Початок Другої світової війни. Причини поразки Польщі.

24.

12.

Радянсько-німецький договір мав величезні наслідки.

Він зірвав на певний час спроби західних держав зіштовхнути між собою Німеччину й Радянський Союз, проте об'єктивно сприяв Німеччині в розв'язанні нової агресії в Європі.

Договір відвернув напад Японії на СРСР і війну Ра­дянського Союзу на два фронти. Японський уряд К. Хірануми, який готувався до спільної японо-німецької війни проти СРСР, після укладення договору Молотова—Ріб­бентропа попросив у СРСР перемир'я під час збройного зіткнення на Халхін-Голі, а сам на знак протесту проти рішення Гітлера пішов у відставку.

Не тільки Японія, а й інші союзники Німеччини бу­ли незадоволені її договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія заявила про нейтралі­тет. «Антикомінтернівський пакт» не спрацював, єдність блоку агресорів у той час була підірвана.

Договір Молотова—Ріббентропа (пізніше дехто на Заході називав його «пактом Сталіна—Гітлера») був виму­шеним кроком, який дав можливість Радянському Союзу відтягнути війну проти себе майже на два роки, зміцнити свою обороноздатність.

Таємний протокол до договору, що торкався інтересів і територіальної цілісності інших держав, з якими СРСР мав угоди про ненапад, означав відступ від декларованих Радянським Союзом принципів зовнішньої політики. Підписаний згодом, 28 вересня 1939 р., договір з Німеч­чиною про дружбу й кордони, що зафіксував так званий «Четвертий поділ Польщі», взагалі становив непрощен­ну помилку з боку Сталіна. Але в будь-якому разі розгля­дати ці документи слід з урахуванням конкретних реалій того часу.

Причини і наслідки ІІ світової війни.

Друга світова війна відображала боротьбу за вплив держав Вісі, що прагнули до панування в усьому світі і альянсу чотирьох великих держав (Великобританія, США, СРСР і Китай), що був основою широкої антигітлерівської коаліції і являв собою тимчасове поєднання ідеологічно несумісних країн.

Кожен день шестирічної війни був позначений втратою приблизно 2-3 тисяч людських життів. За підрахунками Гергарда Вайнберга (автор книги про другу світову війну), загалом під час війни загинуло приблизно 53 мільйони людей. Люди гинули не тільки внаслідок бойових дій, але і в результаті репресій проти мирного населення, зокрема цілеспрямованих дій проти окремих етносів.

Причини другої світової війни:

1) стосовно Німеччини: її підштовхували до війни такі чинники: а)німецький націоналізм, поєднаний з ірредентизмом (слово «ірредента» походить з італійської мови і означає «невоз’єднана», «необ’єднана»). Ірредентизм спрямований на об’єднання в рамках однієї держави етносу, частини якого перебувають в межах інших держав. В основі німецького ірредентизму полягала та обставина, що багато німців проживали на територіях, що входили до складу Польщі, Чехословаччини, Данії, Франції та ін., у тому числі через несправедливий територіальний перерозподіл на терені Європи згідно Версальського мирного договору; б) з виникненням нацизму його прихильниками на перший план було поставлено поклоніння так званій «колективній волі нації». Це була, фактично, найбільш крайня версія реалізму (тобто «силова політика» - «макполітік», «реальполітік»), історичні корені якої походять від ідеології пруського мілітаризму, в основі якого століттями була ідея «Натиску на Схід» (Дранг нах Остен»); в) психологічне невдоволення німцями несправедливими умовами Версальського миру.

2) держави-переможці дозволили і навіть сприяли переозброєнню Німеччини. Якби ці держави виступили одразу єдиним фронтом проти країн-агресорів, то війни вдалось би уникнути чи принаймні набагато зменшити її жахливі наслідки. Однак, англійці втратили надію на успішну співпрацю із США, де після війни на зміну прихильнику ведення активної зовнішньої політики президенту В. Вільсону прийшли президенти (Гардінг, Кулідж, Гувер), що представляли республіканську партію, яка сповідувала принципи політики «ізоляціонізму» (насамперед, невтручання у європейські справи), а демократ Ф. Рузвельт, президент США у 1933-1945 був змушений тривалий час продовжувати цю політику з огляду на громадську думку в США. Тому англійці вирішили зробити Німеччину (через її посилення) противагою Франції для дотримання балансу сил в Європі (фактично реалістський підхід), а потім і противагою щодо СРСР (Загалом, у 30-х рр. ХХ ст. для провідних західних країн було притаманне бажання відвернути від себе нацистську агресію, спрямувавши її на Схід). Франція займала антинімецьку позицію, бажаючи перешкодити вступу (включенню) Німеччини до системи міжнародних відносин. Проте, в 30-х рр. Франція перебувала у фарватері британської зовнішньої політики, одним з негативних наслідків чого стала політика «умиротворення» - політика поступок агресивній державі без відшкодування з розрахунком на те, що ця держава зупиниться на певному етапі цієї експансії. Ініціаторами політики «умиротворення» були перш за все британські політики 9особливо англійський прем’єр Н. Чемберлен), які не заперечували проти порушення Німеччиною обмежувальних умов Версальського мирного договору і загарбання німцями ряду територій і країн – вільного міста Данціга, Австрії, Західної Чехії (Судети). Проте, німці захопили всю Чехію у березні 1939 р. Хоча Німеччина дала гарантії британським і французьким політикам, що не буде розширювати свою експансію в Європі, проте у вересні 1939 р. і Великобританія, і Франція виявилися втягнутими у другу світову війну.

