Світовий ринок інформаційних технологій у фінансовій сфері.

Чинний КПК (1960р.) встановлює, що при провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СЛІДЧИХ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Процесуальна діяльність слідчого органів внутрішніх справ визначається Конституцією України, Кримінально-процесуальним кодексом України, іншими законами та нормативно-правовими актами України, чинними міжнародними договорами, які регулюють діяльність органів досудового слідства.

В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов’язковими.

В справах, в яких досудове слідство є обов’язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених статтею 104 КПК.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов’язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.

При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку і відеозапис (стаття 114 КПК).

Правовий статус слідчих органів внутрішніх справ регламентуються також Тимчасовим положенням про органи досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Наказом МВС України 15.06.2011 № 336.

Відповідно до пункту 5 цього положення Слідчий має статус службової особи, яка займає відповідальне становище в системі правоохоронних органів і наділена спеціальними, лише їй притаманними повноваженнями в кримінальному судочинстві.

При виконанні своїх службових обов'язків слідчий зобов’язаний:

1) Дотримуватися вимог Конституції та законів України під час розслідування кримінальних справ, перевірки заяв і повідомлень про злочини;

2) Забезпечувати повне, усебічне та об’єктивне розслідування кримінальних справ у межах установлених законодавством строків;

3) Забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального судочинства;

4) Не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, інформацію про особисте життя громадян та інші відомості, здобуті при розслідуванні справ;

5) Не допускати будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об’єктивності та неупередженості;

6) У разі наявності підстав, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, звертатися до прокурора із заявою про самовідвід себе від провадження досудового слідства у справі.

Рішення суду, письмові вказівки прокурора і начальника слідчого підрозділу, надані в межах їх компетенції і в установленій законом формі, є обов’язковими для виконання слідчим.

При незгоді з рішенням керівника слідчого органу в передбачених законом випадках слідчий подає справу зі своїми запереченнями прокурору, який здійснює нагляд за слідством, а при незгоді з рішенням прокурора надсилає справу зі своїми запереченнями вищестоящому прокуророві.

Слідчий наділяється владними повноваженнями, необхідними для здійснення досудового слідства, і має право:

1) Вимагати від представників установ, організацій, підприємств (незалежно від форм їх власності і відомчої належності), посадових та фізичних осіб у встановленому законом порядку необхідні документи, речі та інші предмети, що стосуються розгляду заяви чи повідомлення про злочин або розслідування кримінальних справ, які знаходяться в його провадженні;

2) У встановленому законом порядку викликати для участі в проведенні слідчих дій як свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених та інших учасників кримінального судочинства всіх без винятку громадян, у тому числі посадових осіб незалежно від їх службового стану.

3) Використовувати допомогу громадськості для розслідування злочинів, установлення місця перебування обвинувачених, виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, та їх усунення.

4) На підставі письмового запиту одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, об’єднань і фізичних осіб відомості, необхідні для перевірки заяв і повідомлень про злочини та в кримінальних справах, які знаходяться в його провадженні.

5) Давати органам дізнання доручення і вказівки щодо проведення розшукових і слідчих дій, сприяння в провадженні окремих слідчих дій.

6) Безперешкодно входити до установ, підприємств, організацій (незалежно від форм їх власності), міністерств, інших органів виконавчої влади за посвідченням, що підтверджує займану посаду, відповідно до чинного законодавства мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для перевірки заяв і повідомлень про злочини чи розслідування кримінальних справ, що знаходяться в його провадженні.

7) Користуватися в невідкладних випадках при розслідуванні злочинів безперешкодно і безоплатно засобами зв’язку і автотранспортом, що належать підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності та фізичним особам.

8) У межах та в порядку, визначених законодавчими актами України, збирати необхідні для розслідування кримінальних справ відомості про осіб без попередньої згоди на те останніх.

9) Вносити обов’язкові для розгляду подання відповідним державним органам, громадським об’єднанням, організаціям, підприємствам, установам і посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, що сприяють учиненню злочинів.

10) Використовувати засоби масової інформації для інформування населення про скоєний злочин з метою привернення уваги громадськості до його розкриття.

11) У справах, в яких досудове слідство є обов’язковим, у межах визначеної законодавством підслідності в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання в повному обсязі органами дізнання дій, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання вмотивованого рішення суду або згоди прокурора, і несе повну відповідальність за законне і своєчасне виконання цих рішень.

Вимоги слідчого, його окремі доручення, дані відповідно до чинного законодавства, є обов’язковими для виконання всіма службовими особами органів та підрозділів внутрішніх справ України. Невиконання ними процесуальних рішень або законних вимог слідчого, учинення перешкод його діяльності в розслідуванні кримінальних справ тягне за собою відповідальність, передбачену Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України.

Письмові доручення слідчих органу дізнання про виконання оперативно-розшукових або слідчих дій є обов’язковими і підлягають виконанню в десятиденний строк.

Слідчі користуються правом невідкладного прийому їх усіма службовими особами органів внутрішніх справ для розгляду питань, віднесених до їх компетенції і пов’язаних із розслідуванням кримінальних справ чи перевіркою заяв і повідомлень про вчинені злочини.

