Аргументи
Теза доказу
Структура доведення
Структура доведення. Види доведення
Доведення - це логічна операція обґрунтування істини певного положення, за допомогою інших та взаємопов’язаних з ним положень.
Будь-яке доведення складається з трьох частин:
1. Тези - положення, істинність якого треба довести.
2. Аргументи (основи) - судження, які наводяться для доведення тези.
3. Демонстрація (форми доказу) спосіб логічного зв'язку тези з основою.
Будь-який доказ припускає наявність доводжуваного положення (тези). Якщо відсутня теза, то й доводити нічого. Теза може бути сформульована як на початку доказу, так і в будь-який інший його момент. Позначають тезу по-різному, наприклад: "Положення, яке я доводжу, полягає ось у чому": "Ось моя теза"; "Ось моє положення"; "Ось моя позиція" тощо. Часто якесь положення доводиться без посилання на те, що це теза. Теза висловлюється звичайно у формі категоричного судження, наприклад: "Історію стародавнього світу потрібно вивчати оскільки вона надає можливість глибше пізнати сучасність", „Історію економіки потрібно знати, оскільки вона надає можливості зрозуміти об’єктивні закони економічної реальності” тощо. Але часто його формулюють у вигляді запитання: "Чи є причинний зв'язок між діями корпорації та їхніми успіхами?"; "Чи були в А. Акції компанії?" і т. д.
У пізнанні доведення, як правило, є складним; доводиться не одне, а кілька положень. У складному доказі слід розрізняти основну тезу і підлеглі, часткові тези.
Основною тезою називається положення, котрому підлягає обґрунтування ряду інших положень.
Часткова теза — це таке положення, котре стає тезою лише тому, що за її допомогою доводиться основна теза. Часткова теза, будучи доведеною, сама стає потім аргументом для обґрунтування основної тези.
Довести тезу — означає навести такі судження, котрі були б достатніми для обґрунтування істинності або хибності висунутої тези. Як аргумент для доказу тези може бути наведена всяка істинна думка, якщо тільки вона пов'язана з тезою, обґрунтовує її. Основними видами аргументів є такі: факти дійсності, закони, аксіоми, визначення та інші, раніше доведені положення.
А. Факт — це явище або подія, що мають місце в дійсності. Факт, який правильно відображений у судженні, служить аргументом у доказі.
Факти є досить важливим видом аргументів. Вони мають велику силу переконливості й тому широко використовуються в усіх галузях пізнання. Оскільки факт — це дійсність, то заперечувати факти, тим часом як вони існують, або посилатися на факти, котрих немає насправді, — означає не рахуватися з дійсністю. Факти настільки авторитетні, наскільки авторитетна сама дійсність. Згода думки з фактами є згода з об'єктивною реальністю.
Самі факти мовчать, їх пояснюють, інтерпретують люди. Той самий факт може пояснюватися по-різному. Наприклад, факт виявлення у обвинувачуваного інструменту, за допомогою якого зламано стіни складу, ще не свідчить безумовно про те, що крадіжку скоїв саме він. Обвинувачуваний міг позичити інструмент іншій особі, купити його після вчиненої крадіжки, інструмент міг бути взятим злочинцем без відома його власника (обвинувачуваного) тощо. Отже ті самі факти можуть використовуватися для доведення найрізноманітніших положень. Щоб цього не було, факти, перш ніж стати аргументами, необхідно правильно зрозуміти і пояснити.
Для того, щоб факти були правильно пояснені, треба підходити до них діалектично, розглядати не ізольовано, а у взаємозв'язку.
Щоб факти виконували роль аргументів, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, що стосуються розглядуваного питання, без будь-якого винятку. Не можна довільно ні вихоплювати лише потрібні факти і забувати, не помічати інших, небажаних фактів, ні брати у фактів лише другорядні сторони і не враховувати головних, суттєвих сторін.
Всяка однобічність у відборі й дослідженні фактів приводить до нерозуміння суті фактів, до їх викривлення.
Доказом (фактом) може бути будь-яке явище, подія, предмет чи річ, все, що оточує людину і складає об'єктивну реальність.
