в суспільстві, сприяла розвитку ремесла і торгівлі. Вона поширювала елліністичну культуру, відкривала простір для здібностей людини, вивільняючи особистість з-під контролю роду.

В цей період активно здійснювалося формування античних полісів серед яких виділяють аграрний і торгово-ремісничий.

Аграрний поліс характеризувався абсолютною перевагою сільського господарства, слабким розвитком торгівлі й ремесла, товарно-грошових відносин і великою питомою вагою праці залежних рабів. До таких полісів відносять Спарту, Фессалію, Беотію.

Торгово-ремісничому полісу була властива велика питома вага ремесел і торгівлі, розвинені товарно-грошові відносини і впровадження рабської праці у виробництво (Афіни, Коринф, Сіракузи).

В історії Давньої Греції найбільш важливу роль відіграли два поліси: Афіни й Спарта.

Афінська держава виникла на території Аттіки. Утворення держави народна традиція пов'язує з ім'ям грецького героя Тезея, який провів ряд реформ, у результаті чого Афінське суспільство розділилося на три соціальних групи:

1) родову знать – евпатридів, які мали монополію на обіймання державних посад;

2) простих хліборобів – деміургів;

3) метеків – вихідців з інших громад, особисто вільних, але обмежених у своїх політичних і економічних правах.

Вища влада належала ареопагу, який замінив раду старійшин і архонтам, які здійснювали безпосереднє управління, уособлювали адміністративну, судову та військову владу.

У класичний період основною рисою соціально-економічного розвитку стало панування полісів і поширення в них рабства класичного типу. При класичному рабстві раб втрачав не тільки власності на знаряддя праці й засоби виробництва, але і являв собою «знаряддя праці», яке повністю належало своєму хазяїнові.

У класичний період рабська праця проникла в усі сфери життя і виробництва. 30-35% загального населення Греції становили раби, вони приносили високий дохід. Однак, цьому періоду характерні і деякі успіхи. У сільському господарстві в IV ст. до н.е. частково вводиться трипільна система господарювання, застосовуються різні види добрив, удосконалюються знаряддя праці. В цей час у Греції вже виникають засади агрономічної науки, як певного узагальнення практичного досвіду античного землеробства. У найбільш родючих областях Греції було широко розвинене землеробство з перевагою зернових культур, у малородючих областях розводили сади, виноградникиій маслинові гаї.

Каталізаторами торгівлі стало зростання чисельності населення, нестача зерна й сировини, надлишки продукції.

Удосконалювалася розрахункова система. З'явилися засади банківських операцій. Однак IV століття до нашої ери дослідники визначають як час кризи давньогрецького класичного полісу. Вона була викликана наслідками Пелопонесської війни в 431-404 роках до нашої ери, в якій Афіни зазнали поразки.

В основі кризи лежали непримиренні протиріччя рабовласницького ладу: вільні селяни й ремісники не могли витримати конкуренції з дешевою рабською працею і банкрутували, що підривало військову міць рабовласницьких держав. У такий спосіб технічні можливості рабовласництва швидко вичерпали себе. У результаті нескінченних війн між рабами й рабовласниками, грецькими містами економічне життя країни було паралізовано. Внаслідок цього, ослаблені грецькі рабовласницькі поліси були завойовані Македонською державою, а потім Римом.