Основні політичні причини війни (не пов’язані лише з однію конкретною країною):

1) мультиполярний (багатополюсний) характер міжнародних відносин після 1-ї світової війни у Європі (ряд істориків вважали і вважають це основним чинником). Розпад Австро-Угорської імперії призвів до виникнення нових держав, що часто між собою ворогували. Існував проект створення так званої Дунайської федерації – об’днання малих і середніх країн (румунів, сербів, угорців, чехів, частини поляків), проте вирішили, що він передчасний. Таким чином, об’єднання Європи почалось лише після 2-ї світової війни, і почалося із заходу )район Бенілюксу), а не із центру. У 1989 р. американський дослідник (італійського походження) Пітер Кальвокорессі і його колеги Гай Вінд і Джо Прітчет опублікували книгу саме стосовно цієї проблематики (мала два видання) «Тотальна війна. Причини і перебіг 2-ї світової війни».

2) колапс (крах) міжнародної економічної системи в кінці 20-х – на початку 30-х рр. (нв Великобританія, ні США не могли виконувати роль економічного лідера.

3) Слабкі інституційні бар’єри війні (слабкість Ліги Націй). Вині були насамперед британські політики, що були проти встановлення цих бар’єрів (французи ж, наприклад, хотіли створити постійну армію при Лігі Націй (цю ідею висловив, зокрема, Леон Буржуа)). Самі ж французи були недостаньо сильними, щоб встановити ці бар’єри.

4) Психологічні чинники (на державному і національному рівні аналізу): гіпернаціоналізм, мілітаристська пропаганда у ряді країн Європи (Німеччина, Франція, Угорщина, Польща, Італія). Кожна країна виходила на міфологізацію своєї історії («ми найкращі, але ми принижені, обділені, цю несправедливість слід якнайшвидше усунути і можна це зробити з допомогою посилення свої власної могутності). Звідси поставали витоки зневаги до демократії, парламентського урядування (процедур). Війну може почати (будь-який) харизматичний лідер (якому вірять).

5) На індивідуальному рівні аналізу: Гітлер з його особливостями харизми, з його бажанням завоювати весь світ силою, встановити ієрархічну структуру націй ( а деякі навіть знищити) – деякі дослідники: «уособлення диявола в людській подобі». Але він зумів переконати німців у тому, що він є символом величі німецької нації (будівництво доріг, подолання безробіття, територіальна експансія).

Наслідки 2-ї світової війни:

1) величезні руйнування і людські жертви;

2) перерозподіл сфер впливу держав, зміна кордонів (лише СРСР приєднав територію площею приблизно 600 тис. кв. км. – майже як територія України). Франція отримала 500 тис. кв. км, Англія – 270 тис. кв. км. Польща отримала ще більше німецьких земель, ніж до війни. Розпочався розкол Німеччини.

3) Кінець 2-ї світової війни спричинив недовіру і невпевненість у міжнародних відносинах, насамперед між союзниками по антигітлерівськй коаліції.

4) Двозначні компроміси, які були досягнуті на Ялтинській конференції, приховували серйозні відмінності між союзниками (проблема поділу сфер впливу у повонній Європі). Декларація про звільнену Європу передбачала організацію вільних виборів, які в Схвдній Європі спочатку були проведені, але після поразки комуністичних сил у ряді країн лідерів їх противників, що перемогли, було репресовано і провели нові вибори, на яких «перемогли» вже комуністи. З іншого боку, США встановили свій вплив в Італії і Японії, не надавши СРСР можливості рівної участі у союзних контрольних органах.

5) Війна призвела до виникнення нової, глобальної системи міжнародних відносин. (виникла ООН – більш справедлива і ефективна організація, ніж Ліга Націй, для Китаю було зарезервоване місце постійного члена Ради Безпеки ООН (центра прийняття рішень).

6) 2-га світова війна прискорила розпад колоніальних імперій і появу нових держав (у Індонезії, наприклад, почали виникати ще під час війни збройні загони, що вели боротьбу проти Англії, співробітничаючи при з японцями).

7) Після війни сила впливу СРСР і США різко перевищили вплив інших держав (хоча до війни ці дві країни були відносно слабкими в порівнянні з Німеччиною – у СРСР маса військової техніки була застарілою, а в США був тільки флот – авіації і сухопутної армії майже не було.

Таким чином, збулось пророцтво французького мислителя Алексіса де Токвіля (1835 р.): Америка і Росія будуть тримати в своїх руках долю принаймні половини людства.

