Система цивільних зобов'язань
При визначенні системи цивільних зобов'язань слід пам'ятати, що будь-яке складне явище має свою будову. Правові конструкції також мають свої складові й розміщені вони в певному порядку. Про це згадувалося при визначенні системи цивільного права взагалі.
Численні різноманітні норми зобов'язального права також мають бути упорядковані певним чином. При цьому слід враховувати відповідний підхід до цього питання законодавця. Ним запропоновано поділ зобов'язального права на загальну та спеціальну частини. До того ж, при побудові спеціальної частини зобов'язального права (розділ III книги п'ятої) виділені договірні зобов'язання і окремо - недоговірні (позадоговірні). На наш погляд, це і є систематизація зобов'язань, запропонована законодавцем.
Водночас межі будь-якої систематизації, ступінь її глибини та деталізації, спрямованість і визначеність критеріїв зумовлюються, перш за все, метою, з якою вони здійснюються. Систематизація зобов'язань завжди буде залежати від запропонованих для неї критеріїв. Відповідно критерії систематизації та її результат мають прямий зв'язок.
На сьогодні, у науці цивільного права маємо певні напрацювання, спроби систематизувати зобов'язання за різними принципами. Це питання не залишали поза увагою такі відомі дослідники, як І.Б. Новицький, М.М. Агарков, М.В. Гордон, О.С. Іоффе таін'.
Так, І.Б. Новицький виділяв три групи зобов'язань: а) зобов'язання, які виникають на підставі або у зв'язку з народногосподарським планом; б) зобов'язання, які не охоплені соціалістичним плануванням; в) зобов'язання, які сприяють правильному розвитку відносин у кожній із попередніх груп.
Відомий правознавець М.М. Агарков, взявши за підставу класифікації мету, якій підпорядковуються зобов'язальні правовідносини, виділив інші класифікаційні групи, а саме: а) зобов'язання, що забезпечують виконання народногосподарського плану; б) зобов'язання, які безпосередньо мають за мету охорону та забезпечення майна держави; в) зобов'язання, що забезпечують розвиток та охорону інших гарантованих суспільних відносин.
Звичайно, наведені підходи правознавців, закладені в основу систематизації зобов'язань, були тісно пов'язані з особливостями майнового обороту в межах планово-розподільчої економіки і зумовлені відповідною метою - визначити планові завдання та державні інтереси як безумовні пріоритети.
Так, М.В. Гордон запропонував об'єднаний критерій для класифікації зобов'язань, який поєднував їх економічні та юридичні ознаки. Така точка зору була підтримана також О.С. Іоффе. Прибічники класифікації зобов'язань за «комбінованим» критерієм звертали увагу на те, що вона відповідає, перш за все, меті вивчення цих зобов'язань, тобто має науковий характер. Побудована за цим критерієм система зобов'язань має такий вигляд:
1) зобов'язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання);
2) зобов'язання з безоплатної передачі майна в користування (майновий найм, найм житлового приміщення);
3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);
4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на проектні та пошукові роботи);
5) зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція);
6) зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);
7) зобов'язання із кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунок, розрахункові правовідносини, чек, вексель);
8) зобов'язання зі страхування (майнове та особисте страхування);
9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);
10) зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);
11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).