Порушення таємниці слідства тягне за собою кримінальну відповідальність згідно з ст.387 Кримінального кодексу України за розголошення даних досудового слідства або дізнання.

Відповідно до прийнятого 13.04.12 року Кримінального процесуального кодексу України слідчий органів внутрішніх справ уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК;

2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК;

3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

4) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 КПК;

9) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.

У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.

Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого (стаття 40 КПК).

Таким чином, процесуальний статус слідчого органів внутрішніх прав визначається кримінальним процесуальним законодавством. Останнє встановлює широкий спектр прав і обов’язків слідчого внутрішніх справ для захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування.

Висновки до питання 3.

1. Повноваження слідчого складають його права та обов’язки, які визначені кримінально-процесуальним законом та більш широко викладені у відомчих нормативно-правових актах.

2. Повноваження слідчого спрямовані на здійснення його кримінально-процесуальної функції та загальнодержавних функцій у межах визначеної підслідності (предмету відання).

 

 


[1]Зеленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе. – Харьков: Вища школа, 1979. – 144 с. - с. 59; Зеленецкий В.С. Уголовно-процессуальные функции следователя // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 2001. - №2. – С.69-78. - с. 74.

[2] Советский уголовный процесс: Учебник / Под общ. ред. М.И. Бажанова, Ю.М. Грошевого. – К.: Вища школа, 1978. – 470 с. - с. 84-85.

[3] Рогатюк І.В. Формування функції обвинувачення та її реалізація у кримінальному процесі: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 20 с. - с. 9; Чепурний О.О. Кримінально-процесуальні функції на стадії досудового розслідування: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 2005. – 16 с. - с. 7.

[4] Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальна компетенція. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2006. – 188 с. - с. 25.

[5] Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан. – Режим доступу: http://www.base.spinform.ru/show_doc.fwx?Regnom=19278.

[6] Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. – Режим доступу: http://www.interlaw.ru/law/docs/12025178/.

[7] Городецька М.С. Кримінально-процесуальна компетенція слідчого органів внутрішніх справ: [монографія] / М.С. Городецька. – Дніпропетровськ, 2010. – 232с.

Розглянемо результати і перспективи розвитку ринку інформаційних технологій та нові тенденції. Слід відмітити, що вітчизняних систематичних даних про стан на ринках технологій, на жаль, не існує, відсутні відомості про кількість і типи обчислювальної, комунікаційної техніки, офісного обладнання і програмного забезпечення. Для цих цілей використовуємо статистичні дані за 1995 р., приведені в оглядах “Європейські інформаційні технології – 95”, періодичних виданнях Computer, ComputerWorld, Communication of the ACM та інші.

За об’ємом виробництва цей сектор займає другу позицію в переліку найбільших галузей світової промисловості (рис. 1) після галузі туризму. Це свідчить про високий потенціал інформаційних технологій і можливої привабливості для потенційних інвесторів.

Рівень розвитку ІКТ тісно пов’язаний з виробництвом ВВП і інвестиціями в кожній окремій країні. Розглянемо світові тенденції співвідношення ВВП, інвестицій, ІТ та ІКТ по відношенню до розвинених країн. Дані, приведені на рис 2, дозволяють узагальнити наступні тенденції: лише США зберігають стійке зростання за цими показниками; серед країн Західної Європи лише Великобританія зберігає позитивне співвідношення ВВП, інвестицій ІТ.

Вдосконалення мікроелектронної основи обчислювальної техніки, периферійних пристроїв і програмного забезпечення викликає зміни в сферах їх використання. Аналіз даних дозволяє виділити дві основні тенденції із збереженням основних співвідношень в традиційних сферах (контроль процесів, управління базами даних, моделювання і інженерне проектування).

Перша тенденція – різке збільшення застосування ВТ в таких сферах, як професійна підтримка, комунікації, експертні системи, розробка суперкомп’ютерів і роботів. Цей зріст зумовлюється проведенням досліджень щодо подальшого розвитку інтелектуальної продукції, виробництво якої залежить від якості і кількості спеціалістів, а не від присутності природних ресурсів.

Друга тенденція – зниження продуктивності в таких областях як статистичний аналіз, наукові та інженерні розрахунки, створення програмного забезпечення. Це зумовлюється передачею багатьох функцій експертним системам, що забезпечує скорочення обчислювального процесу, зниження об’ємів інформації і т.д.

Слід відмітити ще одну тенденцію – зменшення ринкової частки постачальників технічного забезпечення в загальному об’ємі поставок програмних продуктів і надання професійних послуг. В результаті частка незалежних постачальників програмного забезпечення на ринку програмних продуктів збільшилась з 57% в 1991 до 61% в 1995 році.

Ще більша частка (84-85%) характеризує участь незалежних постачальників програмних продуктів в забезпеченні професійних послуг.

Для характеристики світового ринку ІКТ використовуємо дані рис. 3 та рис. 3. Вони свідчать про стійкий зріст ринку технологій (за виключенням Японії, у якої відмічалося зниження темпів зросту по ІТ в 1992 на 7,1%, в 1993 – на 3,8%, по ІКТ в 1992 – на 0,8%).