Отже, загалом, серед факторів, що спричинили початок другої світової війни, слід зазначити:

протиріччя Версальсько-Вашингтонської системи;

встановлення в кількох країнах тоталітарних фашистських режимів, які трималися на політиці войовничого шовінізму та расизму; найагресивніші з них – Німеччина (для нацистської ідеології характерне й гасло реваншизму) та Японія - прагнули до світового панування;

США, Англія, Франція й СРСР сприяли економічній підготовці Німеччини до війни (капіталовкладення США у німецьку промисловість до початку війни сягали 1 млрд. дол.; Німеччина отримала кредити на 27 млрд. марок, з них 70% - американські);

приходу фашистів до влади сприяв розкол у міжнародному робітничому русі, зумовлений політикою СРСР у Комінтерні;

у другій половині 30-х pp. загострюються суперечності між двома коаліціями великих держав;

помилки у зовнішній політиці ряду демократичних країн Заходу та СРСР.

Друга світова війна своїм результатом мала повну зміну системи міжнародних відносин, перерозподіл сил та сфер впливу у світі. Головна зміна полягала у трансформації системи міжнародних відносин з мультиполярної до біполярної. Це відбулося через ряд факторів.(роздруківка).

Друга світова війна не була випадковістю. Не була вона й результатом помилок якогось уряду, хоч таких по­милок у міжнародних відносинах тоді було доволі. До другої світової війни спричинилося різке загострення су­перечностей між великими державами, угруповання і коаліції яких протистояли одна одній.

Після укладення пакту Молотова — Ріббентропа Гіт­лер уже відкрито загрожував Польщі війною. Проте короткозорість європейських політиків була дивовижною. Так, польський міністр закордонних справ Бек гордовито заявляв 27 серпня: «Гітлер не зважиться зараз на війну».

Президент США Рузвельт 24 серпня звернувся з по­сланням до Гітлера й президента Польщі І. Мосцицького, закликаючи до полюбовного врегулювання суперечок. Рузвельт, папа римський, бельгійський король, уряди Ан­глії та Франції гарячково намагалися знайти можливість для «компромісу» з польського питання. В умовах загост­рення кризи в Європі уряд Англії 25 серпня уклав угоду з Польщею про взаємодопомогу.

Те ж саме робив уряд Франції. Даладьє в посланні Гітлеру зазначав, що «проблема Данціга» не може бути причи­ною війни, «найважливіше для нас — зміцнення між наши­ми країнами не тільки миру, а й щирого співробітництва».

Гітлер вимагав приїзду до Берліна надзвичайного пов­новажного представника Польщі. Але зв'язок з Варшавою був порушений, польський посол Й. Ліпський мусив сам увечері 31 серпня з'явитися на виклик Ріббентропа. Ні­мецький міністр закордонних справ напередодні настіль­ки брутально поводився з послом Англії Гендерсоном, що ледве не дійшло до рукоприкладства. Ліпського він при­мусив довго чекати в приймальні, а потім просто виста­вив з кабінету. Тим часом Гітлер уже проголошував про­мову в рейхстазі про початок війни проти Польщі. Він говорив, що «не заінтересований у війні, але змушений». Підкреслював, що розраховує на Італію, але її підтримки не потребує, підтверджував гарантії західних кордонів і вірність договорові про ненапад з Радянським Союзом. Німецькі війська тоді вже вступили в Данціг (Гданськ), а о 4.45 ранку 1 вересня з трьох боків по всьому кордону вони вдерлися в Польщу.

Співвідношення сил було не на користь Польщі. Німеччина кинула проти неї 44 з 52 діючих піхотних дивізій, усі 5 бронетанкових і 13 моторизованих дивізій — за­галом 57 піхотних дивізій, 2500 танків, 2000 бойових літаків тощо. Польща тоді мала близько 33 дивізій, здебіль­шого кавалерійських, її авіація (771 літак) була знищена в перші ж дні.

Німеччина оголосила війну Польщі тільки після зруй­нування 36 основних польських стратегічних пунктів. Як привід до війни гітлерівці використали провокацію. Есе­сівці з допомогою групи в'язнів, одягнених у польську форму, розіграли «напад» на радіостанцію в прикордон­ному німецькому м. Глайвіце.

Посли Англії та Франції лише ввечері 1 вересня вру­чили Ріббентропу ноти, де їхні уряди повідомляли, що «дізналися» про вторгнення німецьких військ у Польщу і що, як «їм здається», це вимагає виконання Англією і Францією своїх зобов'язань перед Польщею. Якщо Ні­меччина не представить «запевнень» про припинення воєнних дій проти Польщі й «готовність виведення» сво­їх військ з її території, Англія й Франція змушені будуть виконати свої зобов'язання.

Громадськість західних держав вимагала рішу­чих дій. Їхні уряди змушені були діяти. Об 11.15 3 вересня Чемберлен по радіо оголо­сив війну Німеччині.

З 17.00 Франція вступила у війну. По­тім війну Німеччині оголосили англійські домініони.

Друга світова війна вибухнула. Її початком вважається 1 вересня 1939 р. — день нападу Німеччини на Польщу.

Англія та Франція ніякої допомоги Польщі не надали. Сама ж Польща припинила опір за 2-3 тижні, уряд Бека— Ридз-Смігли—Мосцицького покинув свою країну й утік до Румунії.