Поняття і принципи виконання зобов'язань

Виконання зобов'язання- вчинення боржником і кредито­ром дій (чи утримання від дій), спрямованих на здійснення прав та виконання обов'язків, що випливають із зобов'язання (пере­дача майна, виконання роботи тощо).

Зобов'язання вважається виконаним, якщо передбачені ним дії виконані повністю і належним чином, тобто з дотриманням" усіх вимог, передбачених законом, договором.

Дії щодо виконання зобов'язань можна вважати правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій застосовуються такі ж правила, як і до правочинів.

Чинне законодавство закріплює такі основні принципи вико­нання зобов'язань: принципи реального і належного виконання зобов'язань. Ці принципи традиційно розглядаються як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання.

Водночас в юридичній літературі триває дискусія щодо спів­відношення цих принципів.

Так, одні автори вважали, що реальне виконання - складова належного виконання. Належне виконання є поняттям загальні­шим, а реальне виконання - одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання.

А.В. Венедіктов, навпаки, вважає, що належне виконання - це складова частина реального виконання.

На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних і кількісних показ­ників, не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов у ком­плексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної продукції. О.С. Іоффе взагалі надавав принципу реального виконання значення загального.

Найприйнятнішою стосовно цього питання є позиція М.І. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання - це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність вико­нання як вчинення певної дії, у другому - якісна характеристика дії (або утримання від дії).

Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, вирішують­ся два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчине­на (чи дотримана вимога належного виконання).

З розвитком ринкової економіки принцип реального вико­нання зобов'язання, який набував особливого значення для гос­подарських договорів, певною мірою втратив своє первісне зна­чення.

Це пов'язано з тим, що сплата кредиторові збитків, які виник­ли через невиконання зобов'язання в натурі боржником, в умо­вах ринкової економіки може задовольнити інтерес у повному обсязі. За таких обставин проект ЦК України виходив з того, що в умовах ринкової економіки його роль поступово зменшувати­меться⁴.

Стаття 526 ЦК передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та

вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, зобов'язання має бути виконано не тільки в натурі, а й реально, тобто в такому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнення зобов'язання (договору, адміністратив­ного акта), або відповідно до вимог, що звичайно висуваються. При цьому спеціально підкреслено ще дві обставини, а саме: при виконанні зобов'язання можуть застосовуватися звичаї ділово­го обороту; виконання зобов'язання мають спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оцінюючі категорії набувають у сучасному цивільному праві особливого значення.

Важливим принципом цивільного права є принцип недопус­тимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання і не­допустимості односторонньої зміни його умов за винятком ви­падків, передбачених законом. Якщо ж така відмова мала місце, то вона, як правило, розглядається як підстава для застосування міри відповідальності.