Але судовим доказом (аргументом) кожен факт робиться лише тоді, коли він встановлений і закріплений із дотриманням вимог процесуального закону. Факти, здобуті без дотримання належної процесуальної форми, не можуть бути взяті за основу висновків слідства і суду. Так, якщо якийсь факт установлюється свідченням особи, котра спостерігала цей факт, то такий факт стає доказом (аргументом) у справі лише за умови, якщо ця особа буде допитана як свідок у визначеному процесуальним законом порядку і її свідчення занесені до протоколу згідно з вимогами процесуального закону.
Б. Важливим видом аргументів є закони науки. Посилання на закон є вагомим аргументом. Авторитетність законів науки як аргументів пов'язана з розумінням того, що таке закон.
Закони науки — це особливого роду істини; вони відрізняються від інших знань як за змістом, так і за формою їх відкриття. Закони науки є відображенням законів об'єктивного світу. Вони виражають загальні, необхідні зв'язки, що повторюються між явищами. Закон діє за необхідністю: за певних умов закон діє обов'язково, неминуче. Закон не знає винятків. Не буває так, щоб закон поширювався на одні предмети або явища певного класу і не поширювався на інші предмети або інші явища. Закон постає як загальне для всіх конкретних випадків, для всіх взаємозв'язків об'єктивного світу, що підлягають певному закону. Якщо визначено якийсь закон для деяких явищ, то це означає, що йому неминуче підлягають усі явища певного роду.
Закон — наслідок тривалого процесу пізнання. До кожного нового положення, що є законом, висуваються особливі вимоги, воно має бути доведене як закон і залучене до активної перевірки практикою. Науці не відомі випадки, коли б те чи інше положення легко пояснювалося законом. Відкриття закону — це подія в науці, воно перебуває в центрі уваги не тільки певної науки, а й інших наук. Закони — основні положення, на яких ґрунтується вся наука. Тому посилання на закон завжди достатнє і переконливе. Якщо встановлюється, що доказуване положення випливає з певного закону, то це означає, що воно є істинним.
Але слід мати на увазі, .що будь-який закон має межі своєї дії і що закони діють за певних умов, зі зміною яких може відпасти один закон і з'явиться інший. Тому, обґрунтовуючи якесь положення за допомогою закону, треба знати, чи можна доказувану тезу обґрунтувати саме цим законом.
В. Як основа доказу використовують також аксіоми. Аксіоми — положення, які приймаються без доведення. Істинність аксіом, що перебувають в основі доведення, не засвідчується в кожному окремому випадку, тому що перевірка їх істинності проводилася раніше і їх істинність підтверджується багатовіковою практикою людини. Аксіоми широко використовуються як основа в математиці, механіці, теоретичній фізиці та інших галузях природознавства. У суспільних науках аксіоми як основа доказу майже не застосовуються. Пояснюється це тим, що суспільне життя, виучуване суспільними науками, є складнішою формою руху; суспільні відносини не настільки прості й очевидні, щоб дістати значення аксіом. Але й тут деякі положення можуть набувати характеру аксіом.
Г. Доводячи істинність чи хибність якогось положення як аргумент часто наводять визначення понять. Якщо висунуте положення неодмінно випливає з наведеного як аргумент визначеного поняття, то воно визнається доведеним.
Визначення є наслідком глибокого пізнання предметів, відображених у цьому понятті. Визначення розкриває зміст поняття, містить ознаки, що виражають сутність предметів. Тому посилання на визначення достатнє для визнання істинності положення, що підпадає під певне визначення. Визначення в таких випадках береться за істину, що не потребує доведення.
Але аргументом може бути не всяке визначення. Щоб визначення могло бути використане для обґрунтування тези, воно має бути істинним, загальноприйнятим, утвердженим у науці. Оспорюване визначення, яке не визнається всіма, потребує уточнення, не може бути аргументом; таке визначення саме має бути доведене.
У пізнанні визначення використовують як підстави доказу досить широко. Зумовлено це тим, що чимало визначень понять подано в законі (в кодексах, інших нормативних актах) і мають загальнообов'язкову силу. Посилання на визнання тут є посиланням на закон. Такі аргументи-визначення є через це достатніми.
Д. Поряд з названими видами підстав як аргументів доказу широко використовуються й інші раніше доведені наукові положення, теорії, принципи тощо.
Визнаючи науку, ми зобов'язані визнати і її положення, принципи, наукові судження, що входять до змісту певної науки. Тому, доводячи якесь нове положення, посилання на вже існуюче наукове положення цілком правомірним.