Олександр Духнович (1803-1865) з кн.-Соколова, Сисоева
Математична оцінка ризиків.
Основні методи оцінки ризиків.
Безризикова зона
В протилежність зонам ризику виділяють безризикову зону, де існує можливість не настання ризикової події.
Безризикова зона є характеристикою шансу.
l Оцінка ризику - один з етапів аналізу ризиків. Вона полягає в якісній або кількісній оцінці можливих втрат (збитку, збитків) і можливості їх виникнення.
l Якісна оцінка ризику проводиться переважно експертними методами в умовах невизначеності і використовується при порівнянні обмеженого числа альтернатив ухвалюваних рішень.
l Кількісна оцінка ризику припускає математичну оцінку міри і ступеня ризику.
l При оцінці ризику цілком обгрунтовано застосування апарату математичної статистики і теорії вірогідності у випадках:
l а) якщо йдеться про інновації, що мають аналоги. Тоді стає
справедливим застосування методів математичної статистики для оцінки найбільш вірогідних параметрів інноваційного процесу і його результатів;
l б) якщо інновація не має аналогів, або організація-інноватор
не володіє достатнім досвідом для впровадження інновації, або
інноваційний процес реалізується в умовах нестабільності. Тоді використовується апарат теорії вірогідності, що дозволяє моделювати інноваційні процеси з більшою точністю, а, отже, адекватніше визначати заходи по управлінню ризиком.
Значний внесок у розвиток педагогічної думки в Україні в середині XIX ст. зробив відомий педагог і культурний діяч Олександр Васильович
Духнович, який народився в селі Тополя Гуменського округу Східної
Словаччини в сім’ї священика. Після закінчення Ужгородської гімназії
(1821) і богословської семінарії (1827) він деякий час працював
домашнім учителем, а потім нотаріусом Ужгородської консисторії. У
багатій єпископській бібліотеці Ужгорода він займався самоосвітою,
ознайомився з творами Ф. Прокоповича, М. Ломоносова, А. Кантемира,
Д. Фонвізіна, М. Карамзіна та інших, що мали на нього значний
вплив. У 1844–1865 pp. О. Духнович працював каноніком Пряшівської
єпархії, де заснував товариство «Литературное заведение», видавав
альманахи і календарі, організовував школи і викладав у них, написав
шкільні підручники з граматики і географії, буквар «Книжицу
читальную для начинающих», кілька художніх творів, склав і видав
перший в Україні підручник з педагогіки «Народная педагогия в пользу
училищ й учителей сельских» (1857). «t
За своїми філософськими поглядами О. Духнович був ідеалістом, але в окремих питаннях пропагував матеріалістичні положення (про вічність матерії і нескінченні форми її змін, пізнаваність світу, про розвиток природи за певними внутрішніми законами). У суспільних поглядах він стояв на позиціях просвітительства. Освіту вважав найважливішим засобом перетворення суспільства, відкидав революційну перебудову суспільного ладу. За словами І.Я. Франка, він «заплутався в мовних і політичних доктринах», писав свої твори двомовно-закарпатським українським діалектом для «простого народу» і «язичієм» для освічених кіл. Проте О. Духнович вірив у творчі можливості народу, боровся за його визволення з-під іноземного гніту, за возз’єднання Закарпаття з українськими землями у складі Росії. Незважаючи на переслідування з боку влади, в поетичній формі заявляв: «Я русин был, есть и буду, я родился русином, честный мой род не забуду, останусь его сыном».
З позицій вірності своему народові О. Духнович розвивав у своїх творах ідею народності виховання. В умовах, коли частина закарпатської інтелігенції потрапила під чужий, угорський вплив і цуралася свого українського походження, він рішуче вимагав, щоб кожний учитель «у детях народолюбне возбудил и в сердце их закрепил любовь к своей народности». Важливою ознакою народності О. Духнович вважав мову, виступав за те, щоб викладання в школах Закарпаття проводилося рідною мовою, щоб там було створено систему виховання відповідно до історичних і національних традицій народу. На його думку, впливовим засобом у вихованні в дусі народності має бути також народна пісня, що пробуджує й розвиває любов до рідного краю.