Види та особливості заповідання на територіях ПЗФ України

Заповідання означає встановлення недоторканності, припинення господарського використання природних ресурсів шляхом вилучення їх з експлуатації, встановлення спеціального режиму на певних територіях.

Існують дві концепції заповідності.

Класична — абсолютної заповідності — була викладена Г. А. Кожевниковим і полягає у повній недоторканності заповідних територій і невтручанні людини у природні процеси, що на них відбуваються.

Друга належить Д. К. Соловйову, який під заповідністю розумів недоторканність природних об'єктів лише відносно їх експлуатації.

На думку Л. Я. Окорокової, заповідний режим містить у собі закріплені в правових нормах правила двох видів:

1) умови, від яких залежить збереження природного комплексу заповідника в стані, необхідному для використання останнім покладених на нього завдань і цілей, — правові умови заповідного режиму,

2) умови користування заповідником — правові вимоги заповідного режиму, вони зводяться до встановлення правил належної поведінки осіб, що тією або іншою мірою взаємодіють із заповідником.

Отже, заповідний режим територій та об'єктів ПЗФ містить у собі закріплені в правових нормах правила двох видів: правові умови та правові вимоги заповідного режиму.

Правові умови заповідного режиму — це умови, від яких залежить збереження територій чи об'єктів ПЗФ у стані, необхідному для виконання останніми покладених на них цілей і задач, відтворення їх природних комплексів та об'єктів.

До правових умови віднесено: заборону будь-якого втручання у природний стан територій та об'єктів ПЗФ, якщо воно суперечить тій цілі, для досягнення якої вони створюються; зонування території (для окремих територій та об'єктів ПЗФ); сталість (стабільність) та природне обгородження територій та об'єктів ПЗФ.

Важливою складовою заповідного режиму є правило про заборону будь-якого втручання у природний стан територій та об'єктів ПЗФ, якщо воно суперечить тій цілі, для досягнення якої вони створюються.