Санаторно-курортне господарство

1. Розвиток сфери гостинності

Гостинність, або створення приязної для гостя-подорожнього атмосфери перебування в новому й незнайомому місці, прита­манна побутовій культурі українського народу. Створення спеціалізо­ваної мережі з надання послуг гостинності (харчування, розміщення, за необхідності - надання медичної допомоги тощо) пов'язане з виникнен­ням масового попиту, тобто з помітним збільшенням потоків подоро­жуючих. На початковому етапі такі потоки були представлені передусім прочанами, які прибували до Києво-Печерської лаври.

Подальший розвиток готельної справи корелює з індустріалізаці­єю, для якої характерним було зростання міських поселень і поширен­ня міського способу життя (урбанізація), розвиток транспорту і перш за все залізничного, який значно скоротив час перебування в дорозі, спростив подорожування та зробив його більш комфортним і дешевим, тобто доступнішим для різних верств населення. Такі зміни в стилі життя обумовили й зміни в стилі проведення вільного часу, стимулюючи подо­рожування «заради власного задоволення або розширення культурно­го кругозору» (так Вебстерський словник англійської мови тлумачив на початку XIX ст. нове слово «tourist»).

Розвиток масового туризму в Європі в середині XIX ст. і його пізніше поширення на терени України стимулювало розвиток тут готельної спра­ви. [2] В першу чергу розвивалась мережа готелів в м. Києві, який був відомий в Російській імперії та в Європі не тільки своїми святинями, а й як історико-культурнии центр. На, західноукраїнських землях розвиненою готельною мережею вирізнявся Львів. Згодом розвиток залізниць сприяв будівництву готелів і в інших містах України (в Одесі, Харкові, Ялті).

Протягом XX ст. готельна справа розвивалась відповідно до суспіль­них вимог. Сучасних рис вона почала набувати в нашій країні з серед­ини 50-х років XX ст., коли за часів «відлиги» СРСР розпочав активно долучатися до міжнародного туризму та розвивати внутрішній туризм. Участь в міжнародному туризмі забезпечував «Інтурист» (пізніше-Всесо­юзне акціонерне товариство, підпорядковане управлінню з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР) та Бюро міжнародного молодіжного туризму (БММТ) «Супутник», підпорядковане ЦК ВЛКСМ. Розквіт міжна­родного туризм/ в СРСР і в Україні зокрема припав на 70-ті-початок 80-х років XX ст. Маршрутами для іноземних туристів були охоплені всі облас­ні центри України, міста з визначними пам'ятками історії та культури, курорти та заповідні угіддя.

В сегменті міжнародного молодіжного туризму успішно працював член БГГЕЖ (Міжнародне бюро туризму й обмінів молоді) БММТ «Супут­ник», який також мав власну, порівняно незначну, мережу підприємств гостинності різного типу (готелі, молодіжні табори та центри) в усіх визначних туристичних центрах України. Ці готелі за класом обслуго­вування були дещо нижчі, оскільки розраховані на молодіжного спо­живача. «Супутник» провадив також значну роботу з залучення молоді до внутрішнього туризму, пропагуючи туризм не тільки як активний вид проведення дозвілля, а й як форму патріотичного виховання молоді.

Крім власне туристичного руху, який забезпечувався підприємства­ми гостинності різного типу (туристичні готелі, бази, притулки, кемпінги, мотелі тощо), діяла мережа комунальних готелів, підпорядкована Мініс­терству житлово-комунального господарства УРСР. Інші міністерства та відомства також мали власну готельну мережу (особливо значною вона була у міністерств сільського господарства, машинобудування, енерге­тики, оборони та ін.).

Таким чином, в Україні на початок 90-х років працювали кілька спе­ціалізованих готельних мереж, кожна з власним стандартом обслугову­вання, розрахованим на відповідний контингент споживачів.

За часів Незалежності готельне господарство України, перебудо­вуючись на ринкових засадах, зазнало значних структурних змін, які торкнулися всіх сторін функціонування галузі і перш за все організа­ційно-управлінської структури. У 1990 р. було ліквідоване Міністерство житлово-комунального господарства, якому підпорядковувались кому­нальні готелі, і вони були передані в управління місцевим органам влади. Змін зазнала й існуюча паралельно відомча готельна мережа, прина-лежна численим міністерствам та установам.

Процеси приватизації в готельному господарстві призвели до доко­рінної зміни форм власності. Зараз більшість підприємств є колективною (акціонованою) власністю, біля 5% припадає на приватні готелі, а решта - комунальна та державна власність.

Разом із зміною форм власності відбулась перебудова діяльності, що позначилось скороченням основних виробничих показників .

Слід зауважити, що готельна справа протягом всієї історії свого формування діяла в конкурентних ринкових умовах, які потребували постійного оновлення матеріально-технічної бази, технологій обслуго­вування, підвищення якості послуг, враховувала різноманітність попиту, була спеціалізованою відповідно до соціального стану та купівельної спроможності населення, забезпечуючи той рівень комфорту, який міг собі дозволити подорожуючий. Тому підприємства, що надають послу­ги гостинності, постійно урізноманітнювались - нові типи підприємств з'являлись і з'являються відповідно до урізноманітнення попиту. В той же час конкуренція стимулювала впровадження інновацій (достатньо згадати, що перші ліфти, телефони та сантехнічне облаштування з'яви­лись саме в готелях), сприяла диференціації номерного фонду та готелів, що, зрештою, оформилось в офіційно визнану систему сертифікації готе­лів і готельних послуг. Архітектура готелів, організація їх внутрішнього простору також відображали наявну диференціацію. Диференціація під­приємств, що надають послуги гостинності, за рівнем комфортності та якістю обслуговування просторово закріплена тяжінням висококласних підприємств до центрів поселень або курортів. Готелі як і адміністративні будівлі є неодмінною планувальною складовою адміністративного цен­тру будь-якого міста, здебільшого вирізняючись своїми специфічними архітектурними особливостями з-поміж оточуючої забудови.

