В ЦИВІЛЬНОМУ ТА КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

СУДОЧИНСТВА З ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ АНАЛОГАМИ

ПО РОЗГЛЯДУ СПРАВ У ПОРЯДКУ АДМІНІСТРАТИВНОГО

СПІВВІДНОШЕННЯ СУДОВИХ ВИТРАТ У ПРОВАДЖЕННІ

З точки зору вчення історичного матеріалізму основою суспільства є саме економічні

відносини, над якими, у свою чергу, формуються політичні, ідеологічні, правові відносини,

спираючись саме на матеріальний базис. Належне матеріальне забезпечення провадження по

розгляду справ у порядку адміністративного судочинства є обов’язковою та найбільш

важливою умовою його ефективності. Проте, окрім проблем державного фінансування судової

системи України, що гальмує розвиток адміністративного судочинства, також у діючому

Вісник Запорізького національного університету № 1, 2011

законодавстві України у сфері адміністративного судочинства мають місце численні недоліки в

нормативному регулюванні інституту судових витрат. На практиці зустрічаються помилки під

час застосування вітчизняного законодавства, які можна пояснити не тільки недостатнім

законодавчим регулюванням окремих положень судових витрат у провадженні по розгляду

справ у порядку адміністративного судочинства, але й недостатньою теоретичною розробкою

існуючих проблем даного інституту.

У вітчизняній адміністративно-правовій науці безпосередньо проблемам витрат в

адміністративному процесі або окремих його складових увага не приділялася. З прийнятим

Кодексу адміністративного судочинства України 06 липня 2005 року та появою наукових,

навчальних джерел, присвячених адміністративному судочинству, витрати привертають увагу

вчених в аспекті тлумачення нормативних положень (наприклад, роботи Н.В. Александрової,

В.М. Бевзенка, Л.Р. Білої-Тіунової, С.В. Ківалова, А.Т. Комзюка, Р.О. Куйбіди,

В.К. Матвійчука, Р.С. Мельника, О.М. Пасенюка, В.П. Тимощука та ін.). Слід зазначити, що

інститут витрат для адміністративно-правової науки є відносно новим та недослідженим. Такої

ж точки зору дотримується і більшість науковців – представників інших галузевих правничих

наук та вчених-теоретиків права.

Досліджуючи судові витрати в провадженні по розгляду справ у порядку адміністративного

судочинства, з метою з’ясування їх сутності, слід здійснити розгляд даного інституту в інших

процесуальних галузях права, зокрема, у кримінальному процесі, в якому правовий інститут

судових витрат має вже багаторічну історію практики застосування, та в цивільному процесі,

який за своїм нормативно-правовим регулюванням є досить подібним до провадження по

розгляду справ у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 р.

(з наступними змінами та доповненнями) судові витрати складаються із судового збору та

витрат, пов’язаних із розглядом справи, які, у свою чергу, поділяються на наступні види:

1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із

прибуттям до суду; 3) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та

проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та

вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи [1].

Слід зазначити, що, так само, як у провадженні по розгляду справ у порядку адміністративного

судочинства, у кримінальному процесі відсутній єдиний підхід до визначення судових витрат.

Окрім того, визначення поняття «витрати в кримінальному процесі» не передбачено навіть на

законодавчому рівні.

Досліджуючи різноманітні точки зору вчених-юристів щодо визначення витрат в

кримінальному процесі, варто відмітити, що В.Т. Томін та В.А. Дунін вважають, що судові

витрати у кримінальному процесі – це перелічені в законі матеріальні витрати, яких зазнали

органи дізнання, попереднього слідства та суд, які можуть бути стягнуті з засудженого [2, 37].

Дещо подібну позицію при визначенні поняття судових витрат розділяє й І.О. Барсуков, який

вважає, що всі судові витрати, виплачені з державних коштів, за законом повинні бути

відшкодовані державі за рахунок осіб, визнаних винними у вчиненні злочину. Винятки з цього

можуть бути лише в тих випадках, коли суд, враховуючи обставини і матеріальне становище

сторін, мотивованою постановою віднесе ці витрати на рахунок держави. Більше того, до сум,

які входять до складу u1089 судових витрат за законом, він відносить ще й суми, виплачені

юридичною консультацією за участь адвоката в процесі у випадках, передбачених у

законодавстві [3, 79].

Особливої уваги при визначенні поняття судових витрат у кримінальному процесі заслуговує

думка Н.А. Сидорової. Вона вважає, що для осмислення природи судових витрат необхідно

звернутися до диференціації всіх можливих витрат у кримінальному процесі, які, на її думку,

поділяються на:

а) витрати, що виникли внаслідок діяльності учасників кримінального провадження, які

несуть вони самі;