Соціалістична економічна система «розбестила» готельне господар­ство, незважаючи на те, що воно діяло на госпрозрахункових засадах (тобто засадах самоокупності), значною мірою надаючи дотації та різні позики, особливо для розвитку спеціалізованої мережі. Тому входжен­ня у ринкові умови болісно позначилось на стані готельного господар­ства.

Скорочення виробничих потужностей та чисельності зайнятих стало наслідком невідповідності діючої мережі вимогам ринку.

Сьогодні в Україні прийом та розміщення туристів здійснюють готелі різного типу, мотелі, заклади лікування (санаторії, пансіонати з лікуван­ням, санаторії-профілакторії) та відпочинку (будинки, бази відпочинку, пансіонати, туристичні бази), спеціалізовані установи (кемпінги, моло­діжні табори відпочинку та центри, транспортні засоби розміщення), приватні засоби розміщення (апартаменти у приватному чи арендова-ному житловому фонді).

Україна за рівнем розвитку готельної мережі в п'ять разів відстає від середніх по Європі показників, майже втричі - від країн Центральної Європи, і дещо перевищує показники, середні для СНД.

Готелі надають більше половини обсягу послуг розміщення інозем­ним туристам, в той час як внутрішні туристи користуються послугами більш дешевих або соціалізованих. Так, основна маса туристів, що прибувають у м. Київ, розміщуються в готелях, а туристи, що прибувають на відпочинок до Криму в більшій мірі використовують заклади відпочинку та приватне житло.

Найбільшим попитом користуються готелі м. Києва, АР Крим, Одесь­кої, Дніпропетровської, Львівської областей.

Найменша завантаженість у минулому відзначена в готелях Жито­мирської, Херсонської, Миколаївської та Сумської областей (13-17 %), а найбільша – у м. Києві (68 %). Завантаженість готелів м. Києва майже вдвічі перевищує середні по країні показники.

В першу чергу структурні зрушення торкнулися матеріально-техніч­ної бази галузі, її оновлення шляхом реконструкції діючих та будівництва нових об'єктів.

Стабільно високими є обсяги ведення робіт з розбудови матері­ально-технічної бази готельного господарства Києва та Криму, Закар­патської, Львівської, Одеської, Хмельницької областей, пожвавлюється діяльність в Харківській, Донецькій, Вінницькій областях.

Скорочення кількості готельних підприємств та їх місткості (на 21 % за той же період) відбувається паралельно з підвищенням комфортнос­ті.

Основу готельного гос­подарства країни становлять 2-3-«зіркові» готелі при зростаючій, хоча і досить повільно, чисельності готелів високого класу (4-5-«зіркових»). Виникають нові типи підприємств (готельно-офісні центри), збільшується чисельність спеціалізованих закладів гостинності (мотелів, кемпінгів та інших), передбачається створення мережі з 15-20 тисяч малих готелів на базі сільських приватних будинків.

Ринкові позиції та конкурентоспроможність готелів країни можуть зрости за рахунок створення національних готельних мереж та долучення до транснаціональних готельних груп.

Поряд із готельними мережами високого класу започаткована мережа молодіжних готелів (хостелів).

Таким чином, реструктуризація готельного господарства проявля­ється у зростаючій сегментованості готельного ринку як на шляху наро­щування висококласної пропозиції, так і соціалізації готельних послуг (молодіжні хостели). Крім того, у реструктуризації готельного госпо­дарства країни можна визначити як провідні два «зустрічні» процеси: з одного боку, відбувається реконструкція та будівництво нових готелів та перерозподіл підприємств розміщення різного типу, а з іншого - скоро­чення діючої мережі. Дія цих процесів дозволяє робити висновок про територіальну концентрацію готельного господарства в туристичних центрах та курортних зонах. Найбільш популярними туристичними цен­трами країни залишаються Київ, Ялта, Одеса, Львів, зростає популярність Дніпропетровська та Донецька.

У розміщенні підприємств сфери гостинності країни помітною зали­шається значна диспропорція між міською та сільською місцевістю.

Розподіл засобів розміщення за поселеннями різного типу

в сільській місцевості, 18%

в міських поселеннях, 82%

Високим рівнем розвитку готельної мережі вирізняються м. Київ, АР Крим (міста Південного узбережжя та Севастополь), Одеська, Волин­ська, Закарпатська області. Найнижчі показники мають Кіровоградська та Луганська області. Більшість областей мають середній рівень розвитку.

Розширення та урізноманітнення матеріальної бази готельного господарства повинно ущільнити ринок пропозиції, з одного боку, за рахунок розбудови мережі висококласних 4-5-«зіркових» готелів в осно­вних центрах концентрації туристичного попиту, а з іншого, за рахунок розвитку малих приватних готелів сімейного типу в сільській місцевос­ті.